Бюджетний дефіцит

Дефіцит бюджету — це та сума, на яку в цьому році видат­ки бюджету перевищують його доходи

Бюджетний дефіцит характеризує стан національної економіки, фіксує істотні її зміни у цьому році.

Причин бюджетного дефіциту багато:

• падіння суспіль­ного виробництва;

• зростання його граничних витрат, масовий випуск «порожніх» грошей; невиправдано роздуті соціальні програми, які не забезпечені фінансовими ресурсами;

• зростання витрат на фінан­сування воєнно-промислового комплексу; значні витрати на оборот «тіньового» капіталу;

• величезні непродуктивні видатки, приписки, крадіжки, втрати виробничої продукції тощо.

У Державному бюджеті України передбачено систему заходів щодо за­побігання бюджетному дефіциту, зокрема:

1. Заборонено здійснювати розрахунки з бюджетом у не грошовій формі, зокрема шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових уста­новах.

2. Заборонено проведення реструктуризації або списання заборгова­ностей (недоїмки) суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов'язковими платежами), надання відстрочки щодо терміну їх сплати. Су­воро заборонено списання заборгованості (недоїмки) суб'єктів господа­рювання по бюджетних коштах.

3. Регламентовано, що керівники бюджетних установ мають утриму­вати відповідну кількість працівників, здійснювати виплату заробітної плати (грошового утримання) лише в межах фонду заробітної плати (грошового утримання).

4. Установлено, що витрати на безоплатне матеріальне і побутове за­безпечення окремих категорій працівників (військовослужбовців) мають здійснюватися за рахунок і в межах бюджетних асигнувань.

5. Заборонено збільшувати бюджетні асигнування на виплату заробіт­ної плати працівникам бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків, а також на капітальні вкладення за рахунок зменшення бюджет­них призначень на поточні видатки.

6. Подовжено мораторій на вступ до міжнародних організацій і при­ єднання до міжнародних угод, умови членства в яких передбачають оплату внесків або здійснення будь-яких інших виплат за рахунок коштів дер­жавного бюджету.

СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ

Податки — це обов'язкові відрахування до загальнодержав­ного і місцевих бюджетів юридичними і фізичними особами

Податки виконують такі функції:

• фіскальну (від лат.— казенний). Вона означає необ­хідність створення державної скарбниці для забезпечення існування держави та її установ, органів тощо;

• перерозподільну — податки є важливим інструментом розпо­ділу і перерозподілу фінансових ресурсів. Відбувається це в основ­ному через бюджетну систему;

• стимулюючу — вилучення податків впливає на активізацію трудової активності, на краще використання основних фондів, сти­мулювання тих чи інших галузей виробництва завдяки створенню податкових пільг.

Податкова система складається з ряду елементів. Розглянемо основні з них.

• Суб'єкт податку — особа, яка за законом зобов'язана сплачува­ти податки.

• Носій податку — особа, що фактично сплачує податок.

• Об'єкт податку — доход або майно, з якого нараховується пода­ток (заробітна плата, прибуток, доход з цінних паперів, нерухоме майно тощо).

• Ставка податку — величина податкових нарахувань на одини­цю об'єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару тощо). Розрізняють тверді, прогресивні пропорційні та регресивні податкові ставки.

ВИДИ ПОДАТКІВ ТА СТАВОК ЇХ

Залежно від встановлення ставок розрізняють пропорційні, про­гресивні та регресивні податки.

1. Пропорційні податки ґрунтуються на твердих ставках, які встановлюються в однаковому відсотковому відношенні до об'єкта податку без урахування диференціації його величини.

2. Прогресивні податки передбачають підвищення величини ста­вок зі зростанням доходу. При прогресивній шкалі оподаткування платник податку сплачує не тільки все більшу абсолютну суму до­ходів у вигляді податку (в міру зростання їх), а й більшу його частку. Прогресивні податки в основному сплачують ті особи, які мають великі доходи.

3. Регресивний податок передбачає зниження величини ставки зі зростанням доходу. Він може й не вести до зростання абсолютної суми надходжень до бюджету при збільшенні доходів фізичних і юри­дичних осіб, що платять податок.

Згідно з використанням податки поділяють на загальні та спе­цифічні.

Загальні податки використовують на фінансування поточних і капітальних видатків державного і місцевих бюджетів без закріплення за будь-яким певним видом видатків.

Специфічні податки мають цільове призначення (наприклад, відрахування на соціальне страхування).

За принципами встановлення податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки вилучають з доходів або майна юридичних і фізичних осіб. До них належить податок на прибуток підприємств або організацій, на доходи, а також подоходний податок з громадян, податок на нерухоме майно.

