Тема 3. Форми організації суспільного виробництва

Суспільний спосіб, як уже зазначалось — єдність продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності).

Суспільний спосіб виробницт­ва можна визначити як суперечливу єдність відносин економіч­ної власності і продуктивних сил та соціально-економічну фор­му поєднання безпосередніх виробників із засобами виробниц­тва. Таке розуміння суспільного способу виробництва є, в ос­новному, синонімічним із категорією "економічний устрій держави".

НАТУРАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО

Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для спожи­вання всередині господарства, де вони вироблені, називають натуральним

Отже, за натуральної форми організації виробництва суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати вироб­ництво, є власники-працівники.

Основними рисами натуральної форми виробництва є такі

1. Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панів­ними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності.

2) Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

3. Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживан­ням. Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за такою схемою: виробництво — розподіл — споживання. Прямі натуральні зв'язки сприя­ють безпосередньому використанню продукту, який виробляється самими виробниками, що є визначальною ознакою натурального господарства.

ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО

Товарне господарство — це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господа­рюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком

Умовами виникнення товарного виробництва є такі:

Умовами виникнення товарного виробництва є:

1. суспільний поділ праці:

• землеробство і тваринництво;

• розвиток ремесла;

• розвиток торгівлі;

• інтелектуалізація – інформативність;

2. Повна соціально-економічна відокремленість товаровиробників, їх самостійність.

3. Приватна власність на засоби виробництва

4. Економічні зв’язки між виробниками здійснюються через обмін товарів;

5. Товарне виробництво і обмін носять стихійний характер;

Товарне виробництво буває просте і розвинене (розширене). Мають загальні риси: суспільний поділ праці, приватна власність, повна соціально-економічна відокремленість, економічні зв’язки і стихійний характер.

Мають такі особливості:

Просте: 1. Товаровиробник – власник засобів виробництва. Вироблений товар належить товаровиробникові. 2. Робоча сила не є товаром. 3. Продукт створений особистою працею. 4. Мета: задоволення особистих потреб товаровиробника, має обмежений характер, частина продуктів йде на задоволення особистих потреб виробників, і лише частина на ринок.

Розвинене (розширене, підприємницьке): 1. Товаровиробнику не належать засоби виробництва. Вироблений товар належить власникові засобів виробництва. 2. Робоча сила – товар. 3. Продукт створений найманою працею. 4. Мета: одержання максимального прибутку, суспільний характер виробництва проявляється через кооперацію, товарні відносини носять загальний характер.

До визначальних рис товар­но виробництва також належать:

• використання грошей як засобу обміну;

- наявність конкуренції;

- вільне ціноутворення;

- стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки

Просте товарне виробництво ґрунтується переважно на праці самого

Товар і два його фактори.

Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який стає невід'ємною рисою економічних відносин. Це призводить до того, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економіч­них відносин, яка долає обмеженість потреб, що характерно для на­турального господарства, і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ривком.

Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кіль­кість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Сус­пільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу, після купівлі цього товару на ринку. Інакше кажучи, товарна форма зв'язків опосеред­ковується ринком

Товар - це продукт праці або благо, здатні задовольнити певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу)

Товари можна класифікувати за різними ознаками . Із визначення товару можна зробити висновок, що він має дві власти­вості:

1. здатність задовольняти певну потребу людини;

2. придатність для обміну на інші товари.

Закон вартості і його функції.

Закон вартості - об’єктивний економічний закон, що регулює зв'язки мiж виробниками, поділ i стимулювання суспільної праці в умовах товарного виробництва. Закон вартості являється законом товарного виробництва. Згідно цього закону, обмiн товарами здійснюється на основі їx вартості, величина якої вимарюється суспільна необхідними витратами праці (робочим часом).

Це означає, що закон вартості є основою механізму ціноутворення, тобто ринкового механізму.

Суспільно необхідний робочий час—це мірило вартості товару, оскіль­ки це час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вар­тості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вміння та інтенсивності праці

Суспільно нормальні умови — це такі умови, за яких створюється більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найтиповішими в су­спільстві

Цiна - це грошовий вираз вартості товару i вона є проявом дiї вартості. Рух цiн пiдкоряється закону вартості, вартість обов'язково виявляється у формi цiни. Але остання залежить не лише від вapтoстi, а й вiд багатьох iнших чинникiв, у першу чергу попиту на товар та його пропозицiї.

Попит - це представлена на ринку потреба в товapi при данiй цiнi на нього. Коли ми говоримо «попит», то маемо на увазi платоспроможнuй попит, його грошове забезпечення. Обсяг попиту на певний товар на даному ринку визначається кiлькiстю товapiв, яку покупцi можуть купити при даних цінax і грошових доходах.

Пропозицiя - це кiлькiсть товару, яка є в продажу при данiй цiнi на нього.

Попит i пропозицiя є проявом конкуренцiї покупцiв i конкуренцiї продавцiв даного товару. Якщо попит на нього бiльший, нiж його пропозицiя, то посилюється конкуренцiя покупцiв i цiна на нього буде зростати. Якщо ж пропозицiя перевищить попит, то зростає конкуренцiя продавцiв i цiна почне знижуватись. У першому випадку зрослий попит буде стимулювати розширене виробництво даного товару, а у другому - зростання пропозицiї i зниження цiни приведе до скорочення виробництва товару.

Як правило, пiд дiєю попиту i пропозицiї цiна товару постiйно вiдхиляється у той чи iнший бiк вiд вapтocтi. Вiдхилення цiн вiд вapтocтi товару в умовах вiльної конкуренцiї є необхiдною умовою для дотримання рiвноваги попиту i пропозицiї, тобто рiвноваги ринку даного товару. У цьому проявляється механiзм дiї або механiзм реалiзацiї закону вартостi, що є законом рuнкової рiвноваги.

Все це визначає певнi функцiї закону вартостi, суть яких можна викласти так:

• закон вapтocтi регулює цiни, а через це - й розподiл виробничих pecypciв i подiл працi мiж рiзними сферами суспiльного виробництва;

• закон вapтocтi стимулює тих виробникiв, у кого iндивiдyальнi витрати працi на виробництво товapiв меншi вiд суспiльно необхiдних; «кapaє» тих, у кого вони бiльшi;

• закон вapтocтi обумовлює диференціацію виробників в залежності від

• спiввiдношення їx iндивiдуальних трудових витрат з суспiльно необхiдними.

• сприяє розвиткові товарного виробництва, продуктивних сил;

Отже, закон вapтocтi - це закон руху товарного виробництва, основа ринкового механiзму вiльної конкуренції, який дiє через спiввiдношення цiни, попиту i пропозицiї, а його суть заключається в обміні товарів згідно суспільно необхідних витрат.