31. Загальна характеристика податкової системи України, її склад і структура

ПС є складною багаторівневою структурою, до складання якої входять підсистеми, які складаються з відносно однорідних елементів: под. відносини, нормативно-правові акти, конкретні форми оподаткування, фіскальні установи. Щодо складу податкової системи України, то її основу створюють податки і збори.

Податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до ПК.

Збором є обов’язк платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спец вигоди, у т.ч. внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, ін. уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Податкова система України відповідно до ПК включає загальнодержавні і місцеві податки та обов’язкові платежі.

До загальнодержавних належать такі податки та збори: ППП; ПДФО; ПДВ; АП; збір за 1 реєстрацію трансп засобу; еколог податок; рентна плата за трансп-ня нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією Укр; рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Укр; плата за користування надрами; плата за землю; збір за користування радіочастотним ресурсом Укр; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований с/г податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок.

До місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Частка под. надх. у доходах Держ. бюджету складає близько 78%, ППП– 36 %, ПДВ та Акц. Збір – 24,7 %, візне мито – 5%, ін. под. надх. –2,6 %.

Система оподаткування України включає: 1) Прямі податки: ПП, ПДФО, Плата за землю, фіксов. сільскогосп. под, єдиний податок із субєктів малого підприємництва та ін.(частка прямих под. у под. надходженнях становить близько 41 %;

2) Непрямі податки: ПДВ, акцизний збір, мито.

32. Правові засади функціонування податкової системи України.

Об'єктом податкового менеджменту є процес мобілізації платежів у розпорядження виконавчої влади різних рівнів. Суб'єктом податкового менеджменту є державна податкова служба, призначення і функції якої визначаються національним законодавством держави.

Організаційні та правові засади здійснення податкової політики і функціонування податкової системи в Україні визначені в Законах "Про систему оподаткування в Україні" та "Про державну податкову адміністрацію в Україні". Ці законодавчі акти визначають систему податків в Україні, а також апарат державної виконавчої влади, що здійснює податкову політику й організовує справляння податків, зборів і платежів у розпорядження держави.

33-Принципи оподаткування та побудови податкової системи: відмінність і взаємозв’язок.

Створення податкової системи базується на та­ких принципах:

— рівнонапруженість, що означає всебічне відображення величи­ни податків між суб´єктами оподаткування (доходи, споживання, майновий стан, заощадження тощо);

— забезпечення узгодження інтересів держави і платників по­датків. Це означає, що податкова система не повинна підривати фі­нансовий стан фізичних і юридичних осіб — платників податків;

— цілеспрямоване використання отриманих податків свідчить про те, що податкова система має позитивно впливати на діяльність платників податків і на темпи та пропорції соціально-економічного роз­витку суспільства.

Водночас ідеальних податкових систем, які б в однаковій мірі вла­штовували і платників податків, і органи влади, немає і, очевидно, не буде. Тому при формуванні податкової системи необхідно виходити із компромісних рішень, які б задовольняли потреби усіх суб´єктів по­даткової системи.

Принципи оподаткування вперше сформулював А.Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів». їх суть така:

- піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платоспроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони ко­ристуються під заступництвом держави;(принцип справедливості)

-  податок, який кожний платник платить, має бути чітко визначе­ним, а не довільним;(принцип визначеності)

-  податки потрібно стягувати у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує;(принцип зручності)

-  кожний податок має бути побудований так, щоб із кишень населення забиралося якомога менше понад те, що цей податок прино­сить до скарбниці держави.(принцип економії)

Проаналізувавши принципи побудови податкової системи та принципи оподаткування, можно зробити висновок про їх взаємозалежність – принципи оподаткування слугують тим інструментом, який дозволяю реалізуватись принципам побудови усієї податкової системи вцілому. Різниця у них полягає в тому, що в основі побудови податкової системи лежать ті принципи, які дозволяють реалізуватись стратегічним цілям держави – більш загальним і довгостроковим.

34. Податкові теорії в світовій фінансовій думці.

