Історія Польщі

нальну свідомість русинів. До гуртка ОПН в греко-католицькій семінарії Львова належали молоді семінаристи Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагтевліч (1811-1866) та ін. Русини-українці виступили з пропозицією перейменувати ОПН на Об'єднання польського і руського народу. Однак її було відхилено Головним збором, більшість членів якого вважали русинів не окремою нацією, а складовою частиною польської політичної нації. Реальність Східної Галичини, де польські агітатори зустрічалися на селі переважно з селянами-русинами, змусили деяких з них провадили агітацію українською мовою. До таких належали члени ОПН Каспер Цєнглєвич (1807-1886) та Іінацій Кульчицький. К. Цєнглєвич, українець за походженням, був автором українських поезій, учасником Листопадового повстання, який перейнявся симпатіями до галицького селянства і вважав, що польський визвольний рух розв'яже також справу звільнення селян. Він працював сільським ковалем на Золочівщині. Українською мовою склав Інструкцію для вчителів сільського люду, яка тлумачила селянам джерела гніту і вказувала шлях до визволення. Вважав, що воно прийде від демократичного польського національного руху, який виборює вільну Польщу для всіх народів. Арешт і судовий вирок - 20 років ув'язнення - перервали його діяльність.

На початку 40-х років австрійська поліція натрапила на слід ОПН і завдала ударів по його керівному осередку. Після кількарічного слідства перед судом стали 307 осіб, з яких 51 було засуджено до смертної кари, заміненої невдовзі тривалими строками ув'язнення. Радикальному крилу галицького руху було завдано непоправного удару. Але він пробудив до політичного життя патріотичну молодь, незаможні верстви населення, які висловлювали чимраз більше незадоволення існуючими порядками. Водночас з'явились усі ознаки національного пробудження галицьких русинів-українців. Ще на початку XIX ст. окремі представники української інтелігенції, переважно уніатські священики, виступили за самобутність і окремішність українського народу, який мав давню історичну й культурну традицію, що своїм корінням сягала Київської Русі. У 30-х роках, пройшовши школу польських таємних організацій, активну просвітницьку діяльність розгорнули студенти Львівського університету М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич, які відомі в літературі під назвою Руська Трійця. З їхніми іменами пов'язане відродження української мови та літератури, підготовка низки збірок українською мовою ("Син Русі", "Зоря", "Русалка Дністрова"), які стверджували існування єдиної руської нації, відмінної від російської та польської, рівноправної серед інших слов'янських націй. Вони наполягали на відновленні української історії, мови і культури, які зазнали перекручень і спотворень внаслідок чужоземних завоювань і гніту. Молоде покоління галицької української інтелігенції було змушене відстоювати право власного народу на культурну самобутність, відкидаючи асиміляторські прагнення як польських, так і російських великодержавників.

У середині 40-х років соціальне напруження в галицькому селі досягло високого ступеня. Неврожаї 1844-1846 pp., чутки про ймовірне скасування панщини збуджували настрої селян. Водночас польські патріоти громадились у маєтках, готуючися до загаль-нопольського повстання. Австрійські власті використали напружену атмосферу на селі, щоб скерувати селянський гнів проти шляхти-землевласників. Наслідком цього стало могутнє селянське повстання в лютому 1846 p., яке охопило шість повітів Західної Галичини і зірвало плановане польське повстання. Селянська "рабація" спричинила посилення ліберально-консервативних настроїв серед галицької польської шляхти, котра надалі перейнялася недовір'ям і зневагою до селянства, звинувачуючи його в антипатріотизмі.

