73. Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період до ринкових відносин.

Історія розвитку кред–х відносин в незал–й Україні ще досить коротка. З переходом до ринкових умов змінились кредитори та позичальники. Осн–ми кредиторами стали комерційні банки. А поз–ми дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось і кред–ня підприємств державної власності. Значні зміни стали відбуватись у формах та видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кред–ня численних окремих об’єктів, ком.банки перейшли до кредитування суб’єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Почало здійснюватись кредитування в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

В 1991 році був легалізований комерційний кредит, вексельний обіг має здійснюватись відповідно Женевської конвенції, з 1995 року розвитку набув держ–й кредит, з 1996 року відновлення та поширення споживчого кредиту, 1993 – утворюються кредитні спілки, що займаються взаємокредитуванням громадян. Широко розвернулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого – ком.банками. Розвиток кред–ня буд–ва, отримання житла. У 2000 році почали надаватись кредити молоді на період навчання у ВУЗах.

З 1994 року починається монополізація кредиту, зосередження в руках великих банків та все більше використання кред–х ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань.

В умовах дефіциту в укр–х банках кред–х ресурсів та переважання в їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу.

Незважаючи на це, спочатку окремі підприємства, а потім й окремі підгалузі та галузі пpомисловості, спираючись на свої власні ресурси, кредити комерційних банків, кошти національних та іноземних інвесторів, усе ж таки поступово почали виходити з кризи, відновлювати виробництво і навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок.

74. Сутність, призначення та види фінансового посередництва.

Посередницька діяльність – це діяльність, яка пов’язана із забезпеченням нормальних умов функціонування базових суб’єктів.

Посередник на грошовому ринку – це суб’єкти грош. ринку, які створюють сприятливі або нормальні умови функціонування для базових суб’єктів.

Базові суб’єкти – це кредитор та позичальник.

Ек. призначення фін. посередників – створення чи забезпечення належних умов функціонування базових суб’єктів.

Переваги фінансових посередників:

• можливість кредитора швидко і вигідно розмістити кошти в дохідні активи;

• можливість позичальника швидко і в необхідній кількості взятии гроші в позику;

• скорочення витрат базових суб’єктів на вирішення організаційних питань;

• зменшення ризиків у кредитора у зв’язку з тим, що частина їх переноситься на посередника;

• можливість сконцентрувати дрібні вклади та направити їх на кред-ня крупних проектів;

• можливість надання базовим суб’єктам різних послуг.

Розрізняють такі види фін. посередників:

• банки (установи, які виконують 3 баз. операції разом, що відрізняють їх від інших фін-кредит. установ: залучення коштів на депозити; надання кредитів; розрах-касове обслуговування);

• небанківські фін-кредит. установи (рівноправні учасники ринку, які не виконують розрах-касове обслуговування; у них недепозитне залучення коштів; вони є вузькоспеціалізованими і на них не поширюється обов’язкове резервування).