1. Плющ П.П. Історія української літературної мови. - К.: Вища школа, 1971.- С.215-252.

2. Курс історії української літературної мови / за ред. І.К. Білодіда.- К.: АН УРСР, 1958.-Т.1.- С.95-136.

3. Русанівський в.М. Історія української літературної мови.- к.:АртЕк, 2001.- с.109-145.

4. Каустов А. Зооморфічна символіка у філософських творах Г.С.Сковороди // Українська мова і література в школі.- 1990.- №10. - С.83- 87.

1. Чепіга І.П. Народнорозмовні елементи у мові українських ділових текстів XVII - І половини XVIII століття // Мовознавство.- 1992.- №6.- С.3-11 .

6. Шевчук В. Мова й витворення культурних та духовних цінностей (XVII -XVIII століття) // Дивослово.- 1996. - №3 .- С. 16-22.

7. Батюк Л.І. Лексика літопису Самовидця// Дослідження і матеріали з української мови.- К.: Вид-во АН УРСР, 1959.- Т.1.- С.24-36.

8.Жилко Ф.Т. Літературна мова ХVІІІ ст.- К., Л.: Рад. школа, 1948.- 22 с.

9.Житецький П.Г. „Енеїда” Котляревського у зв`язку з оглядом української літератури ХVІІІ ст.// Вибрані праці. Філологія.- К.: Наук. думка, 1987.- С. 139-255.

10.Жовтобрюх М.А. Із досліджень фонетики української літературної мови першої половини ХVІІІ ст.// Наук. зап. Київ. пед. ін-ту. - К., 1948.- Т.7.- С.27-46.

11.Крижко О.А. Розвиток семантики побутової лексики українських літописів кінця 17-початку 18 ст. (назви їжі, напоїв, продуктів харчування). -К.: Міжнародна фінансова агенція, 1998.- 169с.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ: епітети, лексичні дублети, проста мова, синоніми, фразеологізми, ономастика, топоніміка.

ДИДАКТИЧНА МЕТА – навчити орієнтуватися в історичному процесі формування української літературної мови на народнорозмовній основі; визначати мовні особливості пам`яток цього періоду, тип мови, яким вони написані

СТУДЕНТИ ПОВИННІ ЗНАТИ: історичні умови формування української літературної мови на народнорозмовній основі, основні тенденції її розвитку.

СТУДЕНТИ ПОВИННІ ВМІТИ: аналізувати мовні особливості українського фольклору, церковно-ораторської прози II половини XVII століття, державно-дипломатичних документів, літописної та художньої літератури цього періоду.

БЛОК ЗАВДАНЬ І ЗАПИТАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Опрацювати статті:

Каустов А. Зооморфічна символіка у філософських творах Г.С.Сковороди // Українська мова і література в школі. - 1990.- №10.- С.83- 87.

Чепіга І.П. Народнорозмовні елементи у мові українських ділових текстів XVII- І половини XVIII століття // Мовознавство. - 1992. - №6. - С.3-11 .

Шевчук В. Мова й витворення культурних та духовних цінностей (XVII – XVIII століття) // Дивослово. -1996. -№3. - С. 16-22.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:

1.З якими історичними подіями пов`язане формування української літературно-писемної мови початкового періоду формування її на народнорозмовній основі?

2.Які основні тенденції прослідковуються у розвитку літературної мови цього періоду?

3. У яких із перших перекладних творів виразно відчутний живомовний струмінь?

4. Які фонетичні та морфологічні особливості спостерігаються у мові актово-урядових документів цього періоду?

5. Яким типом мови написані літописи кінця 17 – початку 18 ст.?

6.Яка в основі своїй мова драматичних творів ІІ пол. 17 – початку 18 ст.?

7. Взаємодія яких стилів спостерігається у мові творів І. Некрашевича?

8. Які було внесено зміни графічною реформою Петра І (1708 р.)?

9. Які були причини занепаду старої української літературної мови?

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

ТЕМА№2: Середньоукраїнська літературна мова (середина ХІV-ХVШ століття). Литовсько-польська доба (1350-1650 рр.) (2 год.).

1.Формування української народності та її мови. Два типи мови цього періоду.

