Питання для самоконтролю.

1. Суть та види грошей.

2. Які функції виконують гроші?

3. Що означає інфляція?

4. Які види інфляції існують?

Тема 18. Економічне зростання і національний прогрес

Економічне зростання – це такий стан економіки , за якого відбуваються стійке розширення масштабів діяльності господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту.

Теорії економічного зростання

Теорії економічного зростання аналізують чинники і процеси, що за­безпечують його динаміку і стабільність, шляхи досягнення оптимально­го співвідношення виробництва, нагромадження і споживання, певні особ­ливості відтворення, передусім його циклічний характер.

Теорія чинників розвитку. Автори цієї теорії А. Сміт і Т. Мальтус вва­жали, що чинниками розвитку є праця, капітал та населення. Згідно з цією теорією економікою керує нагромадження капіталу, а випуск продукції забезпечується двома видами витрат — капіталу й праці. При цьому не беруться до уваги вплив розвитку науки, нових технологій на темпи еко­номічного зростання.

Теорія виміру капіталу. Якщо у А. Сміта і Т. Мальтуса кількість праці зростала щодо вартості землі, то в сучасних моделях капітал зростає швид­ше, ніж праця. Капітал поданий інвестиційними товарами, матеріальними благами, які можуть бути використані для виробництва інших товарів. З використанням поняття сукупного основного капіталу як загальної вар­тості засобів виробництва досліджуються наслідки відносного зростання капіталу, або зростання капіталооснащеності. Доход на капітал зменшу­ється, якщо немає нововведень. Одночасно відносне зростання капіталу відбувається за умов його більш швидкого зростання порівняно з чисель­ністю населення і кількістю праці.

Теорія тривалої стабільності. Цей стан досягається в моделі нагрома­дження капіталу, за якого рівні реальної заробітної плати і відсотка пос­тійні, нагромаджується велика кількість виробничих споруд і устаткування при одночасному зростанні доходів.

Теорія технічних нововведень і зростаючого попиту. За цією теорією швидке зростання інвестицій у науку, створення нових технологій, удоско­налення системи виробництва зумовлюють зростання доходу на кожну одиницю виробничих витрат. Інвестування забезпечує зростання продук­тивності капіталу за умови безперервного науково-технічного прогресу.

Теорія напряму інвестицій. Згідно з нею виділяють переважні вкладен­ня або в капітал, або в працю. Залежно від напряму використання інвес­тицій розрізняють їх працезберігаючу (збільшується прибуток по відно­шенню до заробітної плати) або капіталозберігаючу форму (капітал за­стосовується більшою мірою, ніж праця, підвищуючи заробітну плату щодо прибутку). Нейтральні інвестиції займають проміжне становище.

Аналіз розглянутих теорій економічного зростання засвідчує два мо­менти: тип економічного зростання залежить від рівня розвитку продук­тивних сил і спроможності існуючої системи виробничих відносин ефек­тивно використовувати переваги науково-технічного прогресу, визнача­ти найбільш раціональне співвідношення між фондами споживання і на­громадження у національному доході та підрозділами суспільного вироб­ництва.

У другій половині 80 — на початку 90-х років XX ст. виникають теорії економічного зростання, що розкривають зв'язок між темпами розвит­ку економіки і економічною свободою.

Економічна свобода передбачає недоторканність приватної власності, свободу вибору у виробництві, торгівлі, зберіганні, інвестуванні, викорис­танні створеного і заробленого. Економічна свобода учасників ринкової системи господарювання з боку держави обмежується використанням таких інструментів, як конфіскація приватної власності, створення нерів­них і непередбачених змін умов господарської діяльності.

Особливе значення має система оподаткування. Високий рівень опо­даткування зумовлює зростання витрат виробництва, відповідно й цін, що негативно впливає на конкурентоспроможність продукції. Нестача бюд­жетних коштів змушує державу використовувати механізми внутрішніх і зовнішніх позик. Однак такий підхід до ліквідації дефіциту державного бюджету має суттєві недоліки.

