Історія Польщі

світу. Розмови з Чеславом Мілошем Е. Чарнецької (1983), Пів віку чистилища. Розмови з Тадеушом Конвіцьким С. Береся (1986). Популярними бул-и автобіографічні повісті відомих поетів і письменників: Два дні з ангелом М. Новаковського (1984), Малий апокаліпсис Т. Конвіцького (1979). ,, (

У тогочасній прозі помітне місце посіли памфлети й сатиричні повісті, які відіграли роль політичної агітації "за" або "проти" комуністичного режиму. їхні автори більше переймалися політичним змістом, аніж естетичними чи етичними питаннями. Один з критиків писав: "У значній кількості публікацій, виданих офіційно після запровадження воєнного стану, обов'язковою була засада максимальної компрометації політичного противника (...) Дуже швидко протилежна сторона взяла на озброєння своєрідне композиційно-естетичне правило (...), яке полягало в рекомендації: знеславити комуняк за будь-яку ціну" (М. Адамєц, 1995). Такі підходи спричиняли тенденційність і спрощення прози та публіцистики того часу, в яких фігурували "вони" і "ми", "народ і комуняки". Більш стриманою і філософською була проза історичного жанру, в якій політичні реалії тогочасності переносилися в минуле. Твори Владислава Терлецького уникали спрощень політизації, ставили під знаком запитання поширені в громаді стереотипи і міфи ("Вінок для справедливого", 1988). Історична проза Теодора Паризького спиралася на пошук в минулому людських етичних вимірів, які становлять неперервний цивілізаційний ланцюг ("Таємниця третього Ісайї", 1984). >

Режисери й актори театру та кіно у 80-ті роки були найбільш заангажовані до політичної діяльності на боці опозиції. У 1982 р. на знак протесту проти воєнного стану вони оголосили бойкот офіційним заходам на радіо і телебаченні. Влада вдалася до репресій, звільнивши з керівних посад відомих акторів і режисерів Адама Ганушкевича (Національний театр у Варшаві), Ґустава Голоубека (Драматичний театр у Варшаві). Бойкот спричинив еміграцію знаних акторів Войцєха Пшоняка, Даніеля Ольбрихського та ін. Цензура чинила перешкоди для творчості опозиційних митців. Певну віддушину вони знаходили у співпраці з костелом: театральні вистави відбувалися в приміщеннях храмів. Так, у 1985 р. режисер Анджей Вайда поставив драму Е. Брилля "Вечірник" у костелі Божого Милосердя у Варшаві. Зріс інтерес до т.зв. "альтернативного театру", який влаштовував вистави на вулиці, в інших непристосованих місцях, прагнучи наблизити акторів до глядачів. У 1983 р. познанський Театр Восьмого Дня поставив твір 3. Герберта "Рапорт з обложеного міста". Під патронатом церкви організовувалися театральні і кінофестивалі. Фільм А. Вайди "Людина з заліза", який подавав критичний образ соціалістичної дійсності, був високо оцінений світовою кінематографічною громадськістю, отримавши Золоту Пальмову Гілку Каннського кінофестивалю. Популярність здобули вистави режисерів Тадеуша Кантора ("Вельополє, Вельополє"), Славо-міра Мрожка ("Посол"). На кінематографічному фестивалі в Берліні 1988 р. найвищу нагороду ("Фелікс") здобув фільм Кшиштофа Кєсьльовського "Короткий фільм про вбивання". Чимало знаних польських митців на час воєнного стану покинули країну і працювали на Заході (Є. Ґротовський, 3. Краузе та ін.). Частина театральної та кінопродукції функціонувала в "другому обігу" (відеофільм Р. Бугайського "Допит").