2.Другий південно-слов`янський вплив на українську мову ХІV-ХVІст. Мовні особливості "Пересопницького Євангеліє" 1556р.

3.Розвиток літературно-писемної мови у середині ХVІ - до середини ХVІІ ст.

4. Шкільна освіта на Україні у ХVІ - середині ХVІІ ст.

Література

1.Плющ П.П. Історія української літературної мови.-К.: Вища щкола, 1971. - С. 135 – 215.

2.Курс історії української літературної мови /за ред. І.К.Білодіда.- К.: АН УРСР, 1958.- Т.1.- С.62-94.

3. Русанівський В.М. Історія української літературної мови.- К.: АртЕк, 2001.- С. 43-115.

4.Ог ієнко І.І. Історія українського друкарства. - К. :Либідь, І99І.. - 446 с.

5.Німчук В.В. Українська мова в Київському псалтирі 1397р.// Мовознавство.- 1993. - №5.- С. 9-21. 6.Купчинський О.А. П'ять староукраїнських грамот ХVІст.// Мовознавство.-1986.- № 1.- С.59-65.

Завдання

І.Зробити анотації законспектованих статей:

Німчук В.В. Українська мова в Київському псалтирі 1397р.// Мовознавство.- 1993.-№5.- С. 9-21. Купчинський О.А. П'ять староукраїнських грамот ХVІст.// Мовознавство.-1986.- № 1.- С.59-65.

ІІ.Написати реферат на тему „Книгодрукування на Україні у ХVІ-ХVІІ ст.". ІІІ. За збірником вправ (Н.Д.Бабич Історія української літературної мови.-Львів:Світ,1993) виконати завдання № 20.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Аналіз особливостей мови зразків писемності другої половини ХІV – першої половини ХVІІ ст. потрібно здійснювати в контексті тих історичних обставин, у яких розвивалася українська літературно-писемна мова цього періоду. Київська літературномовна традиція перервалася внаслідок занепаду Києва як політичного центра після монголо-татарської навали та декількох руйнувань міста. Тобто після татарської навали і розпаду Київської Русі Україна була територіально розшматована, різні її частини потрапили в залежне становище до інших держав. Значна частина українських земель з середини ХІV ст. перебувала у складі Великого Литовського князівства. І хоча Литовське князівство власне не було українською державою, але становище, суспільна роль, державний та культурний вплив свідчить про те, що руська - літературно-писемна мова на українській народній основі – була державною мовою Великого Литовського князівства, актовоурядовою мовою князівських канцелярій і судочинства. Державний характер її в Литовському князівстві був закріплений у „Литовському статуті” (1529р.).

Щодо характеру мовної ситуації в літературно-писемній сфері України цієї доби слід зауважити, що вона в загальних рисах продовжує традиції Київської Русі: поряд із руською функціонує церковнослов`янська мова, яка на всіх своїх рівнях зазнавала певного впливу живої народної розмовної літературної руської мови і тому називалася слов`яноруською.

Виникнення у середині ХVІ ст. простої мови значною мірою пов`язують з реформаційними ідеями. Рух європейських народів, які в основу свого духовного життя поставили живу рідну, до культурного відродження сприяв зростанню інтересу української інтелігенції до народної культури й до своєї мови. Одним із виявів національно-культурного відродження в Україні було проникнення простої мови (мови юридичних документів) у канонічну, а також у полемічну та художню літературу. Протягом другої половини ХVІ ст. староукраїнською мовою було перекладено низку канонічних текстів, з яких збереглися Пересопницьке, Волинське євангелія, „Крехівсьий апостол” та ін. При цьому необхідно враховувати й ряд інших факторів, що зумовили виникнення простої мови та появу перекладів нею канонічних текстів: 1)економічне зростання , активізація суспільного життя, пов`язане з залученням до широкої економічної, громадської й культурної діяльності малоосвічених вихідців з соціально нижчих верств населення; 2) відсутність належних умов для розвитку української культури та мови, що гальмувало культурне життя українців, та природне прагнення широких мас до культури й освіти, а також до свободи й незалежності, що зумовило пробудження національної свідомості українців; 3) поява в Україні полемічної літератури, розрахованої не лише на освічених учасників дискусії, а й на малоосвіченого читача з народу, що пов`язане з культурним відродженням в Україні кінця 16 - початку 17 ст. і з народно-визвольним рухом проти польської шляхти та її політики полонізації й покатоличення. Таким чином, виникла потреба створити літературну мову, зрозумілу й доступну для широких мас. Такою мовою й стала проста мова, яка була своєрідною трансформацією руської мови у зв`язку з розширенням і ускладненням функцій старої української літературної мови у нових історичних умовах. Вона повинна була задовольнити людей малоосвічених своєю простотою й доступністю і людей освічених достатністю виражальних засобів, тобто стати єдиним універсальним знаряддям культури. Проста мова була книжною мовою, в якій у різному співвідношенні поєднувалися церковнослов`янські та українські народнорозмовні елементи, а також полонізми, грецизми, латинізми, макаронізми. І хоча поряд із простою мовою в конфесійній, проповідницькій і художньо-панегіричній літературі традиційно використовували й церковнослов`янську мову, проте занепад її тривав до кінця 16ст.

