1.Опрацювати статті:

Коломієць М.П. Фразеологічна синоніміка мови творів Т.Шевченка // Укр. мова і літ-ра в школі. - 1992. - № 3. - С.40-43.

Русанівський В.М. Народнопоетичний та індивідуально-творчий складники Шевченкової мови // Укр. мова і літ-ра в школі. - 1992. - №3-4. - С.36-40.

Коломієць М.П. Семантико-стилістичні функції фразеологічних синонімів у поезіях Т.Г.Шевченка // Мовознавство. - 1992. - № 2 . - С.33-38.

Ващенко В.С. Народно-образні слова у поезіях Т.Г.Шевченка //Мовознавство.-1985. - №2. - С.33-37.

Пилинський М.М., Лепець К.Н. Невмируща сила слова ( до 170-ти річчя з дня народження Т.Г.Шевченка) // Мовознавство. - 1984. - №3. - С.18-26.

Мацько Л.І. Уся сила і вся краса нашої мови тільки йому одному відкрилися // Мовознавство. - 1989. - № 2. - С. 18-25.

Матвієнко А. Порівняння в системі Шевченкового вірша //Дивослово. - 1996. - № 3. - С.25-30.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:

1.Яка із ознак мови Т. Шевченка є основною?

2.Які із засобів художньої зображальності є типовими для поем „Наймичка” та „Кавказ” Т. Шевченка?

3.Які тематичні групи лексики відображені у мові творів Т. Шевченка?

4. Які слова у лексиконі Т. Шевченка не становлять лексичних норм української літературної мови?

5.У чому виявляється стилістичне використання релігійно-культової лексики?

6.Яка синоніміка найширше представлена у творах Т. Шевченка?

7.Які із фразеологізмів, відображених у творах Т. Шевченка, належать до народної фразеології?

8.Які із фонетичних особливостей мови творів Т. Шевченка є відхиленням від норм літературної мови?

9.Які із морфологічних та синтаксичних особливостей є типовими для мови творів Т. Шевченка?

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

ТЕМА №3: Розвиток української літературної мови за час від І.П. Котляревського до Т.Шевченка (2 год.).

1.Боротьба в Галичині за літературну мову, побудовану на народ­ній основі ("Русалка Дністровая").

2.Спроби створення "серйозного" ("середнього") стилю в українських ліричних поезіях, баладах і прозі (П.Гулак-Артемовський, Є.Гре­бінка, поети-романтики, Г.Квітка-Основ`яненко).

3.Граматики І половини XIX ст. "Граматика малороссийского наречия" О.Павловського (1616р.).

4.Словники української мови І пол. ХІХст. Правописні системи цього періоду в Східній та Західній Україні.

Література

1.Плющ П.П. Історія української літературної мови. - К.:Вища школа, 1971. - С.261-291.

2.Курс історії української літературної мови / за ред. І.К.Білодіда.-К.:АН УРСР, І958.-Т.1.-С.140-192.

3. Русанівський В.М. Історія української літературної мови.- К.: АртЕк, 2001.- С.154-169.

4.Шалата М. Маркіян Шашкевич (До 180-річчя від дня народження) //Українська мова і література в школі.- 1991.- № 10.- С. 87-89.

5. Наконечний М.Ф. Г.Квітка-Основ`яненко і розвиток національної літературної мови // Мовознавство.-1990. - №2. – С.63-70 .

Завдання

1.Зробити анотації законспектованих статей:

Шалата М. Маркіян Шашкевич (До 180-річчя від дня народження) //Українська мова і література в школі.- 1991.- № 10.- С. 87-89.

Наконечний М.Ф. Г.Квітка-Основ`яненко і розвиток національної літературної мови//Мовознавство.-1990. – №2. - С.63-70 .

2.Виконати за збірником Н.Д.Бабич вправу № 70.

