1.Плющ п.П. Історія української літературної мови.- к.: Вища школа, 1971.- с. 350-352.

2.Курс історії української літературної мови / за ред. І.К. Білодіда. – К.: АН УРСР, 1958.- Т.1.- С.301-310.

3.Русанівський в.М. Історія української літературної мови.- к.:АртЕк, 2001.- с.221-289.

Завдання

І. За збірником Н.Д. Бабич виконати вправу №95.

Методичні рекомендації

З подальшим історичним поступом українського народу, розвитком його культури й літератури відбулося значне розширення сфери вживання української літературної мови, що спричинилося до збагачення її стильових різновидів, лексичного і фразеологічного складу та стилістичних засобів в нових історичних умовах. У розвитку української літературної мови II пол. XIX - поч. XX ст. роль художньої літератури особливо велика, бо, крім мови художньої літератури, інші стилі української літературної мови (мова публіцистики, наукової літератури, виробничо-технічної літератури та ін.) в цей час були недостатньо розвинені. Головною причиною була заборона українського друкованого слова царським урядом.

У II пол. XIX - на поч. XX ст. українська літературна мова розвивається вже не тільки в художній літературі, як це було в І пол. XIX ст. , а й публіцистиці, науці, пресі та театрі, всупереч заборонним заходам російського царизму і обмеженням з боку австро-угорської бюрократії. У II пол. XIX - на поч. XX ст. набагато збільшилася кількість жанрів української художньої літератури: віршова поезія, зокрема у вигляді монументальних поем І. Франка та Л. Українки, різножанрова драматургія І.Тобілевича, М. Кропивницького та М. Старицького і особливо художня проза, причому не лише у формах новели (В. Стефаник, М. Коцюбинський), оповідання, нарису, а й у широких полотнах соціальної повісті і роману у таких майстрів художнього слова, як І. Нечуй-Левицький, П. Мирний, І. Франко, М. Коцюбинський, О. Кобилянська та ін.

Новим для української літературної мови II пол. XIX - поч. XX ст. був стиль публіцистичної мови. Спроби української публіцистики попереднього періоду в "супліках" Г.Квітки-Основ'яненка та в "писульках" П. Гулака-Артемовського, які грунтувалися на бурлескній манері І. Котляревського, були надто примітивними щодо стилю і мовних засобів і тому не могли створити відповідної традиції для розвитку публіцистичного стилю мови в українській літературі новішого часу. У Росії першим українським художньо-публіцистичним журналом був видаваний у Петербурзі П.Кулішем журнал "Основа", що проіснував майже два роки (1861-1862). Через наступні заборони царського уряду друкувати українською мовою будь-що, за винятком творів художньої літератури (особливо після так званого Емського указу 1876 р. Олександра II), українська преса на наддністрянській Україні після ліквідації "Основи" і "Черниговского листка", редагованого П.Глібовим (1861-1863), фактично припинила своє існування аж до революції 1905 р.

Велике значення для розвитку української літературної мови періоду 60-70х р.р XIX ст. мала боротьба прогресивних сил суспільства за її право на самостійний розвиток. Російські революційні демократи М.Чернишевський, М.Добролюбов та ін. створили ряд наукових та науково-публіцистичних праць, що безпосередньо стосуються української літератури і української літературної мови, були надруковані у журналі "Современник".

Виняткову роль у формуванні публіцистичного стилю мови відіграли публіцистичні праці письменників. Зразками їхньої спадщини можуть бути статті 1.Франка "Що таке громада і чим вона повинна бути", "Література, її завдання і найважливіші ціхи", післямова Л.Українки до книги Дікштейна "Хто з чого жиє" та її стаття "Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.", реферат М.Коцюбинського про І.Франка, стаття П.Грабовського "Дещо про творчість поетичну", стаття В.Стефаника "Поети і інтелігенція". Розвиток публіцистичного змісту вносить зміни у мовні засоби: створюється публіцистична лексика й фразеологія як за рахунок утворення нових слів на базі основного словникового фонду, так і за рахунок переосмислення слів, що належать до інших стильових систем.

В найбільш несприятливих умовах у II пол. XIX - на початку XX ст. відбувалося становлення наукового стилю. У Росії Емським указом Олександра II 1876 р., як відомо, заборонялося друкувати українською мовою твори наукового характеру. Це звичайно, гальмувало формування і розвиток наукового стилю мови. Проте ряд видатних учених-наддніпрянців протягом II пол. XIX - поч. XX ст. опублікували ряд відомих наукових праць українською мовою. До них належать "Література російська, великоруська, українська і галицька" М.Драгоманова (1873-1874), "Малюнки з життя українського народного слова" М.Сумцова (1910), "Мусульманство і його будучність" А.Кримського (1904). На особливу увагу заслуговують праці І.Франка: дисертації "Іван Вишенський і його твори", "Варлаам і Іосаф, старохристиянський роман і його літературна історія", "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.".

Українська наукова термінологія, що в І пол. XIX ст. існувала лише в ембріоні, починаючи з 60-70х років XIX ст. досить інтенсивно розвивається. Так, стиль викладу наукових творів І.Франка мало чим відрізняється від стилю творів сучасних українських письменників. Проте при сучасній Франкові неусталеності і недосконалості наукової термінології нерідко йому доводилося користуватися не завжди вдалими термінами, узвичаєними в працях галицьких учених або самому створювати відповідне слово-термін чи термінологічний вираз і ряд штучних українських термінів для перекладу іншомовних в науково-популярних працях. Окремо треба відзначити, що, крім художнього, публіцистичного і наукового стилів, в українській літературній мові цієї доби існував також стиль приватного листування (епістолярний).

Таким чином, в II пол. XIX - на поч. XX ст. в українській літературній мові було 4 стилі мови: художній, публіцистичний, науковий, епістолярний. Перший з них був досконалим і всебічно розвиненим у поезії, прозі та драматургії невтомною працею і талантом українських класиків. Публіцистичний же і особливо науковий стилі через різні несприятливі історичні обставини, в яких розвивалася українська літературна мова до Жовтня, не могли цілковито викристалізуватися і набути належного поширення.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:

1.Які існують наукові розвідки та монографічні дослідження кінця ХІХ – початку ХХ століття?

2.Які наукові, публіцистичні та літературно-критичні статті цього періоду?

3.У чому полягає роль І. Франка для розвитку накового та публіцистичного стилю.

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ – колоквіум, тестові завдання.