Цей період в культурному житті українців позначений ще й іншими процесами. Із встановленням панування польської шляхти після Люблінської унії 1569р. в українських землях руська мова починає витіснятися польською . І все ж, незважаючи на складність умов функціонування й розвитку української культури взагалі та мови зокрема, на кінець 16 – до кінця 17 ст. українська література вже мала визначні твори найрізноманітніших жанрів. В останній чверті 16 ст. зароджується художня література у вигляді панегіриків і полемічних віршів, спрямованих проти католицизму. Здійснюючи аналіз особливостей мови, представленої різноманітними зразками писемності періоду, слід мати на увазі, що мова ця не мала внутрішньої структурної єдності (оскільки функціонувала у двох основних типах), була строката (насичена полонізмами, латинізмами та ін. запозиченнями, а також макаронізмами), в її розвитку були глибокі суперечності. І це знаходить вияв у творах І. Вишенського, який був оборонцем слов`яноруської мови як культурного знаряддя православ`я, проте в своїх творах часто послуговувався й засобами простої мови.

Отже, староукраїнська літературна мова, складаючись із тих же різнорідних елементів, мала всі можливості задовольнити потреби українського суспільства в нових умовах його розвитку і поступово органічно переродитися в нову українську літературну мову. Проте цьому процесу перешкодили намагання української інтелігенції зблизити староукраїнську мову з церковнослов`янською, тобто замінити століттями формоване знаряддя літературного спілкування штучною слов`яноруською сумішшю.

РОБОТА В АУДИТОРІЇ

За збірником Н.Д. Бабич (Історія української літературної мови. – Львів: Світ, 1993) виконати такі вправи: №17, №18, №21, №26, №27, №29, № 31, №32, №34, №35, №36.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:

1.Які типи мови функціонували у кінці 14 – першій половині 17 ст.?

2. Яким типом мови написана „Четья” 1489р.?

3.Які мовні особливості сформувалися під другим південно-слов`янським впливом?

4.Які фонетичні та морфологічні особливості спостерігаються у мові грамот 14-15 ст.?

5.На мові яких пам`яток позначився другий південно-слов`янський вплив?

6. Які джерела написання, структура, мовні особливості першого слов`янського букваря?

7. Які із творів полемічної літератури написані книжною мовою з елементами живої розмовної мови?

8. Які мовні особливості мають твори І. Вишенського?

9.Які мовні особливості мають твори художньої літератури, зокрема перші публікації українських народних пісень?

10. Яка структура та мовні особливості перших граматик української мови?

11. Яка структура та мовні особливості лексикографічних праць 16-17 ст.?

САМОСТІЙНА РОБОТА

ТЕМА№2: Зародження граматичної науки та лексикографії на Україні у ХVІ – ХVІІ ст. (6 год.).

1.Мовні особливості "Граматики словенської" Л.Зизанія (І596р.) та ”Граматики словенської” І.Ужевича (1643р.).

2."Граматика словенська" М.Смотрицького (І6І9р.), її значення для розвитку української граматичної науки.

3.Структура "Лексису" Л.Зизанія, його лексичні, морфологічні та фонетичні риси.