3.Виписати із творів Г.Ф.Квітки-Основ`яненка старослов'янізми, обгрунтувати їх стилістичну роль.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Найближчі наступники Котляревського йшли в своїй творчості і в мові уторованим уже шляхом. Мова їх творів теж базується на народній основі, на двох її основних джерелах - на мові розмовно-побутовій і мові фольклорно-пісенній. Але все ж у мові видатних наступників Котляревського є немало й нового. Так, П.Гулак-Артемовський пише байки й комічні вірші, в яких відбивається ще бурлескність "Енеїди" і тому спостерігається і подібність їх мовних засобів, зокрема надмірний ухил у побутову лексику та захоплення діалектизмами (байка "Пан та собака"). Але в іншому жанрі, в баладі "Рибалка", П.Гулак- Артемовський робить першу спробу створення "середнього мовного" стилю засобами народної мови. Це спонукає письменника до свідомої роботи над народною мовою в літературних потребах, внаслідок чого в мові його балади є вже досить влучний синтез пісенної і розмовно-побутової мови.

У лексиці творів Є.П.Гребінки поряд з вузько-побутовою лексикою досить широко представлена лексика, що характеризує тогочасне суспільне життя. Розмовно-оповідним викладом байки зумовлена велика кількість лексики зниженого звучання.

Винятково важливе значення для розвитку української літературної мови має творчість Г.Квітки-Основ'яненка. До нього українська літературна мова застосовувалася тільки у віршованій поезії і драматургії. Своєю творчістю Квітка довів здатність української мови бути літературною, обслуговувати широкі культурні потреби народу. Про це він пише у "Супліці до пана іздателя"( 1833р.). Сентиментально-реалістичним спрямуванням творчості Квітки-Основ'яненка зумовлене і відповідним використанням мовних засобів, що виразно виявляється у доборі лексики, фразеології, в системі порівнянь та інших поетичних засобах. Заслугою Квітки-Основ'яненка в історії української літературної мови є ширше використання фольклорно-пісенної мови, яка переключена у сферу звичайної розмовно-побутової мови, формування певних стилістичних функцій старослов`янізмів в художньо-белетристичному стилі та активне поповнення української мови лексичними елементами.

З письменників дошевченківського періоду окремо треба відзначити в історії української літературної мови поетів-романтиків (М.Петренка, В.Забілу, О.Афанасьєва-Чужбинського, А.Метлинського та ін.), творчість яких припадає в основному на кінець 20-х - початок 40-х років XIX століття.

У своїй мовній практиці всі поети-романтики звертаються до фольклору, використовуючи його відповідно до своїх ідейно-творчих настанов. З одного боку, поети романтики власне копіюють здебільшого народну пісню, а з іншого, добирають переважно з історичних пісень та дум лексику, яка б допомагала їм у створенні специфічного колориту, відповідно до їх замилування в минулому, у запереченні дійсності, відповідному до їх песимістичних настроїв і почуттів.

На цей час припадають і перші спроби граматичного вивчення української мови: 1818 року вийшла з друку перша граматика української мови О.Павловського під назвою «Грамматика малороссийского наречия». Граматика О.Павловського не відповідає уявленню про звичайний посібник з граматики в буквальному розумінні, та вона й не призначалася для вивчення її в школі. Це була, по суті, широка різнобічна філологічна праця, сукупність кількох невеликих наукових досліджень, які скромний автор називає в заголовку своєї книги «различными замечаниями и сочинениями». До них належить вступна стаття, що передує «Грамматике», а також такі її розділи, як «О сочинении и о стихотворстве малороссийском» та заключні «Общие замечания», які стосуються, за сучасною термінологією, питань загального мовознавства (неглибокий рівень її розробки пояснюється тогочасним станом мовознавчої науки). Заслугою О.Павловського є те, що він довів придатність української мови для літературного вживання взагалі.

Розвиток української літературної мови на Західній Україні в І половині XIX століття проходив у дещо відмінних від Східної України, умовах. Панування шляхетської Польщі на західноукраїнських землях привело Галицьку Русь до глибокого занепаду в економічному і культурному відношенні.

