Питання для самоконтролю.

1. В чому суть капіталу?

2. Які існують види капіталу?

3. Що означає кругообіг капіталу, які стадії?

4. Суть оборотного капіталу.

Тема 10. Витрати виробництва і прибуток

Витрати суспільства — це сукупність матеріальних витрат уречев­леної та живої праці, що відображує вартість виробництва того чи іншого продукту для суспільства

Витрати підприємства — це сукупність матеріальних витрат і ви­трат живої праці, що характеризує вартість виробництва для під­приємства

Мета кожного підприємства – одержання прибутку. Головним фактором або головним чинником який обмежує прибуток виробництва є витрати.

Економічні витрати — це ті витрати, які повинна виплатити фірма власникам ресурсів за вироблення даного продукту.

Вони бувають:

- Зовнішні – це витрати підприємства зовнішнім постачальникам ресурсів зарплати, витрати на сировину і матеріали, транспортні послуги, банківські внески.

- Внутрішні – ціна ресурсів, які належать підприємству і використовуються для випуску товару. Вони не набувають грошової форми і дорівнюють виплатам які можна одержати за власний ресурс при найкращому його застосуванні.

Постійними витратами (TFC) називаються ті витрати, які не залежать від обсягу виробництва(витрати на утримання будівель, машин, обладнання, страхові внески, рентні платежі, плата управлінцям і мінімальній кількості працюючих)

Змінні витрати (TVC) – витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва (це витрати на сировину, електроенергію, паливо, комплектуючі вироби, транспортні послуги і зарплата більшості працюючих).

Сума постійних І змінних витрат складає повні витрати (ТС).

Важливо знати і середні витрати. AFC = TFC/кількість виробленої продукції

Середні постійні витрати – це відношення постійних витрат до одиниці виробничої продукції.

Середні змінні витрати – це відношення змінних витрат на кількість виробничої продукції. AVC = TVC/ кількість виробленої продукції

Середні витрати бувають:

Повними – це сума середніх постійних витрат і середніх змінних витрат.

ATC = AFC + AVC

Суспільні витрати – це необхідні витрати на випуск даного продукту при середніх умовах технічної оснащеності, продуктивності і інтенсивності праці.

Суспільно-нормативними являються умови, при яких виробляється більша кількість продукції.

Індивідуальні витрати – це витрати виробництва кожного підприємства.

Щоб порівняти суспільні і індивідуальні витрати існує показник собівартості продукції: T = c + v + m

С – постійний капітал (матеріальні затрати)

V – змінний капітал (заробітна плата)

M – чистий доход (додаткова вартість)

Граничні витрати — це приріст витрат у результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції ГВ=ДЗВ/ДОВ

ДЗВ- зростання змінних витрат виробництва; ДОВ - випуск додаткової продукції.

Структура собівартості

Собівартість — це частина вартості продукту праці, сукупність витрат, виражена у грошовій формі, яка використовується па віднов­лення спожитих засобів виробництва й оплату праці

Спожиті засоби виробництва мають багато видів витрат, а оплата праці поділяється на основну і додаткову. Тому структуру собівартості можна продемонструвати на основі структури калькуляції собівартості одиниці продукції.

Існує багато видів собівартості. їх можна класифікувати за місцем здійснення витрат, економічним характером (виробнича і збутова), на момент визначення витрат (планова, фактична

Залежно від галузі виробництва виокремлюють також специфічні фор­ми собівартості. Наприклад, у сільському господарстві крім індивідуаль­ної собівартості обчислюють також зональну, яка дає можливість правиль­но визначити спеціалізацію сільськогосподарських зон.

Аналіз собівартості одиниці продукції дає можливість виявити її зміни і напрями

Собівартість буває:

• Розрахункова (витрати, що очікуються)

• Фактична (показує дійсний рівень витрат)

• Виробнича (виготовлення товару і оплату праці управлінцям і допоміжному персоналу)

• Комерційна (крім витрат виробництва включає реалізацію товару)

Витрати з обігу бувають:

• Чистими – купівля-продаж товару, на утримання торгових приміщень, торгових касирів, робітників.

• Додаткові витрати – пов’язані з продовженням процесу виробництва, перевозка, зберігання, доробка, розфасовка, упаковка.

Прибуток як економічна категорія.

Доходи підприємства утворюються передусім від реалізації виробленого продукту, тобто це грошова виручка від реалізації товарних фондів. Водночас, розрізняють такі види доходів фірми:

• Звичайний дохід (формується за рахунок реалізації продукції);

• Капітальний дохід (дохід від перепродажу виробничих фондів, майна, землі чи фінансових активів, тобто акцій і облігацій);

• Дивідендний дохід (дохід від акцій інших фірм).

Основним видом доходу фірми є звичайний дохід, конкретними формами якого є валовий і чистий дохід.