4."Лексиконь славенороскій" П. Беринди (1627р.), його структура, реєстр, основні мовні особливості.

5.Значенння "Синоніми славеноросской" невідомого автора, "Латино-словенского словника" Є.Слави-нецького, "Розмови (ХVІ ст.), "Семимовника" невідомих авторів для розвитку української лексикографії.

Література

1.Німчук В.В. Мовознавство на Україні в ХІV-ХVІІ ст.- К.: Наук.думка, 1985.- 223с.

2.Німчук В.В. Памво Беринда і його"Лексиконь славеноросскій и имень тлькованіе" //Лексикон славенороський Памво Беринди. Пам'ятки української мови ХVІІ ст.- К.: АН УРСР, 1961.- С.5-26.

3.Німчук В.В. "Лексис" Лаврентія Зизанія - перший український друкований словник // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская. Пам'ятки української мови ХVІ-ХVІІ ст.-К.: Наук.думка, 1964.-С.7-23.

4.Німчук В.В. "Синоніма славеноросская" - пам'ятка давньої українсь­кої лексикографії // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская. Пам'ятки української мови ХVІ-ХVІІ ст.- К.:Наук. думка, 1964.- С.93-98.

5.Німчук В.В. "Лексиконь латинський" та "Лексікон словено-латинський" і їх місце в історії старої української лексикографії // Лекси­кони Є.Славинецького та А. Корецького-Сатановського.Пам'ятки української мови.-К.: Наук.думка, 1973.- С.5-59.

6.Крижко О.А. Українська лексикографія кінця 16 - ІІ пол. 17 століття. Лекція для студентів філологічних факультетів.- Бердянськ, 2003.- 38с.

Завдання

І.Зробити анотацію законспектованої праці:

Крижко О.А. Українська лексикографія кінця 16 - ІІ пол. 17 століття. Лекція для студентів філологічних факультетів.- Бердянськ, 2003.- 38с.

ІІ.Виписати по 10 словникових статей із "Лексису" Л.Зизанія, "Лексикону славенороського" П. Беринди.

ІІІ. Написати реферат на тему "Розвиток української лексикографії у ХVІ-ХVІІ ст." (загальний огляд).

ІV. За збірником Н.Д. Бабич виконати вправи №42, №43.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Появу перших граматик і словників слов`яноруської мови учені насамперед пов`язують з перемогою слов`яноруської мови у її протистоянні польській і латинській та в протиборстві з простою мовою. Свідченням цього стала поява праць, у яких церковнослов`янська мова пропагувалася як єдина літературна мова в Україні. Це мало місце в граматиках Л. Зизанія (1596 р.), М. Смотрицького (1619 р.), у словнику П. Беринди та ін. Проте поява перших граматик та словників зумовлена не лише цим фактором. Оскільки мова є елементом і знаряддям культури, то необхідно зауважити: хоча належних умов для розвитку своєї культури Україна в цей час таки не мала з причин залежного становища та відсутності власної державності, все ж таки українська культура цієї доби відзначалася помітним поступом.

Як відомо з попередньої теми, на кінець 16 і до кінця 17 ст. українська література мала визначні твори найрізноманітніших жанрів. Поширенню книжкової продукції, а відтак і розвитку освіти сприяє виникнення друкарства в Україні. 1574 рік, коли першодрукар І. Федоров надрукував у створеній ним у Львові друкарні „Апостол” та „Буквар”, офіційно вважається початком українського друкарства. Проте наявна друкована продукція, видана в друкарні Швайпольта Фіоля в Кракові майже на століття раніше – у 1491 р. доводять існування українського друкарства ще до І. Федорова.

На цей же період припадає і розвиток шкільної освіти в Україні. Видатна роль у цій справі належить тогочасним українським церковним братствам, що були засновниками шкіл вищого типу. З найдавніших українських шкіл вищого типу насамперед потрібно відзначити Острозьку, Львівську, а також створену в 1632 р. Київським митрополитом П.Могилою Києво-Могилянську колегію (академію). Протягом 17-18 ст. ця академія була важливим центром культури, освіти і науки в Україні, вплив якого поширювався і на Росію та інші країни Східної Європи. Вона була загальноосвітньою вищою школою, що не поступалася перед вищими навчальними закладами Західної Європи, у ній культивувалися обидва типи старої української літературної мови – слов`яноруська і проста мова.

