IV етап – історична школа та маржиналізм

Найвідомішими представниками історичної школи стали німецькі економісти Вільгельм Рошер (1817—1894), Бруно Гільдебранд (1812—1878), Вернер Зомбарт (1863—1941), Макс Вебер (1864—1920) та ін. Вони наголошували, що політична економія повинна вивчати не відношення людей до речей, а відносини між самими людьми. Вважаю­чи, що ринок неспроможний забезпечити стійку рівновагу економічної системи, ці економісти виступали за активне втручання держави в економіку, вбачаючи в цьому єдину умову її ефективного функціонування.

Для виживання суспільства необхідно, на їх думку, надавати бідним верствам більше благ, створених завдяки прогресу. Вчені вважали психологічні та етичні фактори не менш важливими, ніж економічні, обстоювали доцільність широкого підходу до вивчення економічного і соціального життя. Маржиналізм (від французького «marginal» — граничний) як на­прям політичної економії виникає в середині XIX ст. і в 70-ті роки поширюється. Його заснов­никами були австрійський економіст Карл Менгер (1840— 1921), англійський — Вільям Джевонс (1835—1882), швейцарський — Леон Вальрас (1834—1910).

Основою маржиналізму є концепція граничної корис­ності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем наси­чення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запа­су певного виду товарів. Згодом такий підхід був втілений у концепції витрат виробництва, ціни, розподілу тощо.

V етап – сучасна економічна теорія

Неокласична економічна теорія – має об'єктом дослідження поведінку людини, що як прода­вець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-ті роки XIX ст. Головним об'єктом її вивчення є досягнення оптимального режиму господарювання окремих економічних одиниць в умовах вільної конкуренції, шляхів досягнення рівноваги цієї си­стеми за обмеженого втручання держави. Основною категорією аналізу прихильники неокласич­ної економічної теорії вважають граничну корисність, по­єднують її з концепцією витрат виробництва, протиставля­ючи теорії трудової вартості. Загальні принципи концепції граничної корисності були розвинуті К. Вікселем і Дж.-Б. Кларком. Згідно з цією концепцією вартість є ре­зультатом виробничої діяльності, в ході якої кожний з виробничих факторів (праця, земля, капітал) здійснює свій внесок в її утворення, а величина вартості вимірюється граничною корисністю одного з цих факторів при незмін­ній величині двох інших.

Монетаризм (від англійського «monеу» — гроші) як економічна концепція виник у середині 50-х років XX ст. у США. Згі­дно з цією концепцією грошова маса в обігу відіграє визна­чальну роль при формуванні економічної кон'юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного про­дукту. Основоположник монетаризму, глава чиказької ніколи політичної економії, Мілтон Фрідмен (нар. 1912) виступає проти активного втручання держави в економі­ку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефек­тивне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу.

Неолібералізм — сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення необхіднос­ті втручання держави в економічне життя й розуміння ме­ханізму стихійного ринку як єдиного ефективного регуля­тора господарських процесів, що базується на приватній власності. За державою лишається функція охорони існу­ючої системи. Ідеї економічного лібералізму ґрунтовно розробив А. Сміт. Методологічною основою неолібералізму є принцип індивідуалізму, згідно з яким повинна існувати природна свобода людини від суспільства, а відстоювання інтересів окремими індивідами приводить до задоволення суспіль­них інтересів, до суспільного добробуту. Сучасні послідовники економічного лібералізму (аме­риканські вчені Л. Мізес та Ф. Хаєк), тобто неолібералісти-консерватори, виступають навіть проти робочого законо­давства (регулювання тривалості робочого дня, встановлен­ня мінімальної зарплати тощо).

Інститу­ціоналізм як один із напрямів західної економічної дум­ки виник наприкінці XIX — на початку XX ст. і заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинам, рушійною силою визнавав психологіч­ні, соціально-правові фактори. Засновниками інституціо­налізму були американські науковці Торстейн Веблен (1857—1929), Джон Коммонс (1862—1945), Джон Гобсон (1858—1940) та ін. на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається процес природ­ного відбору інститутів, система яких (держава, корпора­ції, норми етики, моралі, звичаї, права тощо) утворює сво­єрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути с особливими формами життя (зокрема господарського), людських зв'язків і відносин, що мають сталий характер, формують у суспільстві духовні якості.

