Лихо не мовчить

[...] Горілка, кажуть, усьому злому злодійка. А в Чіпки в хаті горіл­ка тепер господиня. Рідко проходив той день, щоб п’яне гульбище не збиралося, не гуло, не кричало...

— Що це ти, сину, робиш? — з плачем докоряє Мотря, а серце в неї як не розірветься від горя.— Другі кривавим потом заробляють, а ти... Сину, сину! Бога побійся, коли людей не страшно!..

Застогне Мотря, обіллється гарячими сльозами та й замовкне. Аж недужа від того стала, аж почорніла... Її рідна дитина, її єдина надія... «Краще б я тебе не родила або малого задавила, ніж тепер отаке бачити!» Та й почне проклинати товариство, котре до такого підводить її сина...

Чіпка щодень робився все хижіший та хижіший. Як той звір, кидався він на кожного заможного чоловіка... Перше «карав» тільки пана та крамаря, а то вже став «одбирати своє» і в свого брата — заможного козака: обдере, як липку, тільки живу душу на світ пустить. [...]

XXX

Так оце та правда?!

[...] Це вже було туди під осінь, на другий рік. Сонце заздалегоди, почувши її, надолужало своїм теплом: не гріло, а пекло. Дощ, як затявся, і трохи не на корх¹ лежало на шляху пилу, та стояв він і у воздусі, як сивий туман, ліз у вічі, душив у горлі... Люди, знай, їздили по шляху: настала саме гаряча пора возовиці. По тому ж самому шляху простувала в Сибір, на каторгу, ціла валка скованих по руках, по ногах рештантів. Кругом їх цілий звод москалів з ружжями.

Пройшовши Піски, валка стала коло волості, на вигоні, на перепочинок. То був Чіпка зі своїм товариством.

Як почули люди, то стали збігатись з усього села — старе й мале, мов на ярмарок.

У той час Грицько вертався з поля із снопами — аж трьома возами. Він — за одним, Христя — за другим; а син — хрещеник Галин, сидів на третім поверх снопів, тільки голівка манячила. Побачивши зборище, вони спинили волів, а самі пішли до гурту... та й поторопіли обоє! Не швидко вже Грицько опам’ятався, підступив ближче.

— Що це, брате Чіпко? — журливо, із самого глибу серця, обернув­ся до нього Грицько.

У тому запитанні, в його голосі не було ні докору, ні помсти, а вчувся тяжкий жаль — шкода пропащого брата...

Чіпка скоса зиркнув, здвигнув густі брови — та й одвернувся.

Грицько стояв як пришиблений, дивився мовчки.

Незабаром старший москаль, що вів етап, скомандував у дорогу.

Рештанти стали підводитись, забряжчали важкими цепами. Почалося прощання, обнімання, почувся плач, голосіння... Плакали люди, обнімаючи своїх безталанних братів; подавали їм на прощан­ня — кожен по своїй спроможності: той шага, той копійку, а хто й гривню... Плакали розбишаки, навіки прощаючись з рідним селом, зі своїми людьми — рідними й нерідними. Один Чіпка не плакав. Як той сич насуплений, стояв він нарізно всіх, звісивши на груди важку голову, в землю потупивши очі, — тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилав на людей грізний погляд. Не знайшлося душі, щоб підійшла до нього, попрощалася...

Брязь!.. дзень!.. брязь!.. дзень!.. Валка рушила.

— Хай тобі Бог помагає на все добре! — крикнув навздогін Чіпці Грицько.

Чіпка озирнувся і одгукнув з дороги:

— Грицьку! поклонись матері... Скажи: хай мене дожидає в гості, коли не сконає до того часу...

— Господи! — заливаючись сльозами, мовила Христя, — напути його на все добре! — та разом з Грицьком і повернула до возів.

— Воно-таки правда, що цей Чіпка непевний...

— Такий і батько був...

— І вродився т а к, — прости, Господи!

Балакали люди, проводжаючи очима потонувшу в сірій куряві валку. Довгенько ще вони стояли, судачили, рахували, поки не перевели розмови на врожаї, на посіви та другі хазяйські турботи, а тоді вже й порозходились по домівках...

1875 р.

Думаємо над прочитаним

1. Чому І. Франко назвав твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» першим українським романом «з народного життя»?

2. З’ясуйте ідейний пафос твору. Як ви розумієте його назву?

3. У чому полягають своєрідність і складність композиції твору?

4. Чому Чіпку не можна вважати позитивним героєм роману?

5. Чи є, на вашу думку, не тільки Чіпка, а й Грицько та Максим «пропащою силою»?

6. Пригадайте образи матерів, створені Тарасом Шевченком, Марком Вовчком. Що зближує їх з образом Мотрі? Які прийоми творення образу матері використано в романі?

7. Охарактеризуйте образи Христі й Галі. Як розуміють молоді жінки щасливе життя?

8. З’ясуйте антикріпосницький пафос роману. З якою метою автори роблять екскурс у минуле?

9. Яку функцію виконують у романі пейзажні описи?

10. Що ви можете сказати про специфіку реалізму Панаса Мирного?

11. Які думки викликав у вас роман?

Інна Приходько