Для православної церкви, окрім широкої богословської вченості, потрібне було граматичне знання церковнослов`янської мови, наукові методи її літературного опрацювання. Цього вимагав також розвиток наукової, художньої, православної канонічної та іншої літератури. Наукові філологічні праці, які б закладали основи для вироблення лексичних, граматичних та інших норм літературної мови, були необхідні також для потреб школи та друкарської справи. Це й стало безпосередньою передумовою появи перших спроб граматичного та лексикографічного опрацювання обох типів старої української літературно-писемної мови.

Власне початки української лексикографії сягають часів Київської Русі. Це були невеликі рукописні словники, у яких тлумачаться переважно біблійні особові імена, топоніми та окремі старослов`янські слова. Підготовку багатьох сучасних видань найдавніших українських словників у серії „Пам`ятки української мови” та їх дослідження здійснено відомим істориком української мови В. Німчуком. Найдавнішим церковнослов`янсько-українським словником, що зберігся до нашого часу, є рукописна праця невідомого автора „Лексисъ съ толкованієм словенскихъ словъ просто” (16 ст.). Реєстрові слова у цій пам`ятці перекладено чи пояснено українською літературною мово 16 ст. Незважаючи на те, що „Лексис ... просто” – незавершена і багато в чому недосконала праця, він став знаменним явищем у староукраїнській лексикографії як перша спроба укладання церковнослов`янського словника.

Першим друкованим словником, виданим в Україні, став „Лексис” Л. Зизанія (1596 р.). Л. Зизаній першим в історії української науки про мову розробив і застосував основні лексикографічні методи обробки словникового матеріалу. „Лексис” Л. Зизанія відіграв важливу роль в історії не тільки української, а й усієї східнослов`янської лексикографії. Він був зразком і джерелом для авторів численних українських і російських словників. Словник підготував грунт для видатної лексикографічної праці „Лексикон славеноросскій” П. Беринди. Ця праця є результатом майже тридцятирічної праці вченого-лексикографа і був надрукований у 1627 р. „Лексикон” П. Беринди мав велике значення для української лексикографії. У ньому вперше автор намагався пояснити реєстрове слово за допомогою розкриття його етимології, подав посилання на джерела, надрукував текст з наголосами.

Значним явищем староукраїнської лексикографії була рукописна праця „Синоніма славеноросская” середини 17 ст. Наукова цінність цієї праці полягає в тому, що це перший відомий словник, реєстр якого складає лексика української літературної мови. Найбільшою лексикографічною працею у 16-17 ст. є латинсько-церковнослов`янський „Лексиконъ латинскій” Є. Славинецького (1642 р.). Обравши для перекладу церковнослов`янську мову свого часу, автор довів, що її можливості не менші, ніж латинської. Відома ще одна праця Є. Славинецького – „Лексиконъ словено-латинскій”, який він уклав разом із А. Корецьким-Сатановським”. Підсумовуючи огляд граматичних і лексикографічних праць, зауважимо, що перші граматики й словники були граматиками й словниками старослов`янської мови.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:

1. Яку структуру та мовні особливості мають „Граматика словенська” Л. Зизанія (1596 р.) та „Граматика словенська” І. Ужевича (1643 р.)?

2.Яке значення має „Граматика словенська” М. Смотрицького (1619 р.) для розвитку української граматичної науки?

3.Яку структуру, лексичні, морфологічні та фонетичні риси має „Лексис” Л. Зизанія?

4.Яку структуру, реєстр, основні мовні особливості має „Лексиконъ славенороскій” П. Беринди (1627 р.)?

5. У чому полягає значення „Синоніми славеноросской” невідомого автора, „Латино-словенского словника” Є. Славинецького, „Розмови”, „Семимовника” невідомих авторів для розвитку української лексикографії?

ТЕМА №3: Українська літературна мова початкового періоду формування її на народнорозмовній основі. (Козацька доба 1648-1780 рр.) (6 год.)

