Історія Польщі

Павла II, Л. Валенса зібрав у Варшаві групу польських інтелектуалів (62 особи), які спільно розробили і поширили заяву про право поляків жити в умовах свободи, незалежності, демократії та правопорядку. Вони висловили надію, що візит папи причиниться до розв'язання суспільних проблем країни.

Візит папи до Польщі пройшов з 8 по 14 червня 1987 р. і супроводжувався зустрічами з багатотисячними зібраннями вірних. Всупереч волі костельної ієрархії, під час зустрічей з папою демонстративно виставлялися гасла і символіка "Солідарності", люди тримали руки із знаком "V". Шлях паломництва Святішого Отця тим разом пролягав через бастіони "Солідарності" Ґданськ, Щецін, Краків, Тарнув, Люблін, Лодзь, Ченстохову та інші міста. У своїх промовах він солідаризувався з опозиційним рухом, підкреслював право робітників до вільних профспілкових організацій. Промовистий характер мало Богослужения у дільниці Заспа в Ґданську - місці проживання Л. Валенси, де зібралося півтора мільйони осіб. Після закінчення служби стихійно виникла багатотисячна маніфестація прибічників "Солідарності", яка була розпорошена міліцією. За подібним сценарієм пройшла зустріч з папою в Кракові.

Улітку 1987 р. в керівництві профоб'єднання відбулися дискусії щодо подальших дій. Думки поділилися: Л. Валенса й помірковані діячі пов'язували демократичну трансформацію режиму з процесами "перебудови" в СРСР; радикали (А. Ґвязда, М. Юрчик) скептично ставилися до можливостей "переродження" комуністичної влади, виступали проти компромісів. У жовтні 1987 р. на спільному засіданні Тимчасової ради і ТКК більшістю голосів були ліквідовані ці структури, натомість створено Крайову виконавчу комісію (ККВ) "Солідарності". Частина керівників об'єднання не погодилася з цим рішенням, заснувавши свій орган - Робочу групу крайової комісії (А. Словік, А. Ґвязда, М. Юрчик), яка, однак, не здобула значного впливу. На початку листопада Л. Валенса скликав групу інтелектуалів, які підписали заяву 31 травня 1987 р., щоб провести з ними політичні консультації. Надалі ця група ("шістдесятка") стала чимось на зразок "консультативної ради" при керівництві "Солідарності" (іноді її називали "тіньовим парламентом"). Учасники ради були переважно поміркованими лібералами. Опозиційний табір значно урізноманітнився. Окрім "Солідарності", набирали сили пацифістський Рух "Свобода і Мир", організації КПН, "Апельсинова альтернатива", екологічні групи "зелених". Восени 1987 р. 35 діячів опозиції утворили нову політичну партію соціал-демократичного спрямування - Польську соціалістичну партію. її ініціатором був Я.Ю. Ліпський. Однак партія не набула популярності і невдовзі розкололася.

Основним питанням, яке турбувало вищу владу країни, був катастрофічний стан господарства. З початку 1987 р. на посаду віце-прем'єра було запрошено безпартійного економіста 3. Садовського, який представив план "другого етапу" економічної реформи. Він передбачав проведення рішучих кроків з ліквідації державних структур управління господарством, посилення самостійності та госпрозрахунку підприємств, приведення у відповідність цін і затрат на виробництво. У підсумку це означало подальше підвищення цін і обмеження споживання. Реформа не змінювала основ державної власності, за що була піддана критиці незалежними науковцями, "Солідарністю", які підкреслювали неминучість запровадження вільноринкових відносин і приватизації підприємств. Щоб здобути суспільну підтримку реформі, влада вирішила провести загальнопольськии референдум про ставлення населення до господарських змін. Референдум був призначений на 29 листопада 1987 р. Виборці повинні були відповісти на два питання: чи схвалюєш проведення реформи за умов необхідності пройти через 2-3-річний тяжкий період; чи схвалюєш польську модель демократизації, змістом якої є зміцнення самоврядування, розширення прав громадян і збільшення їх участі в управлінні країною? Така постановка питань мала не стільки економічний, скільки політичний

646