Будителями галицької землі стали Шашкевич, Головацький, Вагилевич. Вони вперше звертаються до живої української мови і як видатні діячі культури почали нею писати. Вони написали глибоко національний твір "Русалка Дністрова", в основу якої поклали фонетичний принцип правопису та вмістили зразки усної народної творчості. Саме з виходом "Русалки Дністрової" в Західній Україні формується нове громадське ставлення до живого слова.

В основу правопису „Русалки Дністрової” покладено фонетичний принцип. Ним було підтверджено самобутній характер мови; він дав могутній поштовх до зміни старих форм орфографії і сприяв наближенню писемної до народно-розмовної мови. Саме у реформі алфавіту і правопису полягає одне з основних значень „Русалки Дністрової”. Видавці цього альманаху відмовилися від кирилиці і прийняли гражданку.

РОБОТА В АУДИТОРІЇ

За збірником Н.Д. Бабич (Історія української літературної мови. – Львів: Світ, 1993) виконати такі вправи: №70, №72, №74, №76, №77, №79, №80, №81, №82, №83, №84, №85.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:

1.У чому полягає відмінність у використанні мовних засобів наступниками І.П.Котляревського – Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського?

2.У чому полягає виняткове значення мови творів Г. Квітки-Основ`яненка для розвитку української літературної мови?

3.Які із фонетичних особливостей свідчать про вплив полтавського діалекту на мову творів Г. Квітки-Основ`яненка?

4.У чому полягає заслуга поетів-романтиків в історії української літературної мови?

5.З приводу чого виникла полеміка навколо питання про українську літературну мову на народній основі?

6. У чому полягає заслуга О. Павловського в історії української літературної мови?

7.Які граматики та словники були створені у цей період?

8. Які із творів українських письменників І пол. ХІХ ст. відносять до перших спроб української публіцистики?

9. Які мовні особливості спостерігаються в альманасі „Русалка Дністрова”?

САМОСТІЙНА РОБОТА

ТЕМА №6: Мовностилістичні особливості творів І.П.Котляревського, його значення в історії української літературної мови (4 год.).

1. Мовностилістичні особливості поеми "Енеїда" та п'єси "Наталка - Полтавка".

2. Фонетична основа мови творів І.П. Котляревського.

3. Морфологічні та синтаксичні особливості творів письменника.

4. Лексичні та фразеологічні особливості поеми "Енеїда" та п'єси "Наталка-Полтавка".

Л і т е р а т у р а

1. Плющ П.П. Історія української літературної мови.-К.: Вища школа,1971.- С.261-291.

2. Курс історії української літературної мови /за ред. І.К.Білодіда.- К.: АН УРСР, 1958.- Т.1. - С. 140-192.

3. Русанівський В.М. Історія української літературної мови.- К.: АртЕк, 2001.- С.146-169.

4. Матвіяс І. Варіанти української літературної мови.- К.: АН України, 1998.- С. 29-40.

5. Шевельов Ю. Традиції і новаторство в лексиці і стилістиці І.П. Котляревського.- Чернівці: Рута, 1998.- 80с.

З а в д а н н я

І.За збірником Н.Д. Бабич виконати вправи № 68, 69.

ІІ. Виписати із поеми "Енеїда" та п'єси "Наталка-Полтавка" у контексті фразеологізми.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