1.Історичні умови формування української літературної мови на народнорозмовній основі, основні тенденції її розвитку.

2.Бурхливий розвиток українського фольклору і його вплив на тогочасну українську мову. Розвиток церковно-ораторської прози ІІ пол. ХVІІ ст.

3.Мовні особливоті державно-дипломатичних документів, художньої літератури (кінець ХVІІ - початку ХVІІІ ст.).

4.Графічна реформа Петра І (1708 р.). Причини занепаду старої української літературної мови.

Література

1.Плющ П.П. Історія української літературної мови.-К.: Вища школа, 1971.- С.215-252.

2.Курс історії української літературної мови.- К.: АН УРСР, 1958.- Т.1.- С.95-136.

3. Русанівський В.М. Історія української літературної мови.- К.: АртЕк, 2001.- С.109-145.

4.Чепіга І.П. Народнорозмовні елементи у мові українських ділових текстів ХVІІ- І пол. ХVІІІст. // Мовознавство.-1992.- С.3-11.

5.Шевчук В. Мова й витворення культурних та духовних цінностей (ХVІІ - ХVІІІст.) // Дивослово.- 1996.- № 13.- С.16 -22.

Завдання

І. Зробити анотації законспектованих статей:

Чепіга І.П. Народнорозмовні елементи у мові українських ділових текстів ХVІІ - І пол. ХVІІІст. // Мовознавство.-1992.- С.3-11.

Шевчук В. Мова й витворення культурних та духовних цінностей (ХVІІ - ХVІІІст.)// Дивослово.- 1996.- № 13.- С.16 -22.

ІІ. За збірником Н.Д.Бабич виконати вправи №46, №47, №48, №53, №54, №58, №60, №61, №64.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У 18 ст. староукраїнська літературна мова почала занепадати. З`ясовуючи процеси і причини занепаду старої та формування нової української літературної мови, необхідно враховувати суспільно-історичні умови її функціонування. Приєднання України до Росії в результаті фальсифікування результатів Переяславської Ради – перекручення Росією на свою користь військово-політичних угод між Україною та Росією – стало черговим етапом гальмівних процесів у розвитку української мови і культури. Ліквідувавши політичну автономію України та поставивши за мету повністю нівелювати й український народ, розчинити його в великоруській нації, царський уряд почав послідовно здійснювати політику зросійщення.

У письменстві України цього періоду продовжує функціонувати літературна мова на церковнослов`янській основі. Проте характер її суттєво змінюється: це була слов`яноруська – церковнослов`янська в основі, насичена російськими елементами мова, як результат намагання українських авторів зробити свої твори зрозумілими і російському читачеві. У ділових документах та деяких літературних жанрах за традицією використовували староукраїнську писемну мову, нею продовжували писати твори різноманітних жанрів кращі українські письменники, але друкувати цією мовою можна було лише твори зниженого стилю, тому перспектив дальшого розвитку вона не мала. Характеризуючи особливості мови писемних джерел кінця 17-18 ст., слід ураховувати, що староукраїнська писемна мова у цей час зазнає сильного впливу російської мови. Тенденція до збільшення російських елементів виявляється у деяких літописах та інших зразках писемності цього періоду. Складність характеру мовної ситуації відбиває й творчість І. Некрашевича, у якій представлено три типи літературної мови того часу: слов`яноруська, староукраїнська і зароджувана нова українська. Вживання української мови обмежувалося тоді такими жанрами, як інтермедія, комедія, сатира.

Причинами відмирання староукраїнської літературної мови 17 ст. стали:1)розпад козацької державності після поразки І. Мазепи під Полтавою 1709 р.; 2)занепад стилю бароко в літературі та суспільстві; 3)прихід нових суспільно-політичних умов – приєднання більшої частини України до Росії у середині 17 ст (1654 р.); 4)нові умови супроводжувалися виробленням нового стилю – класицизму. Безпосередні ж причини занепаду староукраїнської літературної мови слід шукати насамперед у намаганні української інтелектуальної еліти зблизити староукраїнську мову з церковнослов`янською, замінити її штучною слов`яноруською сумішшю, що було зумовлене відсутністю умов для подальшого її розвитку й поступового переродження староукраїнської в нову літературну мову.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:

1.Які типи мови функціонували у кінці 14 – першій половині 17 ст.?

