Національний рух і повстання

Ситуація у сільському господарстві була складною. Експорт сільськогосподарських продуктів зменшився через перебування портів у руках Пруссії і запровадження Англією високих ввізних мит. Ціни на продукти до 1824 р. постійно знижувалися. Відстала агротехніка не давала змоги отримувати високі врожаї. За ініціативою міністра фінансів Ф.К. Друцького-Любецького у 1825 р. було засноване Земельне кредитне товариство, яке почало надавати кредити землевласникам для перебудови господарств на засадах інтенсифікації. Вони відмовлялися від посівів зернових, перебудовуючи господарства на вирощування картоплі, що знаходила попит на створюваних горілчаних підприємствах. Іншою прибутковою справою стала відгодівля овець. Протягом 20 років їх поголів'я зросло з 900 тис. до 2,5 млн. Вовна йшла у текстильну промисловість. Наслідком цього стало захоплення шляхтою громадських пасовищ.

Конституція 1815 р. зберегла особисту свободу селян, але залишила їх в економічній і (від 1818 р.) адміністративній залежності від землевласників. Модернізація фільваркових господарств супроводжувалася згоном селян з кращих земель та їх приєднанням до фільварку. Водночас не зменшувалися повинності селян на користь пана, включно з панщиною. Селяни на державних землях, які становили четверту частину ареалу королівства, постійно скаржилися на орендарів, вимагали розподілу цих земель між селянськими господарствами, переводу на грошові чинши. Однак скарги залишалися без відповіді і викликали серед селян невдоволення існуючими порядками.

Від 1821р. міністр фінансів князь Ф.К. Друцький-Любецький почав проводити активну державну політику з метою оздоровлення господарства. Він робив наголос на створенні і розвитку промислового виробництва, яке б дозволило зрівноважити втрати бюджету від спаду експорту сільськогосподарської продукції. Свою діяльність міністр розпочав з оздоровлення фінансової системи і нагромадження інвестиційних засобів. Сувора подат-кова політика, збільшення цін на монопольні товари (сіль, горілка, тютюн) дала йому змогу майже вдвічі збільшити наповнення бюджету (з 48 до 80 млн. злотих). Нагромаджені кошти він використав для підтримки великого землеволодіння (фільварків), а також розбудови промисловості. Міністр опрацював стратегію швидкої індустріалізації, яка спиралася на відкриття безмежного російського ринку для польських промислових виробів. У 1822 р. за ініціативою Друцького-Любецького була укладена митна угода з імперією, яка сприяла вивозу польських товарів до Росії (мито дорівнювало 1 % вартості виробу). Одночасно були запроваджені високі мита на імпортні товари. 1828 р. на державні кошти був заснований Банк Польський, який надавав кредити для створення державних і приватних фабрик, розвитку торгівлі.

Така політика сприяла швидкому розвитку промисловості. У 1816 р. були ліквідовані цехові обмеження, створені сприятливі умови для підприємницької ініціативи. Центральні і місцеві власті вжили заходів для переселення з Пруссії маси ткачів, які залишилися без роботи після поразки Наполеона. Кожному переселенцю надавали 1,5 морги землі, безкоштовні матеріали на будівництво будинку, забезпечували сировиною, звільняли від податку строком до шести років. Наслідком цього було виникнення низки нових міст і містечок, мешканці яких виробляли сукно і полотно. За десять років до королівства прибуло близько 30 тис. родин ткачів з Пруссії. З'явилися перші мануфактури: Гаррера - в Сєрадзі, Реппгана - в Каліші, Коніша - в Лодзі. На мануфактурі Гаррера 1825 р. працювали у дві зміни тисяча робітників. У районі Александрува сформувався Лодзинський промисловий округ, що спеціалізувався на виробництві сукна, полотна і бавовняних тканин. Продукція описаних підприємств у 1829 р. досягла 22 млн. погонних метрів тканин. 1830 р. на текстильних мануфактурах з'явилися перші парові двигуни. Широко використовувалися механічні верстати. Польський текстиль йшов

285