В образотворчому мистецтві 70-80-х років відбулася зміна поколінь, прийшло чимало талановитої молоді, що розпочала мистецьку кар'єру. її взірцями були польський "неоавангард", а також західноєвропейські течії. Зокрема, на польських скульпторів значний вплив мали твори німецького митця неоавангарда И. Бойса (Мірослав Балка, Кшиштоф Беднарський). Традиції польських колористів продовжував розвивати знаний майстер пензля Стефан Ґєровський. За його сприяння прийшли в мистецтво Томаш Цєцєрський і Лукаш Королькевич, які у свої колористичні полотна внесли інтелектуальні та філософські елементи. Під впливом С Гєровського 1983 р. у Варшаві виникло

656

В умовах комуністичного експерименту

об'єднання художників Група (П. Ковалєвський, В. Павляк, М Собчик і ін.), твори яких відзначалися високою малярською культурою. Воєнний стан поділив середовище польських митців: частина їх співпрацювала з владою, друга - з опозицією, третя -виїхала за кордон. До останніх належала Магдалена Абаканович, чиї просторові розписи на тканинах, скульптурні роботи здобули визнання далеко за межами Польщі. Переважно за кордоном проходила творчість художників, пов'язаних з Лабораторією форми фільму, яку організував 1970 р. Юзеф Робаковський. З неї вийшли Збіґнєв Рибчинський, який за мультфільм "Танго" отримав 1983 р. нагороду Американської академії кіномистецтва - Оскара, а також Кшиштоф Водічка, що здобув світове визнання своїми проектами мистецького оформлення будинків у різних країнах. У 80-х роках відбулося "зближення" митців і костелу, а також поширення впливу сакральної тематики. У костелах відбувалися зібрання митців, організовувалися виставки і дискусії. Сакральна тематика відбилася у творчості Єжи Новосельського і Єжи Каліни, Влодзімєжа Павляка і Мірослава Балкі.

У музичній творчості незмінним авторитетом, у тому числі за межами країни, користувалися композитори старшого покоління Вітольд Лютославський (1913-1994), Кшиштоф Пенде-рецький, Генрик Миколай Ґурецький; в той час пішли з життя славні співтворці відомої в світі "польської композиторської школи" К. Сєроцький, Т. Берд. В. Лютославський, який вже за життя здобув титул "класика сучасності", у 80-х роках допровадив до досконалості свою засаду "ланцюгової техніки", що полягала у притишенні звуку інструментів між частинами твору. К. Пендерецький продовжив серію творів сакрального звучання (II Різдвяна симфонія, 1980, Пасхалія, 1988). Влодзімєж Котон-ський у свої твори сміливо вводив електронні інструменти і комп'ютерну техніку. Помітним явищем польської музичної культури стала творчість Збігнєва Баргельського, який пробував свої сили в оркестровому, камеральному, оперному, сольному жанрах, роблячи акцент на підкресленні звучання окремих інструментів, які поступово вибудовують тканину твору (ораторія "Нічия земля", 1988, "Мертва натура з криком", 1986). Нагороди Міжнародної Трибуни Композиторів, яку щорічно присвячує Міжнародна Музична Рада ЮНЕСКО, у 80-х роках отримували Александр Лясонь, Еутеніуш Кнапік, Ґражина Петропольська-Навратіл та інші польські митці. У розважальній музиці розвинулася течія польського рок-н-ролу, що опиралася на традиції груп "Червоні гітари", "Нєбеско-чарні" та ін. Зростання фрустрації серед молоді проявилося у відкиданні всяких естетичних цінностей та авторитетів.

Криза позначилася також на спорті. У 1984 р. під тиском Москви Польща прилучилася до бойкоту Олімпійських ігор в Лос-Анжелесі (США). Успіхом завершилися змагання чемпіонату світу з футболу 1982 р. в Іспанії, де польська команда посіла почесне третє місце. На Олімпійських іграх в Сеулі 1988 р. польські спортсмени здобули 16 медалей, в тому числі 2 золотих. Світову славу здобув альпініст Єжи Кукучка, який в 1979-1987 pp. підкорив усі чотирнадцять "восьмитисячників" у Гімалаях.

Рис.81. Композитор

Вітольд

Лютославський.

657

Історія Польщі

Розділ 16. ПОЛЬЩА В НОВИХ РЕАЛІЯХ ЄВРОПИ ТА СВІТУ (1989 - 2001 pp.) Від тоталітаризму до демократії (1989 - 1991 pp.)