2. Яким типом мови написана „Четья” 1489р.?

3.Які мовні особливості сформувалися під другим південно-слов`янським впливом?

4.Які фонетичні та морфологічні особливості спостерігаються у мові грамот 14-15 ст.?

5.На мові яких пам`яток позначився другий південно-слов`янський вплив?

6. Які джерела написання, структура, мовні особливості першого слов`янського букваря?

7. Які із творів полемічної літератури написані книжною мовою з елементами живої розмовної мови?

8. Які мовні особливості мають твори І. Вишенського?

9.Які мовні особливості мають твори художньої літератури, зокрема перші публікації українських народних пісень?

ТЕМА №4: Г.С.Сковорода в історії української літературної мови (2 год).

1. Основні тенденції, що вплинули на творчість та мову творів Г.С.Сковороди.

2. Лексичні особливості творів Г.С.Сковороди.

3. Фонетична основа мови творів Г.С.Сковороди.

4. Фразеологія, використана у творах Г.С.Сковороди.

Література

1.Плющ П.П. Історія української літературної мови.-К.: Вища школа, 1971.- С.235-238.

2.Курс історії української літературної мови.-К.: АН УРСР, 1958.- Т.1.-С.129-132.

3.Каустов А. Зооморфічна символіка у філософських творах Г.С.Ско­вороди //Укр.мова і літ. в школі.-1990.-№10.- С.83-87.

Завдання

І.Виписати у констексті із творів Г.С.Сковороди власне авторські неологізми, вжиті письменником фразеологізми, старослов`янізми.

ІІ. Виконати за збірником Н.Д. Бабич вправу №65.

Методичні рекомендації

При підготовці до цієї теми необхідно звернути увагу на те, що великі перешкоди для розвитку української літературної мови створював царський указ 1720р. про заборону в українських містах друкування будь-яких книг, крім церковних, та і ті перед друкуванням потрібно було обов'язково звіряти з відповідними текстами російських видань, щоб не допускати ніяких відхилень в них від текстів.

У 1766р. вийшов новий указ, який не тільки підтверджував зміст попереднього, але й вимагав, щоб з українських друкарень дозволялося випускати в світ книги лише після їх перевірки й затвердження вищою духовною владою.

За таких обставин давня українська літературна мова розвиватись не могла. Занепали стильові різновиди, які були пов'язані з церковною літературою. Припинила своє існування полемічна література.

Ораторсько-проповідницька література, яка відігравала помітну роль у староукраїнській літературі у боротьбі з католицтвом і польсько-латинськими впливами у II пол. 18ст. зовсім майже втратила своє суспільне значення, перетворившись на церковно-дидактичний різновид літератури, в якій не порушувалась жодна важлива соціальна проблема. А оскільки церква стала однією з ланок загальної бюрократичної системи царської Росії, літературний різновид втратив і будь-який зв'язок з українською мовою. Отже, занепав і ораторський стиль старої української мови.

Усунення української мови зі сфери освіти, школи насамперед з Києво-Могилянської академії, особливо з часів, коли її ректором став реакційний діяч Миславський, зумовило занепад наукового стилю, а також його різновиду художнього стилю, що культивувався в шкільних драмах.

Зовсім занепадає й офіційно - діловий стиль, оскільки ділове листування в межах України, після остаточної ліквідації автономії Гетьманщини, повністю починає здійснюватись російською мовою. Не втратив своєї життєвості лише той стиль, що грунтувався на живомовній народній основі й використовувався в художній літературі, що тоді виступала в малих формах (сатиричні, гумористичні та ліричні вірші, історичні пісні, травестійні твори). Саме в цьому стилі виявлялася на тому історичному етапі тенденція до створення національної української літературної мови. У кінці 18 ст. цю тенденцію на значно ширшій мовній основі розвинув і остаточно закріпив І.П. Котляревський.

Саме ці тенденції вплинули на творчість Г.Сковороди. Якою ж мовою писав свої твори Сковорода? Дослідники висловлювали з цього приводу різні думки.