Ставлення до оподаткування підприємницької діяльності науковців різних шкіл є неоднаковим. Засновником західної фінансової науки, включаючи податкову теорію, є англійський економіст А. Сміт (1723-1790). У своїх роботах А. Сміт виступав за формування такої системи оподаткування, яка би сприяла розвитку промисловості і торгівлі. Інший представник англійської класичної політекономії, послідовник А. Сміта Д. Рікардо (1772-1823), аргументував доцільність відміни або істотного скорочення податку на капітал. Він різко заперечував опосередковане оподаткування, оскільки такі податки обмежують споживання, збільшують витрати виробництва, заробітну плату, і, як наслідок, призводять до зменшення прибутку. Д. Рікардо, продовживши вчення А. Сміта, деталізував завдання державної податкової політики, яка, на його думку, має заохочувати нагромадження та розширення виробництва.

На рубежі ХІХ - ХХ століть сформувався та розвинувся новий напрям західної економічної думки - маржиналізм. Його представники (Л. Вальрас, Дж. Б. Кларк, К. Віксель та ін.) відобразили суб'єктивно-психологічну концепцію цієї школи у підході до питань оподаткування. Французький економіст Л. Вальрас (1834-1910) теоретично обґрунтував тезу, що конкурентна система вільного підприємництва з певними обмеженнями може забезпечити максимальне задоволення потреб. Ще один представник маржиналістської наукової течії - датський економіст А. Дж. Коен Стюарт піддав критиці виведений його попередниками принцип прогресивності оподаткування.

Своє продовження фундаментальна наукова концепція теорій оподаткування знайшла у роботах представників „шведської школи" - К. Вікселя та його учня Е. Ліндаля. Лейтмотивом досліджень К. Вікселя стала проблема справедливого розподілу податкових надходжень до бюджету, які надалі використовуються для фінансування видаткових повноважень держави. К. Віксель заперечив „податки на витрати", запропонував дотримання принципу пропорційності в процесі оподаткування. Більше того, податковий тягар має повністю припадати на безпосередніх споживачів державних товарів і послуг. В результаті гармонізується нейтральність податків у розрізі різних соціальних груп [6, c.14]. Е.Ліндаль на чільне місце критеріїв ефективності податкової політики ставив „підтримання рівноваги між сумою граничних внесків його споживачів і сумою одержаних ними вигод" [6, с.16].

Засновник нового напряму Дж. Кейнс доводив необхідність державного втручання в економіку шляхом оподаткування доходів, спрямованих на заощадження, а надалі їх використання через систему бюджетних видатків на фінансування поточних державних потреб та інвестицій.

Дж. Кейнс був прихильником високих податків. Розроблена Дж. Кейнсом податкова теорія, зміст якої полягав у використанні податків як економічних важелів ринкового господарства, мала комплексний підхід, досліджувалася у взаємозв'язку та взаємозалежності з макропоказниками розвитку економіки. Виходячи з цього обґрунтувалася необхідність оптимізації рівня оподаткування у приватному секторі. Податкова концепція Дж. Кейнса послужила відправним пунктом податкових реформ у багатьох країнах, у тому числі знайшла певне застосування і в Україні.

Неоконсервативні підходи побудови системи оподаткування були спрямовані на скорочення податкового пресу на платників зі „схильністю до заощадження", тобто зменшення тих податкових платежів, джерелом сплати яких є прибуток. Головним аргументом неокласичної школи стосовно податкової сфери є те, що податки на прибуток підривають можливості нагромадження заощаджень та здійснення інвестицій, тобто негативно позначаються на економічному зростанні.

Слід підкреслити, що протиріччя між різними школами оподаткування радше мають формальний характер і полягають у зміні підходів щодо методів та інструментів регулювання економіки, але притримуються єдиної думки щодо оптимізації рівня оподаткування у підприємницькому секторі економіки та створення такої податкової системи, яка б сприяла розвитку підприємницької діяльності.

