7.2 Причини переходу до товарного виробництва. Суспільні поділи праці

Основою перетворення натурального виробництва на товарне є виникнення суспільного поділу праці та приватної власності на засоби виробництва і продукти праці.

Суспільний поділ праці — спеціалізація, стійке закріплення виробників за виготовленням певних продуктів або за певними видами діяльності чи виробничими операціями.

Чинником виникнення та розвитку суспільного поділу праці є закон економії праці (робочого часу).

Закон економії праці (робочого часу) — стійкий, обернено пропорційний, причинно-наслідковий зв'язок між величиною робочого часу та її результатом (зменшення робочого часу, а отже, і витрат праці на виготовлення певного продукту) має наслідком збільшення кількості вироблюваних продуктів. Це дає змогу окремому виробникові і суспільству за обмеженого ресурсу робочого часу урізноманітню­вати і повніше задовольняти свої потреби).

Суспільний поділ праці класифікують за видами і формами. За видами поділ праці існує всередині суспільства та всередині підприємства.

Поділ праці всередині суспільства реалізується у таких формах:

• Загальний поділ праці (є поділом суспільного виробництва на його великі роди: сільське господарство, промисловість, транспорт, тощо);

• Частковий поділ праці (є поглибленням загального поділу праці: поділом сільського господарства, промисловості, транспорту тощо на їх галузі та підгалузі);

• Міжнародний поділ праці (характеризується спеціалізацією окремих країн на виробництві продуктів, для яких вони мають найсприятливіші природні та економічні умови).

Поділ праці всередині підприємства виступає у формі одиничного поділу праці. Одиничний поділ праці - це спеціалізація виробників на виготовленні окремих складових або на виконанні певних операцій з виробництва кінцевого продукту.

Загалом у своєму розвитку людство пройшло п'ять великих суспільних поділів праці:

1. відокремлення землеробства від скотарства;

2. відокремлення ремісництва від землеробства;

3. відокремлення від сфери виробництва товарів торгівлі, виділення купців;

4. відокремлення сфери матеріального виробництва від нематеріального (виділення освіти, охорони здоров'я, науки);

5. виокремлення інформаційної сфери із сфер матеріального і нематеріального виробництва (з 70-х років XX ст.);

Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділи праці.

Серед інших причин переходу до натурального виробництва можна визначити: розвиток продуктивних сил, поширення зв’язків між окремими регіонами, що спонукало розвиток торгівлі.

7.3 Основні риси товарного виробництва

Товарне виробництво — така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виготовляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж цих продуктів, що стають товарами, на ринку.

Основні риси товарного виробництва:

1. суспільний поділ праці;

2. приватна власність на засоби виробництва;

3. повна соціально-економічна відокремленість виробників;

4. економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками через обмін;

5. стихійний та анархічний характер розвитку.

Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво.

Просте товарне виробництво – виробництво товарів, яке здійснюється власником засобів виробництва на основі своєї праці.

Капіталістичне товарне виробництво – виробництво товарів, яке здійснюється на основі найманої праці.

Просте товарне виробництво характеризується поєднанням безпосередніх виробників із засобами виробництва, капіталістичне — їх антагонізмом. Просте товарне виробництво базується на власній праці, капіталістичне — на експлуатації чужої праці. Продукт праці в простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному — власникові засобів виробництва, тобто капіталісту. Просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним, у ньому не існує одиничного поділу праці, а кінцева мета — задоволення особистих потреб товаровиробника.

Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета — отримання прибутку капіталістом. Просте товарне виробництво має обмежений характер (одна частина вироблених у суспільстві продуктів використовується безпосередньо на особисте споживання, друга — на ринок), а капіталістичне — загальний.

В умовах командно-адміністративної системи колишнього СРСР мало місце штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії економічних законів товарної форми організації виробництва, що призвело до неефективності й витратного характеру економіки.

Товарне виробництво — історична категорія. Це означає, що воно існувало не завжди і з часом зникне, а на зміну йому прийде досконаліша форма суспільного виробництва — безпосередньо суспільне виробництво, яке зародилось у розвинутих країнах світу на початку XX ст. і посилюється в процесі підриву товарного виробництва.

Безпосередньо суспільне виробництво – виробництво, за якого внаслідок суспільного поділу праці, поліпшення організації виробництва, задоволення суспільних потреб відбувається без перетворення продукції на товар, а отже, без грошей.