На тлі боротьби мов і стилів, в умовах занепаду всіх різновидів старої української писемної мови «Енеїда» і п`єси І. Котляревського, написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування української літературної мови. І хоча знаменита „Енеїда” І. Котляревського є виявом бурлескно-сатиричного напряму в розвиткові нової української літератури народною мовою, все ж вона показала невичерпні багатства українського народного словника, засвідчила потенційну можливість української мови бути універсальним знаряддям культури та перекладу з інших мов. Можливо, за бурлескно-сатиричним характером „Енеїди” не відразу і не всім удалося побачити й усвідомити, що це поважний літературний твір, а не проста сміховинка, що в боротьбі трьох стилів І. Котляревський відважно став на бік загальнонародної мови, одягнувши на неї корону „стилю високого”. Тому дослідники мови „Енеїди”, визнаючи її першим значним твором, написаним новою українською літературною мовою, та називаючи енциклопедією народного життя, іноді вказують на обмеженість автора у використанні мовних багатств: мовляв, І. Котляревський не пішов у цьому далі своїх попередників – авторів інтермедій та гумористично-сатиричних різдвяних і великодніх віршів, тобто традиційно використав українську мову з настановою на гумор, сміх. У зв`язку з цим варто зазначити, що по-перше, І. Котляревський у „Енеїді” не обмежується самим лише гумором. В ній присутні гуманістичні, глибоко ліричні мотиви, героїчні діяння, дух мужності, патріотизму й товариської солідарності, що відповідає історичним традиціям українського народу. По-друге, гумор у І. Котляревського не є виявом зумовленої меншовартісним комплексом неспроможності піднятися вище сприйняття української мови як „мужицької”, непрестижної, придатної тільки для творів низького стилю, несерйозних жанрів. І якщо певною мірою гумористичний характер „Енеїди” і є даниною традиції, то дещо іншій. Народний гумор „Енеїди” – це інтелектуальний гумор високоосвіченого і висококультурного знавця народного життя, в основі якого, можливо, лежить цілком усвідомлена глибока культурна зумовленість, символічне наповнення і функціональне спрямування.

Повніше і об'єктивніше використана народна мова у п'єсі І. Котляревського "Наталка Полтавка”. Мова цієї п'єси теж базується на розмовно-побутовій народній мові, але реалістичність зображення в ній життя народу виводить автора за межі самого тільки гумору. Звідси і об'єктивніший показ побутової мови, в якій не все зводиться до жарту та сміху. Хоч на мові деяких персонажів п'єси І.Котляревського відбився прийом елементарної характеристики їх за допомогою "професіоналізмів" (нариклад, на мові Возного), але в цілому І.Котляревський глибоко типізує й індивідуалізує мову кожного персонажа відповідно до його соціального стану й характеру, як справжній художник-драматург.

Таким чином, заслугою І. Котляревського є не тільки широке й майстерне використання надбань української народної розмовної мови та українського фольклору, а й те, що він не відкинув і традиційних церковнослов'янських книжних елементів, які потім в якісно новому семантичному і стилістичному плані ввійшли до фонду української літературної мови. Проте І.Котляревський не уник копіювання полтавської говірки. Він не спромігся синтезувати різнорідні компоненти мови своїх творів, виробити з них єдину універсальну мовностилістичну систему. У мові І. Котляревського відсутні витримані норми - лексичні, фонетичні, морфологічні і синтаксичні, бо це був лише перший етап розвитку літературної мови на народній основі. Проте твори Котляревського, написані одним з основних середньонаддніпрянських говорів, що стали діалектною базою української національної мови, сприяли закріпленню норм цих говорів у новій українській літературній мові.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:

1.Чи в усіх жанрах художньої літератури використовувалася українська народнорозмовна мова?

2.У чому полягає історична роль „Енеїди” І.П. Котляревського?

3. Які стилістичні мовні засоби гумору та сатири використовуються у поемі „Енеїда” І.П. Котляревського?

4. Які із груп лексики широко використані у поемі „Енеїда” І.П. Котляревського?

5.Чи було недоліком вживання діалектизмів у поемі „Енеїда” І.П.Котляревського?

6. Які із фонетичних особливостей у поемі „Енеїда” є виявом полтавського діалекту?

7. Які із морфологічних особливостей у поемі „Енеїда” свідчать про вплив народнорозмовної мови на мову цього твору?