Ґрунтований аналіз науково-практичних концепцій здійснення фінансової політики, слід зазначити, що вони не виключають можливостей синтезу та розробки на цій основі адекватної відповідним тенденціям економічного розвитку теорії оподаткування. Правильність цієї думки підтвердила світова фіскальна практика сучасності.

Створення раціональної, дієвої та ефективної системи оподаткування підприємницького сектора в Україні потребує всебічного використання передового світового фіскального досвіду. Враховуючи необхідність стимулювання економічного зростання на перший план виходять кейнсіанські бюджетно-податкові механізми ринкового регулювання національної економіки через систему пільг, ставок, інших елементів податку. З іншого боку, окреслені податкові заходи не повинні суперечити оптимальним параметрам грошово-кредитної політики в контексті мінімізації інфляційного впливу.

Подальші дослідження слід зосередити в напрямі систематизації критеріїв формування податкової політики, підходів до оцінки податкового тягаря, що своєю чергою дасть змогу побудувати оптимальну модель оподаткування підприємницької сфери.

35- Тенденції розвитку податкової системи України.

Податкова система є одним із ключових чинників впливу на економічний розвиток держави. Історія виникнення податків досить давня, оскільки вони зародились ще на початку перших цивілізацій. Розвиток суспільства істотно вплинув на зміну податкових систем, оскільки змінювались функції податків, їх фома, завдання. Із утворенням державних формувань система оподаткування набувала більш чіткого характеру.

Етапи еволюції вітчизняної податкової системи проходили в межах історичних періодів розвитку: Київської Русі; Галицько-Волинського князівства, Великого Князівства Литовського, Української козацької держави, Запорізької Січі, перебування український земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, Радянської України, Незалежної України.

В часи Київської Русi (VIII ст.) податки існували у вигляді безсистемних платежів, що мали переважно натуральну форму і називалися данина. Данину, що стягувалась на утримання княжого двору, сплачували здебільшого продуктами сiльського господарства й промислiв. Близько 1/3 зібраної данини князь брав на свої особисті потреби, а решта йшла на утримання дружини, органів управління, ведення війни. До прямих податків також належали дари та оброк.

Найхарактернiшою особливістю феодальної податкової системи, що виявлялась під час збирання данини, була неврегульованiсть розмiрiв та перiодичностi збирання податкiв, їх величезна кiлькiсть i рiзнорiднiсть. Випадковiсть i свавiлля поборiв, збирання їх особами, що мали особисту зацiкавленiсть в максимальному доходi. Все це зумовило значні зловживання, результатом яких були заворушення i навiть повстання.

У 947 р. княгиня Ольга здійснила першу реформу податкової системи України – започаткувала стабiльне стягнення податкiв. Правнук Ольги – князь Ярослав Мудрий – склав перший писемний звiд законiв – знамениту "Руську правду", складовою частиною якої був i "Покон вiрний", яким детально регламентувалася система оподаткування. Разом з тим варто зазначити, що навіть у ті часи були виділені категорії людей, які звільнялися від сплати данини (дружинники, князівські слуги, духовенств). З появою "Руської правди" було законодавчо закріплено сплату непрямих податків, що були важливим джерелом князівських прибутків, які існували у формі торгових і судових зборів (мита).

Закони "Руської правди" діяли аж до другої половини XVI ст., коли руські землі увійшли до складу Речі Посполитої. На українських землях була введена польська податкова система, за якою шляхта і маєтки католицької церкви були звільнені від оподаткування. У кінці XVI ст. – на початку XVII ст. широкого розповсюдження в Речі Посполитій, зокрема в Україні, набула практика здавання збирання надзвичайних і міських податків в оренду.

Наприкінці XV ст. на історичну арену вийшло козацтво, яке відіграло значну роль в економічному розвитку українських земель. Запорізька Січ мала свою власну податкову систему, особливістю якої було те, що вона одночасно включала до свого складу: традиційні, характерні для нашого народу фіскальні інструменти з минулого; запозичені елементи; оригінальні, що були лише в козацькій державі. Її основними складниками були військовий оклад, мито, господарська частина та кладове, торговельні акцизи ("торгове"), куфовий збір, податок із шинків, подимне, руга та роговщина.