Професор Московського університету Снігєрьов характеризував його мову як "недбалу", "наповнену провінціалізмами", "позбавлену хорошого смаку", хоч разом з тим відзначав, що іноді їй властива сила та виразність.

Відомий молдавський письменник і фольклорист Жиждець вважав його мову "дивною сумішшю церковної мови з простонародною українською, урізноманітненою словами польськими, багатьма білоруськими словами, а також вставними виразами грецьких, латинських, нерідко і європейських мов". Аналогічний погляд висловив П.Г.Житецький.

Гнатюк, Моргун, Махновець дотримуються думки, що за своїм лексичним складом, граматичною будовою і фонетичним оформленням мова Сковороди була книжною староукраїнською, що в той час розвивалася під сильним впливом мови російської.

Упорядники 2-го видання творів Г.Сковороди пишуть, що мова творів філософа і поета має характер суміші традиційної церковнослов'янської, старокнижної української мови і російської мови того часу та живої розмовної української мови.

Сковорода писав свої твори старою українською літературною мовою І пол. 18 ст., тобто останнього періоду її існування, періоду, коли відбувався її занепад. Всі твори його філософські і художні написані староукраїнською літературною мовою ІІ пол. 18ст., проте в різних творах ця мова неоднакова. Трактати, діалоги, листи й проповіді філософського змісту написані слов'яноруським різновидом. Він містить значну кількість старослов'янізмів різного типу :

а) лексичні: аще, аз, тать, десница, отверзе, седьм;

б) морфологічні: бяху, мя, на небеси, врази мои;

в) фонетичні: хощет, нощ, брег, глас, прах.

У текстах цих творів вживаються старослов'янські вирази і речення: чти отца твоего, страх и трепет пріде на мя.

Мова збірки "Сад божественных пЂсней" та інші віршовані твори містять набагато менше старослов'янізмів, особливо рідкісні вони в ліричних і сатиричних віршах, таких як "Ой ты, птичко желтобоко", "Ах поля, поля зелені", "Всякому городу нрав і права".

Неоднаково представлена в мові Сковороди й живомовна українська стихія. Менш яскраво виражена вона в творах філософського характеру, хоч і там досить часто трапляються не тільки фонетичні, а й лексичні та граматичні українізми: заяц, зараз, вельми, халепа, сюди, для мене, бережи себе, Петре, господиня, брате, друже.

Проте в мові пісень і віршів український елемент представлений надзвичайно широко, він виступає як основний.

У великій кількості містить мова творів Сковороди російські лексичні і граматичні елементи. Вплив російської мови більше позначився на філософських творах, менше на піснях і віршах, хоч в них вони простежуються послідовно. Досить сильно помітний цей вплив у прозовому збірнику "Басни харьковския". Серед російської лексики у творах Сковороди засвідчується насамперед запозичення з літературних джерел.

Мова Сковороди містить багато створених слів, різного типу комбінацій з компонентів російських і українських слів. Але це не дає підстави для того, щоб мову Сковороди характеризувати як мішану.

Сковорода не залишив нам жодного твору, що цілком належав би до третього різновиду старої української літературної мови, який розвивався на живій народній основі. Але його мова мала виразно український характер і надавала цього характеру їй фонетика.

Усі найважливіші особливості фонологічної системи української національної мови не тільки яскраво виступають у мові Сковороди, а й становлять її основу.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:

1.Яким типом мови писав свої твори Г.С. Сковорода?

2.Які елементи української мови широко представлені у піснях та віршах Г.С. Сковороди?

3. На яких творах Г.С. Сковороди позначився вплив російської мови?

4. Які фонетичні особливості мають твори Г.С. Сковороди?

5.Які із фразеологізмів, що вживаються у творах Г.С. Сковороди, належать до народної фразеології?

Тема №5: Літописи Самовидця, Г. Граб`янки та С. Величка – пам`ятки історико-мемуарної прози кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. (2 год.)

1. Основні джерела написання літописів Самовидця, Г. Граб`янки, С. Величка.

2. Структура козацьких літописів.

3. Стилістичні та лексичні особливості літопису Самовидця.

4. Мовні особливості літописів С. Величка та Г. Граб`янки.

Література