Вибори-89. Порозуміння Круглого столу відкрило шлях до проведення т.зв. "контрактових виборів", які мали відбутися у стислі строки. Цілі урядової та опозиційної сторін були різними: комуністи прагнули якнайшвидше провести вибори, використовуючи для цього партійно-адміністративний апарат; опозиція була свідома своїх організаційних слабощів. але налаштована "максимально використати створені можливості, незважаючи на те, що вибори ще не будуть повністю демократичними" (з рішення ККВ "Солідарності"). Ситуація була непевною, оскільки проти порозуміння виступали радикальні опозиційні сили. 1 травня 1989 р. в кількох великих містах відбулися антиурядові демонстрації, проти яких було застосовано загони ЗОМО. У середині травня радикали організували під консульством СРСР у Кракові триденні маніфестації під гаслом "Совєти додому'", проти яких також було кинуто загони міліції та ЗОМО. 13 травня у Варшаві під гаслом "Свободу неможливо виторгувати" відбулася II Загаль-нопольська конференція незалежних молодіжних середовищ, в якій взяли участь представники напівлегальних і нелегальних структур ("Солідарність 80", "Солідарність, що бореться", Рух "Свобода і мир" та ін.). Учасники конференції, серед яких вирізнявся Антоній Мацєревич, виступили проти участі у виборах.

І все ж ККВ "Солідарність" розпочала підготовку до виборів за формулою Круглого столу. У зв'язку з слабкістю новозареєстрованого об'єднання (воно налічувало у травні 1,8 млн. членів) і браком кадрів було вирішено у передвиборчій кампанії спертися на Громадянський комітет і його місцеві філіали, які терміново створювалися на місцях. Передвиборча діяльність 'Солідарності" сприяла активізації населення, яке прагнуло змін. До роботи в громадянських комітетах прийшло багато робітників, інтелігенції, відомих діячів культури, мистецтва, спорту, студентської та шкільної молоді. На боці опозиції виступила католицька церква. 20 квітня 1989 р. Л. Валенса з групою членів ГК здійснив короткотривалий візит до Риму, де мав аудієнцію у папи Іоанна Павла II, на якій був прийнятий з усіма почестями. "Солідарність" вперше отримала доступ до радіо і телебачення, відкрила свої легальні видавництва. Особливо великий успіх мала "Газета виборча", редагована А. Міхніком, перше число якої побачило світ 8 травня. 23 квітня ГК затвердив список кандидатів на послів до сейму і сенату, які повинні були зайняти 161 місце у сеймі і 100 - сенаті. Серед них не було Л. Валенси, а також інших провідних діячів "Солідарності", які з різних міркувань відмовилися від змагань. Натомість лідер "Солідарності" стояв за кожним кандидатом "від громадськості": на передвиборчих плакатах усі вони були сфотографовані з Л. Валенсою. У списках кандидатів були діячі "Солідарності", КСС-КОР, робітники, митці, студенти, спортсмени, в тому числі відомий режисер А. Вайда, актор А. Лапіцький та ін. Під час виборчої кампанії громадянські комітети проводили багато зустрічей на підприємствах і в установах, поширювали плакати і листівки, використовували радіо і телебачення. На підтримку "Солідарності" виступили зірки світового мистецтва, в тому числі актори їв Монтан, Джейн Фонда, співак Стів Вондер та інші. У виборах взяла участь Конфедерація незалежної Польщі (КПН). очолювана Л. Мочульським, яка окремо виставила 16 кандидатів на послів до сейму і 5 - сенаторів, а також деякі інші політичні угруповання.

