Історія Польщі

походить від маєтку Лянцкорона під Краковом, де нібито була підписана угода; насправді вона була укладена у Варшаві). Угода передбачала створення уряду "Гієни" і "Пяста" та проведення політики в дусі ідейних засад національної демократії. Останні передбачали нормалізацію стосунків з СРСР, обмеження соціальних програм, усунення впливів Ю. Пілсудського в армії, проведення курсу на полонізацію національних меншин, передусім слов'янських. Наприкінці травня 1923 p., під час обговорення проекту бюджету в сеймі, посли "Гієни" і "Пяста" змусили уряд В. Сікорського піти у відставку. Новий уряд очолив людовець В. Вітос. Він складався лише з представників двох угруповань. Міністром фінансів у ньому залишився економіст В. Ґрабський. Міністром військових справ став ген. С Шептицький, який негайно подав до сейму проект реорганізації військових органів, що передбачав скасування виняткових повноважень т.зв. Стислої воєнної ради, яку очолював Ю. Пілсудський. Це викликало бурхливу реакцію з боку останнього, яка переросла в конфлікт і особисті образи С. Шептицького. Останній прислав до Ю. Пілсудського секундантів, але до поєдинку не дійшло. Маршал демонстративно подав у відставку з усіх посад і усамітнився в своїй віллі в Сулеювку. Новий уряд проводив політику, яка відповідала ідейним засадам ендеків.

Головною проблемою, яку слід було розв'язати, була гіперінфляція, що негативно відбивалася на матеріальному становищі населення, створювала труднощі для економічного розвитку. Якщо в травні 1923 р. за один американський долар платили 52 тис. польських марок, то в серпні - вже 231,5 тис, жовтні - 1 млн., грудні - 6 млн. Наслідком цього були численні страйки і незадоволення мас. Робітничі верстви були сприятливо налаштовані до радикальної агітації, яку провадили підпільні структури КРПП, керовані Комінтерном. У жовтні 1923 р. у варшавській Цитаделі стався вибух, внаслідок якого загинуло 28 осіб. Нитки змови тяглися до спеціального (військового) відділу КРПП і посольства СРСР у Варшаві. Існуючий стан справ об'єднував соціалістів, народовців, комуністів, безпартійних. У жовтні 1923 р. загальний страйк робітників Верхньої Сілезії завершився задоволенням вимог робітників. Центральна комісія професійних спілок розпочала підготовку всепольського робітничого страйку. Уряд вирішив відповісти силовими методами. Наприкінці жовтня 1923 р. було оголошено про запровадження в країні надзвичайного стану, переведення залізничників і поштовиків на воєнне становище, яке виключало можливість страйку. На посаді віце-прем'єра С Ґломбінський був замінений більш твердим ендеком В. Корфанти. Поширилися чутки про підготовку ендеками державного перевороту і розправи з лівими силами. У відповідь на урядові дії ППС і профспілки закликали робітників до загального політичного страйку. 5 листопада розпочався загальний страйк у багатьох великих містах і промислових центрах. У Кракові 6 листопада дійшло до сутичок натовпу з військами, які стихійно переросли у збройне повстання. Робітники роззброїли частину військових загонів та опанували центр міста. У подіях взяли участь члени Стрілецького союзу, де переважали впливи пілсуд-чиків. Під час боїв загинуло понад ЗО осіб, сотні було поранено. У справу негайно втрутилися соціалісти, які змогли припинити конфлікт. Наступного дня збройні сутички між робітниками і військами відбулися в Бориславі і Тарнові.

Піднесення робітничого руху вибивало грунт з-під ніг уряду. Серед людовців виникла опозиція проти політики угоди з ендеками. Останнім заходом уряду став проект закону про земельну реформу, за яким парцеляція великих земельних маєтків обмежувалася квотою в 200 тис. га щорічно; значна частина пястівців залишила лави партії. 14 грудня 1923 р. уряд В. Вітоса пішов у відставку. Через кілька днів президент С Войцє-ховський призначив нового прем'єра. Ним став В. Ґрабський, який запропонував програму стабілізації фінансової системи країни, залучив до уряду і ендеків, і пілсуд-

466