Побожна

Семен та Семениха прийшли з церкви та й обідали — мачали студену кулешу в сметану. Чоловік їв, аж очі вилазили, а жінка почтиво їла. Раз по раз втиралася рукавом, бо чоловік кидав на неї цяточками слини. Таку мав натуру, що цьмакав і пускав слиною, як піском, в очі.

— Не можеш ту башту трохи приперти, не мож хліба з’їсти...

Семен їв і не припирав башти. Трохи його жінка вколола отим словом, але він возив далі сметану з миски.

— Чмакає, як штири свині. Боже, Боже, таку маєш гямбу нехарапутну, як у старої конини.

Семен іще мовчав. Трохи був і винен, а по-друге, хотів добре попоїсти. Врешті встав і перехрестився. Вийшов надвір, дав свиням пити і вернувся, аби лягати.

— Аді, насадився та й лігає, як колода, ану-ко, ци він вікаже де носа? Гниє отак кождого свєта та й неділі.

— Чьо ти собі ґудза за мнов шукаєш. Як я тобі зав’єжу ґудз, то тя його не розв’єжиш, я тобі дам ґудза!

— Я би тебе щонеділі живого кусала.

— Коби-то свиня мала роги...

— Стоїть у церкві, як баран недорізаний. Інші ґазди як ґазди; а він такий зателепаний, як колєра. Мені аж лице лупаєси за такого ґазду.

— Ото, бідна головко, та й втратю Царство Небесне! Нагаруйси цілий тиждень, та ще й у церкові гаптах стій! Стій уже ти за мене, а я і так Божого слова віслухаю.

— Ой, вже ти слухаєш слова Божого. Одного лумера не знаєш, що ксьондз казав на казаню. Станеш насеред церкви, як сновида. Дивиси, а очі вже пішли у стовбір, дивиси, а рот вже розхиливси, як ворота, дивиси, а слина тече вже з рота. А я дивлюси, та й земля підо мнов горить зі встиду!

— Уступиси від мене ти, побожна, най я трохи очі прижмурю. Тобі однако молоти, а я ледви тлінний.

— Бо не стій у церкві, як слуп. Лиш ксьондз стане з книжки читати, а ти вже очі віпулиш, як цибулі. Та й махаєш головов, як конина на сонце, та й пускаєш нитки слини, як павук, такі тоненькі, — лиш що не захаркотиш у церкві. А моя мама казала, що то нечисте закрадаєси та чоловіка на сон ломить, аби Божого слова не слухав. А коло тебе нема Бога, ой, бігме, нема!

— Агій на тебе, таже най твої голови дідько причепиться, не мої! Ото побожна?! Мой, та ти написалася в якесь архиримське браство та гадаєш, що-с вже свєта? Та я тобі так шкіру спишу, як у книжці, такими синіми рєдами... Зійшлиси ґаздині у браство! Ніхто такого не чув та й не видів. Одна мала дитину дівков, друга одовов, трета найшла собі без чоловіка, — самі перєдні ґаздині зійшлиси. Та якби вас тоті черці знали, що ви за чилєдинка, та вони би вас буком з церкови! Аді, які мені побожні, лиш фоста на заді хибує! Книжки читають, образи купують, таки живі до раю!

Семениха аж заплакала, аж затремтіла.

— То було ні не брати, як мала-м дитину! Ото-м собі долю напитала. Таже за тебе була би й сука не пішла, за такого вола невмиваного! Ще молиси Богу, що-м собі світ з тобов зав’єзала, бо був би-с ходив отак до гробної дошки.

— Бо-м був дурний, злакомивси на поле, та й відьму взєв до хати. Я би тепер і свого додав, коби си відчепити!

— Ой не відчепишси! Я знаю, ти би хотів ще другу взєти з полем, але, не біси, мене не доїш і не доб’єш. Я таки буду жити, таки мусиш на ні дивитиси — та й решта!

— Та жий, поки світа та сонца...

— Та й до браства буду ходити, та й що ми зробиш!

— О, вже ти в тім брастві не будеш, хіба би мене не було! Я ті книжки пошпурєю, а тебе прив’єжу. Вже ти мені не будеш приносити розуму від черців...

— Ой буду, буду — та й вже!

— А відчепися від мене, бо як озму яке лихо та й перевалю!

— Мамко, мамко, то-с ні дала за кальвіна, тото-с ми світ зав’єзала! Аді, в неділю береси бити!

— Аді, аді, мой, а то ж я розчинав сварку? Та міркуйте собі, що це за побожна? Ей, небого, коли ти так, то я тобі трохи прикоротаю, я тобі писочок трохи припру. Таже через цу побожну треба би хату покидати! Спи біда, але буду бити!

Семениха втікала надвір, але чоловік ловив у сінях і бив. Мусив бити.

Серце

Присвята моїм друзям

І

— Моя матір Оксана казала мені: «Хіба я покритка, а ти байстрюк, що тікаєш від мене». І я вернувся до неї.

— Мій батько Семен колисав мене на руках вже великим хлопцем цілу ніч, а рано молотив. — Сильний був.

— Сестра Марія у «Вечірній годині».

— Сестра Параска — мій безмежний жаль.

— Брат Володимир з очима ангела.

— Брат Юрко добрий у своїх блудах.

— Кирило Гаморак, приятель, старший від мене на сорок років, сказав: «Не пиши так, бо вмреш».

— Євгенія Калитовська — мій найвищий ідеал жінки.

— Іван Плешкан — поет, що заскоро вмер.

— Іван Франко поставив мене малим наслідником своїм.

— Євгенія Бачинська — моя перша любов.

— Михайло Павлик — побожність до людей і до ідеї.

— Леся Українка — найбільша поетка і моя проводаторка в Києві.

— Софія Морачевська — пані, що навчила мене любити русів і правду в собі.

— Лесь Мартович — мій хлоп’ячий сміх і смак генія.

— Моя жінка Ольга — найбільший мій приятель і мати трьох моїх синів.

— Не ломи ребра, моє серце, я вже скінчив.

II

— Лев Бачинський до себе найбільше суворий, а від хлоп’ячих літ все моє погане забув.

— Анна Данилович — пані, яка своєю безмежною делікатністю і інтелігенцією коло себе все ушляхотнює.

— Северин Данилович — мій учитель соціалізму.

— Стефан С.-Стоцький плакав над «Синьою книжечкою».

— В’ячеслав Будзиновський друкував мої перші мініатюри під шибеницею в «Праці» і нікого не повісив.

— Вацлав Морачевський — моя дорога у світ.

— Станіслав Пшибишевський — сам великий і його великі товариші навчили мене шанувати мистецтво.

— Богдан Лепкий — найбільше перечулений поет минулого, і я хотів за те його цілувати, та боюся банальності і тоді кусаю.

— Микола Заячківський все грозить мені судом за довги в «Народній торгівлі», а про довголітні борги у нього ніколи не згадує.

— Микола Шухевич дуже мене дряпає, а кожний мій свисток¹ держить у своїм столі.

— Іван Семанюк каже: доки буду тебе боронити за довги перед судом і ще свої стемплі додавати?

— Юрко Морачевський віддав би мені свою молодість, аби сховати мене в ній від бруду світу.

— Олена Плешканова — рідна сестра моєї покійної жінки, вірна моя приятелька в біді. У війні і по війні дала буйний ріст моїм трьом хлопцям:

— Семенові,

— Кирилові,

— Юркові.

— Заспокійся, моє серце, бачиш, як багато маю помічників.