Непрямі податки встановлюються у вигляді надбавок до ціни товару або тарифу на послуги.

Розрізняють також загальнодержавні та місцеві податки.

До загальнодержавних податків належать мита, податки на ек­спорт та імпорт, податок на додану вартість, податок на прибуток (для підприємств) або доходи (для окремих громадян).

Місцевими є податки з власників будівель, комунальний податок тощо.

ПОДАТКОВА СИСТЕМА В УКРАЇНІ

Законодавством України визначені такі принципи по­будови та призначення податкової системи:

• стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

• обов'язковість — впровадження норм сплати податків і зборів, визначених на підставі достовірних даних;

• рівнозначність і пропорційність у справлянні податків;

• рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискримі­нації;

• соціальна справедливість щодо різних верств населення;

• стабільність, забезпечення незмінності податків і зборів (обо­в'язкових платежів) та їхніх ставок, а також податкових пільг протя­гом бюджетного року;

• економічна обґрунтованість, встановлення податків на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можли­востей;

• рівномірність сплати, встановлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надхо­дження коштів до бюджету для фінансування витрат;

• єдиний підхід до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, джерела спла­ти податку, строку та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

• доступність, забезпечення зрозумілості норм податкового зако­нодавства для платників податків.

Згідно з Законом України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р. податки йдуть на формування доходної частини Зведеного бюджету нашої країни.

Кредит— це форма надання грошових ресурсів для їх різноманітного законного використання на основі мобілізації вільних коштів держави, підприємств і населення за умови їх повернення та сплати позички

Кредитування здійснюється за такими принципами:

1 .Повернення позичених коштів у визначений строк.

2. Цільовий характер позички. Банк надає позичку підприємству для проведення певних господарських заходів (наприклад, для сезонної за­готівлі сировини).

3. Забезпеченість позички матеріальними цінностями. Це дає мож­ливість банку контролювати правильне, цільове використання кредиту, встановлювати зв'язок кредиту з рухом матеріальних ресурсів.

4. Платність позички. Той, хто бере позичку, має заплатити за неї пев­ний відсоток залежно від розміру позички, строку, на який вона надаєть­ся, виконання фінансової дисципліни.

Отже, кредитні відносини виникають між кредитором та по­зичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності.

ФОРМИ КРЕДИТУ

Комерційний кредит надається одним підприємством (фізич­ною чи юридичною особою) іншому у вигляді продажу товарів або послуг з відстроченням платежу.

Вексель — це зобов'язання боржника сплатити кредитору пози­чену ним суму грошей у визначений строк.

Погашення комерційного кредиту здійснюється різними спосо­бами:

1. сплати боржником за векселем;

2. передавання векселя іншим юридичним особам;

3. переоформлення комерційного кредиту на банківський.

2. Банківський кредит — кредит, що надається банками та спе­ціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності (суб'єктам ринку), населен­ню, державі у вигляді грошових позик. Об'єктом банківського кре­диту є грошовий капітал. Залежно від суб'єкта кредитування зазна­чена форма кредиту здійснюється як кредит центрального банку і кредит комерційних банків. У свою чергу надані позики поділяють на коротко-, середньо- і довгострокові. Позики можуть бути попе­редньо забезпечені і незабезпечені матеріальними цінностями. Особ­ливо широко застосовуються забезпечені позики під заставу. В прак­тиці банківського кредитування є кредити в основні фонди та креди­ти в оборотні фонди, а також інші функціональні форми кредиту. Поряд з цим розрізняють міжбанківські кредити, що характеризу­ють кредитні відносини між окремими комерційними банками, та кредити, які надаються центральним банком банківським установам.

3. Споживчий кредит підприємства торгівлі та сервісних послуг надають у вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку (в кредит). Його об'єктом є, як правило, товари тривалого користуван­ня (меблі, автомашини), а також окремі види послуг.

Споживчий кредит має кілька різновидів, а саме:

1. лізинговий, пов'язаний з наданням в оренду рухомого і нерухо­мого майна (машин, обладнання, приміщень);

2. іпотечний — особливий вид кредиту під заставу нерухомого майна, зокрема землі;

3. ломбардний — кредит центрального банку, який надається ко­мерційним банкам під заставу державних цінних паперів.

4. Міжнародний кредит обслуговує міграцію позикового капі­талу в сфері міжнародних економічних відносин

Основні джерела кредиту:

• Прибуток

• ПДВ

• Акцизи

• Податки з населення

• Надходження від державних займів, лотерей

• Цінні папери

Надходження від зовнішньоекономічних операці