Історія Польщі

політику проводив міністр закордонних справ Константи Скірмунт (1866-1949). Навесні 1922 р. відбулася міжнародна конференція в Генуї, під час якої Німеччина і Росія уклали в Рапалло угоду про співробітництво. Угода означала вихід обох цих держав з міжнародної ізоляції та перетворення на впливовий чинник міжнародної політики. У червні 1922 р. Ю. Пілсудський поставив перед урядом вимогу збільшити видатки на оборону і після відмови домігся його відставки.

Улітку 1922 р. урядова криза досягла апогею. У боротьбі за уряд зіткнулися пілсуд-чики та ендеки. Перші спиралися переважно на ліві партії соціалістів і людовців, ендеки - на християнських демократів і праві угруповання. Ендеки висунули на прем'єра кандидатуру В. Корфанти. Але Ю. Пілсудському вдалося поставити на чолі уряду ректора Ягеллонського університету Юліана Новака (1865-1946). Ендеки не змирилися з поразкою і подвоїли зусилля для посилення своїх впливів напередодні виборів. Вони створили виборчий блок Християнський союз національної єдності (ХЗЄН) у складі ЗЛН і Християнської народної партії (ХСЛ), прозваний Гієна. На вибори вони йшли з християнськими, антисоціалістичними й антисемітськими гаслами. Пілсудчики створили низку т.зв. легіоністських організацій, пропагували патріотичні ідеї, підкреслювали власні заслуги у відбудові незалежності.

Вибори до Національних зборів (сейму і сенату) відбулися 5 листопада 1922 р. На них виступили 19 блоків. До урн прийшли 67,7% виборців; українці Галичини бойкотували їх, тут голосували лише 36 % виборців. Блок "Гієна" здобув 29 % місць у сеймі і 38 % - у сенаті; ліві партії - 22 %, партії центру - 24 %. Несподіваним став успіх партій національних меншин, які згуртувались у Блоці національних меншин (німецькі, єврейські, білоруські та українські організації з Волині та Полісся) і отримали 22 % мандатів. Жодне угруповання не мало переваги, але ендеки утворили найбільший парламентарний клуб (98 мандатів); християнські демократи мали свою фракцію (27 мандатів), центристська партія ПСЛ "Пяст" налічувала 70 депутатів, ППС - 41, а ПСЛ "Визволене" - 49. Український парламентський клуб мав 5 депутатів. Катастрофою закінчилися вибори для пілсудчиків, які не здобули жодного місця. Маршалком сейму був обраний людовець Мацєіі Ратай (1884-1940), сенату - ендек Войцєх Тромпчинський (1860-1953).

Новий розклад сил у парламенті вказував на потребу створення коаліції. Він яскраво проявився під час виборів президента. Ю. Пілсудський відмовився балотуватися на цю посаду, пославшися на обмежені компетенції вищої посадової особи (у розмові з наближеними він, не дуже добираючи вирази, говорив: "Усе це великий бордель. Залишаю це свинство, нехай власним смородом вдуситься"). Не дав згоди балотуватися також Р. Дмовський. Голосування відбулося 9 грудня 1922 р. на засіданні Національних зборів. П'ять кандидатів представляли основні політичні табори: граф М. Замойський -від ендеків, С. Войцєховський - від ПСЛ "Пяст", Ґ. Нарутович - від ПСЛ "Визволене", 1. Дашинський - від ППС і професор Я. Бодуен де Куртене - від національних меншин. Після п'яти турів голосування несподівано президентом було обрано професора Ґабріеля Нарупювича.

Президентська криза. Праві сили не змирилися з поразкою свого кандидата і розпочали брутальну пропагандистську кампанію проти новообраного президента. Ендеки організували демонстрації під антисемітськими гаслами,_закликапи не допустити до

464

Польська Республіка в 1918-1939 pp.

партії опублікували спільну заяву, в якій зазначали, що "не можуть взяти на себе відповідальність за хід державних справ (...) і відмовляються підтримувати владу, створену президентом, який нав'язаний чужими національностями: євреями, німцями та українцями". У день урочистостей, пов'язаних зі вступом на посаду, натовп прихильників правиці намагався не допустити Ґ. Нарутовича і лівих депутатів до будинку сейму. Незважаючи на все. президент склав присягу і почав виконувати свої обов'язки. Він доручив сформувати уряд позапартійному Л. Даровському, робив жести примирення в бік ендеків. 16 грудня президент відвідав виставку малярства у варшавському товаристві "Захента". Під час оглядин він був застрілений з револьвера маляром-ендеком Елігіушем Нєвядомським. Цей терористичний акт не заспокоїв ендецьких фанатиків, які продовжували демонструвати під націоналістичними лозунгами. Суд і смертний вирок для вбивці вони сприйняли як національну образу, встановили його культ і вшанування. У це був змушений втрутитись єпископат, вказавши на невідповідність прославляння вбивці. Сейм, всупереч опору правиці, ухвалив спеціальну постанову, яка забороняла віддавати почесті вбивці.

Згідно з Конституцією, обов'язки президента почав виконувати маршалок сейму М. Ратай. Він негайно призначив головою уряду ген. В. Сікорського. У Варшаві було запроваджено надзвичайний стан. 20 грудня 1922 р. Національні збори обрали президентом людовця Станіслава Вощєховського. Ситуація в країні поступово входила в нормальну колію. Однак уряд В. Сікорського не задовіль-няв праві сили, які розпочали шукати союзників серед партій центру. Ліга народова активізувала вербування членів, створювала напівлегальні організації на зразок Організації польських патріотів. Прем'єр В. Сікорський зміцнював свої позиції в армії, намагаючися підважити впливи пілсудчиків. За його вказівкою група офіцерів утворила таємну організацію Стражніца (Охорона). Пілсудчики мали сильні позиції в Генеральному штабі Війська Польського, який очолювався Ю. Пілсудським, а також серед інтелігентських кіл, де діяла Польська організація вольносці (Польська організація свободи). Вони доводили, що парламентське правління не годиться для Польщі, протиставляли йому сильну централізовану владу, що спирається на персональний авторитет провідника.

Уряд В. Сікорського намагався загальмувати інфляцію. До складу уряду було залучено знаного економіста Владислава Ґрабського. Запропоновані ним заходи, пов'язані зокрема з встановленням фіксованого податку на прибуток, не дали позитивних наслідків. Ситуація погіршувалась, а разом з нею зростало незадоволення населення. Щоб запобігти зростанню радикальних настроїв, уряд наприкінці 1922 р. влаштував показовий суд над учасниками партійної конференції Компартії Східної Галичини, яка відбувалася в одному з будинків греко-католицького собору св. Юра у Львові. Процес одержав назву "святоюрського". На ньому звинувачені виступили з викривальними промовами, і суд присяжних не наважився визнати їх винними у державній зраді. Усі вони отримали символічні строки ув'язнення. Процес виявив розбіжності між уявленнями громадськості про демократичну державу і реальністю.

Уряд "Гієни-Пяста". З лютого 1923 р. тривали таємні переговори представників ендеків і ПСЛ "Пяст" - двох найбільших фракцій у парламенті. 17 травня вони завершилися підписанням угоди, яка отримала назву Лянцкоронського пакту (назва

Рис. 58. Президент Іадріель Нарутович.

465