За царювання імператриці Катерини II на українських землях було встановлене "подушне", що сплачувалося грішми і стягувалось у визначених розмірах із ревізьких душ, які значилися у сільських чи міських громадах під час одного з переписів населення, так званих ревізій.

Наприкінці 20-х – на початку 30-х років минулого століття в українських селах існувала система натурально-продуктових та грошових повинностей селян. Особливості оподаткування селянських господарств в Україні у цей період випливали з класового принципу податкової політики радянської держави, її фіс-кального характеру. Єдиний сільськогосподарський податок офіційно визначали однією з форм повинностей населення.

У роки Другої світової війни податки в розрахунку на душу населення зросли більш ніж утроє, вартість життя – на 72 %. Надалі фінансова система Радянського Союзу еволюціонувала в напрямі діаметрально протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Поряд з податками вона активно використовувала адміністративні методи вилучення прибутків. Повна централізація грошових засобів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань поступово зумовили фінансову кризу.

Після проголошення Україною незалежності почалася клопітка робота зі створення власної податкової системи. Вагомий вклад у розроблення власної концепції системи оподаткування вніс Закон України "Про систему оподаткування", прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 р. Цим законом було створено передумови для її наступного розвитку.

У цьому законі було визначено 29 загальнодержавних та 14 місцевих податків і зборів. Проте з часом неефективна податкова система потребувала реформації у зв’язку із: високим податковим навантаженням, його несправедливим і нерівномірним розподілом; нехтуванням законних прав та інтересів платників; фіскальним тиском на платників з метою змусити їх сплачувати податків понад встановлений законом рівень; низькою якість послуг, що надавалися платникам податків; свідомою заплутаністю і суперечливістю практики застосування податкового законодавства; неефективною роботою із запобігання застосуванню схем ухилення від оподаткування та руйнування таких схем.

Такою реформою стало прийняття проекту Податкового кодексу 15 червня 2010р., який набрав чинності з 1 січня 2011р. Податковий кодекс пропонує систему адміністрування, для якою головною цінністю є людина, платник податків. Основним завданням такої системи є забезпечення дотримання закону усіма учасниками податкових відносин, захист законних прав та інтересів платників податків.

Основні новації ПКУ: - зменшення кількості податків і зборів (18 загальнодерж. і 5 місцевих) з метою зменшення податкового навантаження на платників, витрат на адміністрування податків; - введення принципу презумпції правомірності рішення платника податків; - встановлення повноважень податкових органів відповідно до положень чинного законодавства з метою недопущення розширення прав органів державної податкової служби, захисту платників; - введення інституту представництва у податкових правовідносинах з метою забезпечення дотримання прав платників податків та їх законних інтересів; - запровадження дворівневої систем оскарження рішень контролюючих органів замість трирівневої з метою зменшення строку оскарження рішень контролюючих органів для спрощення процедури оскарження та інші.

ПКУ сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, забезпеченню сталого економічного розвитку, формуванню людського капіталу, реалізації збалансованої бюджетної політики, створенню сприятливих фіскальних умов для залучення прямих іноземних інвестицій, покращення позицій України на світовому бізнес-рівні

36- Основні бюджетоутворюючі податки: проблеми (новації) оподаткування в Україні.

Податок на прибуток підприємств: запровадження 0 ставки податку для новоутворених суб’єктів господарювання-юридичних осіб, а також підприємств з оборотом до 3 млн.грн.; запровадження на 10 р. звільнення від оподаткування галузей легкої промисловості (крім підприємств, які виробляють продукцію на давальницькій сировині) та суб’єктів господарської діяльності від надання готельних послуг, підприємств суднобудівної та літакобудівної промисловості; підприємств галузі електроенергетики від продажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії; оновлення основних засобів: запровадження 5 методів нарахування амортизації в т.ч. методі прискореної амортизації по 16 групам основних засобів, передбачених бухгалтерським обліком; подовження дії норм, що направлені на стимулювання підприємств до здійснення енергозберігаючих заходів; платники податку самостійно визначають суму податку, що підлягають сплаті; скасовано сплату авансових внесків і виплаті дивідендів для окремих суб’єктів; переведено страховиків на загальні правила оподаткування прибутком; удосконалено оподаткування операцій з цінними паперами, що унеможливить використання «технічних» акцій; встановлено річний період для поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновників протягом якого така допомога не оподатковується; запроваджено міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, спрощення системи бух. обліку для малих підприємств; впровадження механізму звичайних цін з одночасним наданням права платнику податку узгоджувати з контролюючими органами порядок формування цін