8. Чим відрізняється використання народної мови у п`єсі „Наталка-Полтавка” від поеми „Енеїда” І.П. Котляревського?

9.У чому полягає значення І.П. Котляревського в історії української літературної мови?

ТЕМА №7: Т.Г.Шевченко - основоположник української літературної мови. Мова творів Т.Г.Шевченка (6 год.).

1.Мовностилістичні особливості творів Т.Г. Шевченка.

2.Лексика та фразеологія, вжита у поезіях Т.Г.Шевченка.

3.Морфологічні та синтаксичні особливості творів Кобзаря.

4.Фонетична основа мови Т.Г.Шевченка.

Література

1.Плющ П.П. Історія української літературної мови.-К.: Вища школа, 1971.- С.291-308.

2.Курс історії української літературної мови /за ред. І.К.Білодіда.- К.: АН УРСР, 1958.-Т.1.-С.211-262.

3. Русанівський В.М. Історія української літературної мови.- К.: АртЕк, 2001.- С.154-220.

4.Коломієць М.П. Фразеологічна синоніміка мови творів Т.Шевченка// Українська мова і література в школі.- 1992. - № 3-4.- С.40-43.

5.Русанівський В.М. Народнопоетичний та індивідуально-творчий складники Шевченкової мови // Українська мова і література в школі.-1992.-№ 3-4.-С. 36-40 .

6.Коломієць М.П. Семантико-стилістичні функції фразеологічних сино­німів у поезіях Т.Г.Шевченка //Мовознавство.- 1992.- № 2.-С.33-38 .

7.Ващенко В.С. Народно-образні слова у поезіях Т.Г.Шевченка // Мовознавство.-1985.- №2.- С.33-37 .

8.Пилинський М.М., Лепець К.Н. Невмируща сила слова (до 170-річчя з дня народження Т.Шевченка) // Мовознавство.- 1984.-№ 3.- С.18-26 .

9.Мацько Л.І. Уся сила і вся краса нашої мови тільки йому одному відкрилася // Мовознавство.- 1989.- №2.- С.18-25.

10.Мойсієнко А. Порівняння в системі Шевченкового вірша //Дивослово.- 1996.- № 3.- С. 25-30.

Завдання

І. Зробити анотації законспектованих статей:

Коломієць М.П. Фразеологічна синоніміка мови творів Т.Шевченка// Українська мова і література в школі.- 1992. - № 3-4. - С.40-43.

Русанівський В.М. Народнопоетичний та індивідуально-творчий складники Шевченкової мови // Українська мова і література в школі.-1992.- № 3-4. - С. 36-40 .

Коломієць М.П. Семантико-стилістичні функції фразеологічних сино­німів у поезіях Т.Г.Шевченка //Мовознавство.- 1992. - № 2.- С.33-38 .

Ващенко В.С. Народно-образні слова у поезіях Т.Г.Шевченка // Мовознавство.-1985.- №2.- С.33-37 .

Пилинський М.М., Лепець К.Н. Невмируща сила слова (до 170-річчя з дня народження Т.Шевченка) // Мовознавство.- 1984.-№ 3.- С.18-26 .

Мацько Л.І. Уся сила і вся краса нашої мови тільки йому одному відкрилася // Мовознавство.- 1989.- №2.- С.18

Мойсієнко А.Порівняння в системі Шевченкового вірша //Дивослово.- 1996.- № 3.- С. 25-30.

ІІ.Виконати за збріником Н.Д.Бабич вправи № 86, №87.