Внутрішні позики зменшують національні заощадження й інвестиції, підвищують відсоткові ставки, а також вартість комерційного кредиту.

Зовнішні позики збільшують зовнішній борг, містять потенційну мож­ливість валютних криз та державного банкрутства.

Чинники економічного зростання і шляхи досягнення його стабільності. Чинники, що визначають темпи і якість економічного зростання, доціль­но поділити на такі групи:

• інноваційні, пов'язані з оновленням технологій і продукції, викорис­танням інноваційного потенціалу країни, визначенням пріоритетів нау­ково-технічного прогресу;

• інвестиційні, що визначаються інвестиційною активністю, ефективніс­тю капітальних вкладень, оновленням виробничих основних фондів та ви­користанням їх, ресурсними обмеженнями з боку інвестиційного комплексу;

• структурної мобільності економіки, спроможності її реагувати на змі­ни в обсягах та структурі суспільних потреб як у поточному, так і в майбут­ньому періодах.

Взаємозв'язок виробництва, нагромадження і споживання.

Економічне зростання значною мірою залежить від пропорцій суспільного відтворен­ня і насамперед від співвідношення між виробництвом, нагромадженням і споживанням. Динаміка співвідношення фонду нагромадження і фонду споживання свідчить про наявність двох протилежних тенденцій. Якщо посилення соціальної орієнтації економіки зумовлює зростання частки спо­живання у національному доході, то потреби технологічного оновлення матеріальної бази та продукції зумовлюють необхідність високої норми нагромадження. Суперечності між споживанням і нагромадженням є су­перечності між поточними та перспективними потребами, необхідністю економічного зростання і добробуту населення.

Формою вирішення цих суперечностей є визначення такого співвідно­шення між нагромадженням та споживанням, яке сприятиме економічному зростанню. Це водночас дасть можливість максимізувати кінцевий продукт, який безпосередньо визначає розміри фонду споживання. Конкретними шляхами досягнення такого співвідношення є зниження ресурсомісткості виробництва, перехід від традиційної науково-технічної або промислової політики до інноваційної, що інтегрує у собі традиційні напрями, а також узгоджується з іншими напрямами економічної політики. Це дасть змогу перейти до інтенсивного типу економічного зростання, під впливом якого докорінно поліпшуватимуться пропорції між підрозділами суспільного виробництва, підприємствами, що виробляють предмети споживання і засоби виробництва, добувною та переробною промисловістю на користь збільшення кінцевого продукту.

Слід зауважити, що пропорції між виробництвом, споживанням і нагро­мадженням мають конкретно-історичний характер, детерміновані всією су­купністю соціальних, економічних, політичних та міжнародних чинників

Критерії економічного зростання

Критерій — це риса відповідності теорії та практики і водночас — відповідності практики поставленій меті.

1. пер­ший критерій економічного зростання можна сформулювати так: спро­можність механізму державного регулювання усувати негативні соціаль­ні наслідки, що є результатом спаду виробництва. Використання резерв­них потужностей, фінансових ресурсів, дотримання оптимального спів­відношення між рівнем оподаткування і можливостями товаровиробни­ків самостійно приймати ефективні управлінські рішення виступає засо­бом демпфірування циклічності.

2. Другий критерій економічного зростання — це відсутність дефіциту на споживчому ринку, ринках фінансових коштів, інвестицій, предметів праці. Головна складність полягає в досягненні рівноваги на товарних ринках. Так, насиченість ринку споживчих товарів має супроводжуватися зрос­танням ефективності, використанням інтенсивних чинників розвитку, фор­муванням конкурентно-ринкового середовища.

3. Третій критерій економічного зростання — необхідність впроваджен­ня нових прогресивних технологій, ресурсозберігаючих видів техніки — зумовлюватиме підвищений попит на інновації та товари інвестиційної сфери. Це, в свою чергу, призведе до суттєвої структурної перебудови цієї сфери, підвищення ефективності її функціонування

4. четвертий критерієм економічного зростання є спрямування інноваційної активності не тільки на ресурсозбереження, структурну пе­ребудову та ефективну інвестиційну діяльність, а й на соціальну орієнта­цію виробництва.