18 квітня відбулося перше засідання Узгоджувальної комісії, яка здійснювала контроль за виконанням угод Круглого столу. До її складу входили В. Ярузельський і Л. Валенса. Засідання комісії були присвячені переважно розгляду скарг "Солідарності"

Ш

У нових реаліях Європи та світу

на утиски й перешкоди з боку властей. Основна увага партійно-урядового табору була зосереджена на успішному проведенні виборів до сейму і сенату. Не маючи досвіду проведення демократичних виборів, апарат ПОРП припустився багатьох тактичних помилок в організації передвиборчої роботи. Кандидати у посли від правлячої коаліції, серед яких було чимало нових людей, програвали своїм опонентам у відкритості та стилі спілкування з виборцями. Важливим козирем урядової коаліції було гасло порозуміння і забезпечення суспільного спокою, еволюція політичної системи в бік демократії. Однак вміло використати ці гасла апарат ПОРП не вмів. "Партія, що впродовж десятків років звикла до здійснення монопольної влади і адміністративної діяльності, - зазначалося в спеціальному документі ЦК ПОРП про оцінку виборів, - не зуміла перебудуватися у політичному плані (...) Не вдалося залучити не тільки близьких до неї ідейно союзних громадських організацій (...), але навіть значну частину первинних партійних організацій..." Наприкінці травня за дорученням ЦК ПОРП було проведено дослідження суспільних настроїв, яке показало, що 40 % виборців віддали перевагу кандидатам опозиції, а 15 % - правлячої коаліції.

4 червня відбувся перший тур виборів. До виборчих урн прийшло 62 % виборців. За умовами Круглого столу, представники опозиції входили до складу всіх виборчих дільниць, що виключало можливість фальсифікації. Перші результати свідчили про успіх опозиції і поразку коаліції: кандидати від ГК вже у першому турі зайняли 160 місць зі 161 в сеймі і здобули 98 мандатів зі 100 в сенаті; керівні діячі коаліції, які обиралися за окремим т.зв. "крайовим списком", в більшості не здобули необхідної кількості голосів (з 35 кандидатів пройшли лише два); від коаліції до сейму було обрано лише 5 послів з 299 мандатів, а в сенат - жодного. Такий підсумок першого туру став несподіванкою як для коаліції, так і для опозиції. Пізніше у спогадах В. Ярузельський зазначав, що комуністи "були впевнені, що збережуть владу", але "зобули про два чинники, яких не могли виявити навіть комп'ютери: про заперечення системи (суспільством - Л.З.) і про роль костелу". Лідери опозиції теж були стурбовані ситуацією, боячися, що влада анулює вибори, посилаючися на порушення угоди Круглого столу. Уже 6 червня на вимогу уряду відбулася зустріч його представників з лідерами "Солідарності", на якій опозиція була звинувачена в порушенні угод і намаганні захопити владу. Щоб не провокувати загострення обстановки, керівники ГК погодилися піти на екстраординарний крок: включити 33 мандати "крайового списку", який не передбачав другого туру, до загальної кількості мандатів коаліції (199 + 33). Терміново було ухвалене відповідне рішення Державної ради, яке дозволяло здійснити таку процедуру. Перед другим туром виборів (18 червня) коаліція поміняла кандидатів, а "Солідарність" закликала виборців проголосувати за кандидатів коаліції. На вибори з'явилося лише 25 % виборців. Опозиція здобула ще один мандат у сенаті (99 зі 100), а коаліція заповнила відведені їй місця в парламенті. У результаті виборів у "контрактовому сеймі" опинилися 161 посол від ГК і 299 від правлячої коаліції, у сенаті 99 місць зі 100 мала опозиція. Представники опозиції 23 червня зібралися у Варшавському університеті, де їх привітав Л. Валенса, і утворили Громадянський парламентський клуб (ГПК) під керівництвом Б. Ґеремека. Маршалком сейму був обраний людовець Миколай Козакєвич, сенату - професор Анджей Стельмаховський від ГКП.

Червневі вибори стали переломним епізодом у політичному розвитку Польщі. Вони продемонстрували негативне ставлення більшості населення до комуністичної влади, прагнення до суспільних змін у демократичному дусі. Поразка урядової коаліції засвідчила ізоляцію ПОРП в суспільстві, поставила під сумнів право комуністів керувати країною. Відцентрові процеси розпочалися в союзних ПОРП партіях - серед людовців і демократів, частина яких почала виступати на боці опозиції. Само по собі постало

659