Валовий дохід – вся сума доходів фірми, чистий дохід – це валовий дохід (грошова виручка фірми) без суми повних витрат, тобто - це прибуток фірми.

Для характеристики доходу фірми важливими є показники середнього і граничного доходу, пов'язані з сукупним (валовим) доходом.

Сукупний (валовий) дохід, який одержує, фірма, дорівнює ціні (Р), помноженій на кількість реалізованого товару: R = P * Q

Граничний дохід (МR) - це приріст доходу як результат приросту виробництва на одну одиницю товару: MR = ∆R/∆Q

Середній дохід (АR) - дохід в середньому на одиницю товару: AR = R/Q

Середній дохід дорівнює ринковій ціні одиниці товару.

За умов досконалої конкуренції стан ринкової рівноваги фірми і рівень максимального прибутку досягається за рівності граничного доходу і граничних витрат: М R = МС. Якщо граничний дохід (М R) перевищує граничні витрати (МС), виробництво варто розширювати, а якщо навпаки, його необхідно скорочувати. Тому, коли М R = МС, фірма не змінює обсягу виробництва, він залишається сталим, звідси й назва - ринкова рівновага фірми.

Суть прибутку як економічної категорії проявляється в його функціях:

• прибуток -критерій господарської діяльності;

• прибуток здійснює розподіл чистого доходу нації;

• прибуток економічно стимулює підприємство.

Основна мета кожного підприємства – максимізація прибутку. Вона прибутку досягається шляхом зменшення середніх повних і граничних витрат підприємства при зростанні обсягу виробни­цтва, тобто при підвищенні його ефективності.

У найбільш загальному вигляді економічну ефективність діяльності підприємства можна визначити через норму прибутку.

Норма прибутку = Прибуток фірми / повні витрати виробництва * 100%

Чим вища норма прибутку, тим вища ефективність виробництва.

Значення норми прибутку полягає в тому, що вона є мірою корисності вкладення капіталу, ефективності його використання. Мета підприємця - максимізація прибутку і мінімізація витрат, тому капітал спрямовується туди, де вища норма прибутку. Остання виступає регулятором потоку інвестицій у виробництво.

У господарській практиці норма прибутку є виразником рентабельності виробництва: фірма, що має прибуток, є рентабельною, а та, що його не має (грошова виручка покриває лише витрати) є нерентабельною. Розрізняють показники загального прибутку (чистого доходу підприємства) і чистого прибутку (чистий дохід без обов'язкових виплат фірми з прибутку - податків, процента тощо). Тому виділяють загальну розрахункову рентабельність.

Значну частку в собівартості продукції займають витрати, пов'язані з використанням засобів праці. До собівартості ці витрати входять у ви­гляді амортизаційних відрахувань. З розвитком науково-технічного прог­ресу зростає технічна оснащеність виробництва, що призводить до збіль­шення як абсолютного розміру амортизаційних відрахувань, так і їхньої частки в собівартості. В цих умовах зниження собівартості за рахунок цього елемента можливе лише тоді, коли обсяг продукції, що виготовля­ється, збільшуватиметься швидше, ніж зростає сума амортизаційних від­рахувань. Для того щоб досягти цього співвідношення, потрібно підви­щити продуктивність створюваних засобів праці, поліпшити їхню якість, забезпечити зростання продуктивності праці тощо.

Одним із елементів собівартості продукції є оплата праці. Зниження собівартості продукції за рахунок цього елемента можливе у двох напря­мах: по-перше, зниження заробітної плати, що в нормальних умовах функ­ціонування економіки не може відбуватися; по-друге, через зростання оп­лати праці, однак за умови, що його темпи будуть нижчі, ніж підвищення продуктивності праці. Саме за такої умови досягатиметься економія за­робітної плати на одиницю виготовленої продукції. Досягти цієї умови можна лише технічним та організаційним удосконаленням виробництва.

Джерелом економії витрат виробництва є і скорочення різних непро­дуктивних витрат на виробництві — штрафів, втрат від браку, відшкоду­вання збитків. Причиною їх є, як правило, низький рівень організації ви­робництва та виконавської дисципліни працівників, порушення договір­них зобов'язань. Усунення цих втрат можливе лише на шляху радикальної перебудови механізму господарювання в напрямі посилення заінтересова­ності всіх учасників виробництва в раціональному веденні виробництва.

Мінімізація витрат виробництва на рівні підприємства (фірми) пов'я­зана і з правилом заміщення чинників. Воно полягає в тому, що у випад­ку, коли зростають ціни якогось чинника виробництва при незмінності ціни на інші чинники, підприємство (фірма) заміщує чинник, вартість якого зростає, тими, ціни на які залишаються незмінними.

Практика країн з розвиненою ринковою економікою нагромадила ве­ликий досвід зниження витрат виробництва. Його використання підпри­ємцями нашої країни в період переходу до ринкової економіки сприятиме підвищенню ефективності господарювання.