Єдність і суперечність економічного і соціального розвитку.

Соціальна сфера взаємодіє з технічною та уречев­леною сферами: її відтворення засноване на русі особливої частини суспіль­ного продукту, яка формує матеріально-уречевлені елементи процесу праці (матеріально-технічну базу) в цій сфері. Це невиробничі фонди у складі соціальної інфраструктури, а також предмети споживання (в їхній матері­ально-уречевленій формі), які надходять до соціальної сфери. Результа­том відтворення соціальної сфери є надані суспільству соціальні послуги. Особливу роль у розвитку соціальної сфери має духовне виробництво, стан якого значною мірою визначає якість матеріальної культури суспіль­ства, спосіб формування ринкового середовища. Результати соціального розвитку свідчать, що економічне зростання підпорядковане відтворен­ню умов всебічного розвитку особи завдяки підвищенню рівня, а також способу життя всього населення.

Якість економічного зростання за умов соціальної переорієнтації еко­номіки об'єктивно має складатися з позитивних, негативних та нульових темпів у різних галузях і сферах народного господарства

Потенційні можливості соціального розвитку — активність товарови­робників, ставлення людей до праці, комплекс нових стимулів до самовід­творення потребуюсь гнучкого регулювання виробництва відповідно до змін у структурі суспільних потреб для своєї повної реалізації. Тим са­мим суперечність економічного і соціального розвитку дістає адекватну економічному зростанню форму прогресивного руху через розв'язання су­перечностей і комплексне вирішення соціальних і економічних проблем.

Крім того, існують досить вагомі аргументи проти економічного зрос­тання. Більша їх частина зводиться до того, що економічне зростання зу­мовлює руйнацію навколишнього середовища. Залучення до виробничо­го процесу нових природних ресурсів в умовах їх обмеженості може призвести до їх повного вичерпання. Тому представники Римського клу­бу впливового об'єднання вчених — виступають за відмову від еконо­мічного зростання, вважаючи, що достатньо підтримувати нульові темпи зростання.

Унаслідок високих темпів економічного розвитку відбувається інтен­сивне забруднення природного середовища. Прихильники ідеї нульового зростання доводять, що отриманий приріст національного виробництва спрямовується на задоволення все менш значущих потреб.

Однак сучасний науково-технічний прогрес не тільки створює супереч­ності між людиною і природою в процесі економічного зростання, а й значною мірою породжує умови для їх розв'язання

Економічне зростання - стан, що характеризує зростаючу економіку. Економічне зростання дає можливість забезпечувати постійно зростаючі потреби людей і суспільства, вирішуючи болючі соціальні і економічні проблеми, зокрема проблему обмеженості виробничих ресурсів.

Зростання національної економіки забезпечується певними чинниками:

• кількість і якість виробничих факторів, трудових, капітальних, трудових ресурсів

• рівень технології і організації суспільного виробництва

• рівень сукупного попиту на товари і послуги

• суспільний розподіл і обмін продукту.

Розрізняють два типи економічного зростання:

1. Екстенсивне - зростання проходить за рахунок кількісного нарощування виробничих ресурсів, за рахунок збільшення кількості застосованих факторів виробництва.

2. Інтенсивне - проходить за рахунок якісних параметрів (удосконалення факторів виробництва, виробничих ресурсів, технології і організації праці)

Існує ІІІ форми інтенсивного зростання:

І - фондоміська - характеризується підвищенням продуктивності праці за рахунок додаткових витрат основного капіталу на одиницю виробленого продукту.

ІІ - фондозберігаюча - дорівнює відношенню економії основних фондів на одиницю продукту.

ІІІ - нейтральна - дорівнює податковим витратам на затрати продуктивної праці, на зростання основного капіталу (фондів), тому темпи зростання виробничих фондів дорівнює темпам зростання національного продукту.