- •Література, її завдання і найважніші ціхи
- •Із секретів поетичної творчості
- •Сьогочасне літературне прямовання
- •Дещо про творчість поетичну
- •Іван Нечуй-Левицький (1838–1918)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Кайдашева сім’я
- •«Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького в контексті національного виховання
- •Панас Мирний (1849–1920)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Хіба ревуть воли, як ясла повні?1
- •Частина перша
- •Польова царівна
- •Дитячі літа
- •Тайна-невтайна
- •Дізнався
- •Частина друга
- •Частина третя
- •Нема землі!
- •З легкої руки
- •Сон у руку
- •Наука не йде до бука
- •Новий вік
- •Старе — та поновлене
- •Лихо не мовчить
- •Так оце та правда?!
- •Неволя України у творах Панаса Мирного
- •Іван Карпенко-Карий (1845–1907)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Мартин Боруля
- •Дія перша
- •Дія друга
- •Дія четверта
- •Український театр у XIX столітті
- •Михайло Старицький (1840–1904)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Гетьман
- •Облога Буші
- •Іван Франко (1856–1916)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Сікстинська мадонна
- •Легенда про вічне життя
- •Декадент
- •Мойсей1
- •Перехресні стежки
- •Франко незнаний
- •Іван Франко1
- •Старе й нове в сучасній українській літературі
- •Борис Грінченко (1863–1910)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Каторжна
- •Дзвоник
- •Богдан Лепкий (1872–1941)
- •Із циклу «Із записної книжки» Ходить вітер очеретом
- •Із циклу «Весною» Час рікою пливе…
- •Під Різдво
- •Вона там є...
- •Лодко на голубих хвилях
- •Незглибиме синє море
- •Місячна ніч
- •Михайло Коцюбинський (1864–1913)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Тіні забутих предків
- •На камені
- •Цвіт яблуні
- •Імпресіонізм чи реалізм?
- •Ольга Кобилянська (1863–1942)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Малорусские писатели на Буковине
- •Василь Стефаник (1871–1936)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Камінний хрест
- •Моє слово
- •Синя книжечка
- •Виводили з села
- •Лесева фамілія
- •Вона — земля
- •Побожна
- •Словничок діалектних слів, що зустрічаються у творах Василя Стефаника
- •Трагічний ритм життя і творчості Василя Стефаника
- •Неоромантизм
- •Леся Українка (1871–1913)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Лісова пісня
- •Спис діячів «Лісової пісні»
- •Слово про Лесю Українку
- •Поетеса зламу століть
- •Микола Вороний (1871–1938)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Іванові Франкові
- •Серце музки
- •Інфанта1
- •Старим патріотам
- •Неминуча мета
- •Ти не любиш мене...
- •Блакитна панна
- •Євшан-зілля
- •За Україну!
- •До моря
- •Відозва до українських письменників1
- •Посланіє
- •Олександр Олесь (1878–1944)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Чари ночі
- •Моїй матері
- •Колискова
- •По дорозі в Казку Картина перша
- •Картина друга
- •Картина третя
- •Журба і радість олександра олеся
- •Володимир Винниченко (1880–1951)
- •Зі скарбниці критичної думки
- •Письменник світового масштабу
Моє слово
Білими губами упівголос буду вам казати за себе. Ні скарги, ні смутку, ні радости в слові не чуйте!
Я пішов від мами у біленькій сорочці, сам білий.
З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили.
І я ходив тихенько, як біленький кіт.
Я чув свою подлість за тихий хід, і кров моя діточа із серця капала.
А спав я у наймленій хаті посеред брудних туловищ, сплетених розпустою.
Листочок білої берези на сміттю.
Я скинув мамину сорочку. Мій діточий світ і далеке покоління мужицьке лишилося за мною. Передо мною стояв новий світ, новий і чорний.
Я ловився за його поли, а він згірдно глядів на мене. Як жебрак маленький. Я занімів був із болю. І мовчав я довгі, довгі роки. Мої слова невимовлені, мій плач недоплаканий, мій сміх недосміяний!
Лягли ви на мене, як лягає чорне каміння зломаного хреста на могилу в чужині!
Я найшов товаришів.
Вони погодилися з новим світом. Я говорив їм про мій покинений і про новий, що кривдив нас.
Казали, що брешу.
А я рвався, і падав у болото із знесилля, і не уступав.
Сказали, що я брехун іще раз. І покинули мене.
А як я плакав, то мама ридала:
— Ти сам із собою будь, бо пани тебе не приймут. Не покидати було мене.
І лишився я, як корч лугу серед поля.
Я сидів посеред піль.
Мої думки снувалися довгими скибами плодючої ріллі. Ссали землю і годували мене самотою.
І ще приносили солений піт і тихі пісні, що снувалися за орачем, за плугом і за погоничем. І поїли мене тим спокоєм, що мріє над ярами волів у плузі.
Бачив я ще маленькі огники між маленькими пастухами і вівці по полю.
Я тут буду, як буйний вітер, панувати, заспіваю свою пісню!
Я сотворив собі свій світ.
Праворуч мене синє поле, і чорні скиби, і білий плуг, і пісня, і піт солений.
Ліворуч чорна машина, що з червоного рота проклоном стогне.
А в серці моїм мій світ шовком тканий, сріблом білим мережаний і перлами обкинений.
У своїм царстві.
Буду свій світ різьбити, як камінь.
Слово своє буду острити на кремені моєї душі і, намочене в труті-зіллю, пускати буду наліво...
І слово своє ломати буду на ясні соняшні промінчики, і замочу його в кожній чічці, і пускати буду направо.
А свій камінь буду різьбити все, все! Аж на могилу свою його покладу як мертву красу.
А вишня в моїх головах возьме всі мої болі на свій цвіт.
А в своїм світі я жию, жию!
Як безумний, бреду хмарою своєї фантазії.
Сто раз розпускаю сили своєї душі, аби далекими світами відшукали мені щастя моє.
По тихім ставу моєї минувшини пливуть неводи сердечних моїх бажань, аби виловити всі ясні хвилі життя мого.
Але неводи рвуться і не годні нічого зловити.
Вертають до мене помучені і без нічого — як мужики з лану.
І я, смутний, дрімаю на хмарах.
А як грім трісне, то я здоймаю чоло вгору наново. І лечу, лечу на чорних хмарах... Золотою стрілою прорізую світляні висоти. В чорний чупер ховаються звізди, як у чорну хмару. Студені хмари від моїх очей теплим дощем спускаються на землю.
Але сонця дійти я не годен.
І падаю з високости вдолину.
Як старий жовняр деревляними ногами блукає, так я блукаю.
А крила гояться, і я знов лечу до сонця, до щастя. І знов ріжу зводи небесні і падаю.
Я був щасливий.
Коли я глядів дитиною на мамині очі, як по них сунулися тихесенько пречисті хмарки щастя, — я був щасливий.
А тепер на ті очі смерть долоню поклала.
А я шукаю щастя під небом і падаю...