Кейнсіанство - один із провідних на­прямів сучасної економічної теорії назву отримав від імені відомого англійського економіста Джона Кейнса (1883— 1946), який усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм не­спроможний надалі існувати, неможливо «уникнути пов­ного руйнування існуючих економічних форм». Кейнс од­ним із перших у західній економічній науці обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економіч­них процесів, оперуючи такими категоріями, як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження та ін., розглядав їх у взаємодії і функціональних зв'язках. На відміну від своїх попередників, Кейнс стверджував, що рівноваги в економічній системі неможливо досягти че­рез механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу то­що, оскільки рівновага є рідкісним випадком в економіці. Щоб наблизитися до неї, необхідно, насамперед, регулюва­ти попит шляхом підвищення ефективності інвестиційних процесів з боку підприємств і держави (головну роль у цьо­му процесі він відводив державі — ефект мультиплікато­ра). Розширення функцій держави, на думку Кейнса, необ­хідне для боротьби зі зростанням безробіття, кризами, для раціонального використання трудових ресурсів. Збільшен­ня приватних інвестицій держава повинна регулювати здешевленням кредиту. Від загальної суми інвестицій за­лежать обсяг національного доходу, зростання зайнятості, урівноваження попиту і пропозиції. Тому Кейнс вважав за доцільне збільшувати державні витрати навіть на військо­ві цілі. Ці заходи прискорили розвиток економіки, послабили гос­троту й глибину економічних криз, соціальну напруже­ність у суспільстві. Водночас, таке стимулювання попиту призвело у 70-ті роки XX ст. до високого рівня інфляції, поглиблення диспропорцій в економіці й на ринку праці, зростання дефіциту державного бюджету тощо. Чимало послідовників Кейнса висловлюються за необ­хідність довгострокового регулювання економіки у формі національного планування, за активнішу участь держави в структурній перебудові економіки, в координації економіч­ної політики у міжнародному масштабі (посткейнсіанство).

Основні поняття і терміни:

Політична економія наука, яка вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання різноманітних товарів і послуг, соціально-економічний спосіб виробництва, його економічні закони, рушійні сили суспільного розвитку.

Питання для самоконтролю:

1. Які з перерахованих проблем не вивчає політична економія:

А) об’єктивні економічні закони Б) суб’єктивні економічні закони

В) суспільні відносини Г) виробничі відносини

2. Яка з економічних шкіл стала першим етапом у становленні політичної економії:

А) меркантилізм Б) школа фізіократів

В) класична політекономія Г) марксистська політекономія

3. Що з перерахованого не є функцією політичної економії:

А) методологічна Б) теоретична

В) практична Г) матеріалістична

4. Яка з функцій політичної економії спрямована на формування певного стереотипу поведінки людей, вирішення існуючих соціально-економічних проблем:

А) методологічна Б) теоретична

В) виховна Г) ідеологічна

5. Яка з перерахованих економічних шкіл є найстарішою:

А) маржиналізму Б) меркантилізму

В) кейнсіанська Г) монетаризму

6. Представники якої економічної школи вважали за доцільне державне регулювання економічних процесів:

А) маржиналізму Б) меркантилізму

В) кейнсіанської Г) монетаризму

Заняття 2

Лекція 2 Виробництво і його основні чинники. Суспільний продукт

В результаті вивчення теми студенти повинні:

Знати: сутність виробництва і його роль в економічній системі; основні форми суспільного виробництва; основні фактори суспільного виробництва і їх трактування представниками різних економічних шкіл; як визначати ефективність виробництва; сутність і вартісну структуру суспільного продукту

Вміти: аналізувати сутність виробництва, визначати його роль в економічній системі; характеризувати форми виробництва, доводити його суспільний характер; аналізувати чинники суспільного виробництва, відрізняти їх трактування різними економічними школами; визначати вартісну структуру суспільного продукту

Рекомендована література:

[1, с.12-22; 54-62]

[2, с.16-27]

План:

1. Поняття виробництва, його суспільний характер. Основні фактори суспільного виробництва

2. Суспільний продукт і його вартісна структура