ІІІ.Виписати у контексті із творів Т.Г.Шевченка фразеологізми, синоніми, церковнослов`янізми.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Т.Г.Шевченко посідає виключне місце в історичному процесі формування й розвитку української національної літературної мови. Шевченко, його творчість і його мова глибоко зв'язані з народом. Основне джерело мови Шевченка - мова українського народу в його життєвій практиці, в його фольклорній творчості. Але він не копіював живу народну мову, а добирав з неї все найкраще, найцінніше, найпотрібніше і, творчо користуючись народною лексикою і фразеологією, народними образами, метафорами, порівняннями, удосконалював їх, підносив на вищий рівень, підпорядковуючи завданням своєї творчості, примушуючи по-новому звучати живе народне слово. Основна ознака мови Шевченка - її глибока народність, її нерозривний зв'язок з живими народними мовними джерелами. Поет чітко розрівняв своє, вистраждане, втілене в знайомі, хоч інколи і не зовсім звичні форми, від наслідувань фольклору, позбавлених його природності й соціальної значущості. Т.Шевченко на відміну від своїх попередників поетів-романтиків не стилізував свої твори під фольклор: він або трансформував його, або лише спирався на вироблені в ньому естетичні цінності.

Другою істотною ознакою мови Шевченка є її надзвичайна емоціональна насиченість. Виявленню, художньому відображенню почуттів поета у їх окремих проявах підпорядкована вся образна система, всі мовностилістичні засоби поета Третьою особливістю мови Шевченка є надзвичайна багатогранність лексики і повна відповідність змістового навантаження слова настановам поета. Палке, пристрасне слово великого Кобзаря залежне від змальовуваних обставин завжди знаходить відповідне лексичне оформлення.

Такою ж багатогранністю і повнотою смислового навантаження відзначається і використання Шевченком народної фразеології. Простота і ясність викладу, відсутність будь-якої штучності й надуманості становлять четверту особливість мови та образів у поезіях Шевченка.

П'ята характерна особливість мови творів Шевченка - це її епічно-розмовний характер, зумовлений спрямуванням на найбільшу дохідливість та максимальну зрозумілість. Звідси - ряд таких синтаксичних засобів як звертання, окличні і питальні речення, вставні слова, типові для живої розмови, часте введення в твори діалогічної мови, тобто все те, що створює враження невимушеної бесіди письменника з читачем.

Такі основні особливості мови Шевченка, причому перша з них - глибока, органічна народність - об'єднує всі інші в те органічне ціле, що зробило мову великого поета основою сучасної української літературної мови.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:

1.Яка із ознак мови Т. Шевченка є основною?

2.Які із засобів художньої зображальності є типовими для поем „Наймичка” та „Кавказ” Т. Шевченка?

3.Які тематичні групи лексики відображені у мові творів Т. Шевченка?

4. Які слова у лексиконі Т. Шевченка не становлять лексичних норм української літературної мови?

5.У чому виявляється стилістичне використання релігійно-культової лексики?

6.Яка синоніміка найширше представлена у творах Т. Шевченка?

7.Які із фразеологізмів, відображених у творах Т. Шевченка, належать до народної фразеології?

8.Які із фонетичних особливостей мови творів Т. Шевченка є відхиленням від норм літературної мови?

9.Які із морфологічних та синтаксичних особливостей є типовими для мови творів Т. Шевченка?

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ – колоквіум, тестові завдання.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ №2. НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ.

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Тема №7: Нова українська літературна мова кінця XIX - початку XX століття (4 год.).

1. Загальна характеристика розвитку української літературної мови IІ пол. XIX – початку XX ст. Розвиток основних стилів української літературної мови у цей період.

2. Роль українських письменників у розвитку української літературної мови за створення єдиної літературної мови Східної і Західної України. Відображення стилістичної різноманітності літературної мови і особливостей мови різних соціальних верств у художній літературі середини XIX - поч. XX ст. (М. Вовчок, Л. Глібов, І. Нечуй - Левицький, М. Старицький, П. Мирний, П. Куліш, І. Франко, І. Тобілевич, Л. Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська).

3. Граматики на східноукраїнській та західноукраїнській мовній основі II пол. ХІХ – початку ХХ ст. Правописні системи цього періоду.

4. Лексикографія II пол. XIX - початку XX ст. Значення Б. Грінченка в історії української літературної мови.

Література