Імпресіонізм чи реалізм?

Починаючи свої перші реалістичні твори в дусі І. С. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, М. Коцюбинський з часом виробляє власну стильову манеру. Однією з особливостей її було заглиблення у внутрішній світ людини, показ діалектики душі героя, розкриття характеру в процесі руху і змін. Все це було зумовлене не спробами письменника поставити якісь мистецькі експерименти, а прагненням творити в дусі нових віянь у розвитку реалістичної літератури початку XX ст. [...]

Поетика прози письменника розвивається в двох напрямах. З одного боку, він продовжує використовувати традиційний сюжет, з другого — вдається до більш складних форм художньої умовності, зокрема до роз­криття характеру через внутрішні душевні процеси. Ці дві тенденції пос­тійно взаємодіють як у кожному окремому його творі, так і у творчості в цілому. «В літературі імпресіонізм на свій кшталт у своєрідних формах продовжував той рух до життєподібності, до природності, «незробле- ності» зображення, яке в цілому було властиве реалізму другої половини XIX ст.», — писав Д. С. Наливайко. Справді демократичний характер цього мистецтва становив той фундамент, на якому розвивалася і реалістична література. Не випадково імпресіонізм приваблював М. Коцюбинського, не випадково він позначився і на творчості О. Кобилянської, В. Стефаника, а також російських письменників А. Чехова та І. Буніна.

Імпресіонізм Коцюбинського слід розуміти як особливий стиль, що близький до реалістичного напряму розвитку літератури. Письменник виробляє і свої специфічні імпресіоністичні засоби зображення. Імпресіо­ністичний пейзаж використовує він для змалювання картин природи в повісті «Тіні забутих предків»:

«— Гісь! Гісь! — підганяє ззаду вівчар. Вівці ліниво згинають коліна, тремтять на тонких ніжках і трусять вовну. — Гісь! Гісь!.. — Голі морди, зі старечим виразом зануди, одкривають слиняві губи, щоб поскаржитись бозна-кому: «Бе-е... ме-е...» Два вівчарі ведуть перед. Червоні гачі мірно розтинають повітря... [...] Гори голубіють навколо, як море, вітер громадить на небі хмари. [...]

Блакитне небо замазалось сірим, море гір потемніло, полонина погасла, і отара овець повзе по ній, як сірий лишай».

У цій картині, уривки з якої наведено, відбились характерні імпресіо­ністичні засоби Коцюбинського: змалювання багатої кольорової гами («червоні гачі», «гори голубіють» і т. д.), світлотіні («тіні од хмар бродять по ближчих горбах»), півтонів («блакитне небо замазалось сірим», «отара овець повзе по ній, як сірий лишай») і багатющої звукової палітри (гісь-гісь, бе-е... ме-е..., бир-бир, птруа, хрум-хрусь, дз-з... дзи-и...), тобто цілий світ звуків, які дають уявлення про полонину, її живе дихання. Важливим для імпресіонізму Коцюбинського, як і для імпресіонізму взагалі, є опис не стільки дій героїв на фоні природи, скільки передача своїх вражень від її споглядання — зорових, звукових, нюхових і т. д. Україн­ський новеліст тут виявляє себе неабияким майстром. Проте слід зазначити, що імпресіоністична техніка не є для Коцюбинського самоціллю. Як правило, враження, які він передає, належать не автору, а герою, і служать для правдивого розкриття його переживань, світовідчуття.

Естетична функція світлотіні, кольору, образів природи у творах М. Коцюбинського надзвичайно складна. Найбільш яскраво це простежується в новелах «Цвіт яблуні» та «Intermezzo», цілком відмінних, але побудованих на єдиних імпресіоністичних засадах.

Впадає в око, що в цих новелах Коцюбинський, чиє художнє письмо відзначається надзвичайною образністю, чи не єдиний раз вдається до технічних виокремлень у тексті. Може здатися, що це випадково, але при уважнішому розгляді видно, що він курсивом вирізняє ключову фразу для кожної новели. І тим більш цікаво, що ці ключові фрази побудовані за єдиною моделлю. Новела «Цвіт яблуні», де ми бачимо батька біля ліжка вмираючої від запалення легенів дитини, починається так: «Я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху...» і трохи далі: «...я не можу не слухати його». Те саме в «Intermezzo»: «Я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самотнім». Герой не може слухати і не може не слухати або не може бачити і не може не бачити людину. Граничне напруження, стресова ситуація на межі роздвоєння свідомості. Обидві фрази ключові для розуміння художнього конфлікту творів. І розв’язується він в обох новелах аналогічно: зростання напруження, кульмінація, спад. Щоправда, кожна з частин різна за обсягом. Але головне не це. Роздвоєння особистості героя, якому в багатьох новелах Коцюбинський приділяє значну увагу (скажімо, «В дорозі», «Невідомий», «Коні не винні» та ін.), стає тим важливим фактором, який підпорядковує собі імпресіоністичну передачу кольорів. Якщо в живописі імпресіоністичний ефект вібрації створюється завдяки баченню об’єктів крізь повітря, то в Коцюбинського ту саму функцію виконують точка зору героя, зображення навколишнього крізь призму його сприйняття. Процесуальність психічного світу героя, роздвоєння його свідомості зумовлюють чергування вражень, поєднання контрастних відчуттів. У новелі «Цвіт яблуні» — це світло і тінь, що передають роздвоєння «я» героя, в «Intermez-zo» — це образи природи і внутрішні відчуття, насамперед сонце й утома. Поперемінні мазки світлого і темного, сонця і хмар у результаті читацького сприйняття створюють неоднозначну, вібруючу картину навколишнього.

Проте вібрація в Коцюбинського не самоціль. Вона «працює» на реальне відтворення психічного стану героя, на психологізм. Зростання чи спад цієї вібрації пов’язаний передусім із зміною психічного стану персонажа, показом емоційно-почуттєвого шару його внутрішнього життя, невербалізованих мотивів, що зумовлюють його поведінку і ведуть, врешті-решт, до соціально значущого вчинку. Тому Д. С. Наливайко, говорячи про психологізм творів М. Коцюбинського, І. Буніна, Г. Джеймса, зауважує: «Нерідко твори такої течії набирали яскраво вираженої імпресіоністичної забарвленості, а то й імпресіоністичної структурності, що, однак, не руйнувало їхнього реалістичного характеру».

Імпресіоністична структурність творів Коцюбинського — це насамперед нові засади його поетики: відмова від традиційного подійного сюжету, зосередження оповіді переважно на внутрішньому морально-етичному конфлікті, «настроєва» композиція, широке використання сим­воліки кольорів, предметних деталей, підтексту і т. д. Одне слово, йдеться про перехід до принципово інших форм художньої умовності. В реалістичній літературі XIX ст. панує фотографічна життєподібність — відображення життя у формах зовнішнього життя — предметний світ, природа, вчинки, дії людей, тобто адекватність насамперед об’єктивному матеріальному світу. У Коцюбинського життєподібність — це передусім відображення у формах внутрішнього життя, адекватність реальним процесам людської психіки — утома, сон і т. д. (у Кобилянської — спогад, асоціації). Кожна з цих форм художньої умовності значно відрізняється одна від одної.

Імпресіонізм як напрям не був однорідним. Він вступав у діалектичну взаємодію з іншими напрямами — модернізмом, символізмом тощо. Але у творчості Коцюбинського, що формувалася насамперед на ґрунті традицій літератури XIX ст., він розвивається близько до реалістичного типу художнього мислення. Імпресіонізм письменника, насамперед, є кроком у поглибленні художнього психологізму в українській літературі початку XX ст.