Історія Польщі

опублікували першу польську соціалістичну програму, яка з конспіративних причин була названа "брюсельською" (нібито виданою в Брюселі). Програма визнавала робітничий клас рушієм суспільного прогресу і передбачала, що він здійснить соціальну революцію, яка завершиться усуспільненням засобів виробництва і встановленням справедливого устрою в усіх європейських країнах. Національне питання вони трактували як ідеологію польської шляхти, яка відволікає трудящих від класової солідарності. До цих засад приєднався також Л. Варинський - один з найактивніших польських соціалістів.

На грунті ставлення до справи незалежності Польщі дійшло до розколу в лавах польських соціалістів. Колишній повстанець, який повернувся із заслання в Сибіру, Болєслав Лімановський (1835-1935) наполягав на першорядному значенні відбудови незалежності Польщі, підкреслював потребу зміцнення національного руху за рахунок патріотичного згуртування робітництва. У його теоретичних міркуваннях робітничий рух виступав складовою частиною демократичного перетворення суспільства. У 1881 р. Б. Лімановський створив у Женеві соціалістичну організацію Люд Польський (Польський народ), яка нав'язувала до демократичних традицій польського національного руху і, водночас, до старого трактування кордонів майбутньої незалежної Польщі.

На соціалістичному конгресі в м. Хур 1881р. між двома групами польських соціалістів розгорівся конфлікт. Б. Лімановський представив програму "Люду Польського", яка зустріла критику з боку Л. Варинського та його прибічників. Вони звинуватили опонентів у протягуванні старої "шляхетської" ідеології в робітничий рух. "Інтернаціональні" соціалісти проголошували гасла "Геть з патріотизмом і реакцією! Нехай живе Інтернаціонал і Соціальна Революція". Проте їхні радикальні позиції не були підтримані керівниками 1-го Інтернаціоналу.

Поряд з ідейними суперечками польських соціалістів в еміграції соціалістичні ідеї спричинили пожвавлення суспільно-політичної думки молодого покоління польських, українських та єврейських діячів Галичини, які гуртувались навколо газети львівських друкарів Пращ. Українець І. Франко, поляк Болєслав Червенський і єврей Людвік Іилендер під впливом праць К. Маркса на початку 1881 р. склали Програму Галицької робітничої партії, в якій висунули соціальні та політичні вимоги, що наголошували на потребі подальшої демократизації устрою Австро-Угорщини, поліпшення соціального становища робітників, підтримки державою колективних форм виробничої кооперації. Програма порушувала насущні питання життя Галичини і накреслювала перспективу легального переходу до соціалізму. Але співпраця українських і польських соціалістів незабаром урвалась. Причиною розриву було наполягання польських соціалістів на тому, що Галичина є "польським краєм" і повинна розвивати "польський соціалізм". За вказівкою з Відня галицька поліція у 80-х роках вела непримиренну боротьбу з соціалістами, звинувачуючи їх в "анархістичних" планах. Відбулися десятки судових процесів над польськими та українськими соціалістами. На певний час соціалістична пропаганда була витіснена до підпілля.

Польські соціалісти в еміграції на початку 80-х років вирішили перенести діяльність у польські землі? де їм вдалось організувати кілька нелегальних соціалістичних гуртків у Познані. Але незабаром вони були викриті та розгромлені німецькою поліцією. Більш успішними були дії польських соціалістів у Королівстві Польському. Наприкінці 1881 р. Л. Варинський нелегально прибув до Варшави і заснував тут кілька нових соціалістичних гуртків. Він налагодив зв'язок з польськими соціалістами у Петербурзі та інших містах імперії. Його наміром було створити єдину потужну організацію, яка б виступила з марксистською програмою визволення робітників. У вересні 1882 р. Л. Варинський підготував і розмножив програмну відозву Робітничого комітету Соціально-революційної

372