Податок на доходи фізичних осіб: звільнення від оподаткування один раз на рік доходів з продажу рухомого майна (машин, мотоциклів) та нерухомого майна (квартир, будинків без обмежень за площею, у т.ч. земельної ділянки); ставка податку становить 17% на дохід що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати; 0% ставка податку для успадкованих сум знецінених грошових заощаджень; звільнення від оподаткування суми державної підтримки на будівництво чи придбання доступного житла, яка надається платнику податку відповідно до законодавства; податкова знижка суми витрат платника податку на сплату видатків на будівництво (придбання) доступного житла, у т. ч. на погашення пільгового іпотечного житлового кредиту, наданого на такі цілі, процентів за ним; для фізичних осіб – підприємців впровадження подання декларації лише за підсумками року та авансових платежів протягом року; встановлення обов’язку для податкового агента утримувати податок у джерела, якщо відносини між сторонами цивільно-правових договорів можуть бути прирівняні до трудових відносин; встановлення функції податкового агента для юридичних осіб, що займаються організацією та проведенням гастрольних заходів зарубіжних гастролерів.

Податок на додану вартість: запровадження відповідальності держави за несвоєчасне відшкодування ПДВ у розмірі облікової ставки НБУ; звільнення від податку на додану вартість операцій купівлі/продажу металобрухту, зернових культур, технічних культур (ріпак, соняшник), крім їх першої поставки с/г підприємствами, та деревини; відміну податку на окремі юридичні, консалтингові, аудиторські послуги; звільнення від оподаткування ПДВ операцій з поставки будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти; впровадження маржинального оподаткування за договорами комісії, по операціях з постачання туристичних послуг та діяльності з виробами мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату, а також вживаних товарів; запровадження автоматичного відшкодування ПДВ з 1 січня 2011 року платникам, що мають позитивну податкову історію; запровадження Єдиного реєстру податкових накладних

37- Податки на споживання в Україні: склад, структура, відмінність та спільні риси.

Склад: ПДВ та акцизний податок.

ПДВ – це непрямий податок на споживання, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх етапах виробництва та обігу. Він включається у вигляді накидки до ціни товарів, послуг і повністю сплачується кінцевим споживачем товарів і послуг. Згідно зі статтею 14.1.178 ПКУ: ПДВ – це непрямий податок, який нараховується і сплачується відповідно до ПКУ.

Акцизний податок – непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених кодексом як підакцизні,що включається до ціни таких товарів.

Спільні риси ПДВ та акцизного податку: включаються до ціни товару; сума платежу не залежить від прибутку платника податку; платником податку є кінцевий споживач.

Відмінні риси: 1) Об’єкт оподаткування для ПДВ – додана вартість товарів та послуг, для АП – повна вартість підакцизних товарів; 2) База оподаткування для ПДВ – (договірна вартість+АП)*ставку ПДВ, для АП – оборот*ставку АП (для тютюну), к-сть*ставку АП (тверді). 3) Періодичність стягнення для ПДВ – на кожному етапі руху товарів, послуг, для АП – одноразово на кінцевому етапі; 4) Фіскальне значення для ПДВ – стабільність надходжень, для АП – залежність від кон’юнктури ринку.

За 2009 рік до державного бюджету України було сплачено ПДВ 45927 млн.грн (20% від загальної кількості) та АП 21275 млн.грн (9%).