Революція 1848 р. Повстання 1846 р. було лише передвісником революційних потрясінь, які охопили всю Європу в 1848 р. Поляки Галичини зустріли революцію, будучи знекровлені ударами, завданими селянським повстанням і репресіями 1846 р. 15 березня

314

Національний рух і повстання

1848 р. повстання у Відні повалило уряд К. Меттерніха, проголосило демократичні свободи і права населення, звільнило політв'язнів. У страху перед подальшим розвитком подій імператор Фердинанд І був змушений погодитися з усіма вимогами повсталих і обіцяти запровадження парламенту та конституції. На звістку про події у Відні в Галичині проявили політичну активність усі освічені верстви. У Кракові та Львові в березні 1848 р. відбулися мирні маніфестації на підтримку оголошених свобод. Серед польських кіл зродилася ідея домагатися автономії Галичини в складі імперії. За ініціативою правників Ф. Смольки і Флоріана Земялковського (1817-1900) приступили до складання адресу на ім'я імператора, який містив вимоги від суспільства Галичини: зрівняння в правах станів і віровизнань, свободи слова і скликання сейму, запровадження польської мови в освіту й адміністрацію, скасування панщини і повинностей селян, визнання національних комітетів і рад, які почали створюватися. Його підписали 12 тис. осіб, в тому числі русини та євреї. Губернатор граф Франц Стадіон (1806-1853) прийняв польську делегацію і пообіцяв підтримати викладені вимоги. 6 квітня польська делегація представила свій адрес імператору у Відні. В останній момент члени делегації, дізнавшися про складну міжнародну обстановку і можливість війни з Росією, включили до адресу вимогу про підтримку незалежності Польщі, пов'язаної союзом з Австрією, і згоду на створення національного комітету.

Тим часом 14 квітня 1848 р. у Львові виникла Центральна національна рада (ЦНР), до якої увійшли як представники демократично-ліберальних кіл, так і консерватори. Вона почала створювати національну гвардію, налагодила зв'язок з місцевими радами. ЦНР звернулася до польських землевласників, щоб вони в день Пасхи (23 квітня) добровільно "дарували панщину" селянам. Окрему відозву було скеровано до русинів. Бона містила обіцянку рівних прав, залишаючи на боці справи мови, освіти, участі в адміністрації. Невдоволена ігноруванням прав русинів, група греко-католицьких священиків собору св. Юра у Львові за підказкою губернатора Ф. Стадіона 19 квітня склала окремий адрес до імператора, в якому, завіряючи у своїй вірності трону, просила розширити права української мови й освіті в адміністрації, захистити від польського гніту. Через певний час в травні 1848 р. русини утворили у Львові Головну руську раду (ГРР), яка стала першою політичною організацією галицьких українців. ГРР почала видавати газету Зоря Галицька, яка стала її друкованим органом. ГРР очолив єпископ перемишльський Г. Яхимович. Документи ГРР стверджували єдність українського народу, розділеного державними кордонами, проголошували гасло "Будьмо народом!", а також відокремлення польських земель від історичної Галичини і об'єднання її з Буковиною та Закарпаттям в єдиному коронному краї в складі Австрії.

Самостійна політична програма русько-українського руху в Галичині стала несподіванкою для польських політиків, які вбачали у ній "австрійську інтригу" проти поляків і демократичних реформ. Польська ЦНР наприкінці травня створила з представників ополяченої української шляхти та інтелігенції Руський собор, на чолі якого став К. Цєнглевич. Він почав видання газети Дневник Руський, редагований І. Вагилевичем, через яку намагався скомпрометувати русинський рух як штучний витвір графа Ф. Стадіона і "святоюрсько'ї" партії. Незважаючи на це, українські селяни довіряли ГРР та йшли за її вказівками. Відбулося різке і тривале розмежування між обома народами Галичини, яке мало далекосяжні негативні наслідки.

Прагнучи вирвати ініціативу з рук поляків, губернатор Ф. Стадіон 22 квітня 1848 р. самостійним рішенням проголосив від імені імператора скасування від 15 травня панщини за винагороду в майбутньому землевласників з державних коштів. Віденський уряд незабаром затвердив це рішення. А через кілька тижнів Відень оголосив офіційний декрет імператора про скасування панщини з фальсифікованою датою 17 квітня.

315