31. Інституційна модель грошового ринку.

У загальному вигляді інституційна модель – це схема потоків грошей та інструментів між 3-ма групами ек. суб’єктів: тими, що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші; фін. посередниками

Кредиторами можуть бути будь-які ек. суб’єкти, що заощадили гр.. кошти (сімейні господарства (населення), а також фірми, урядові структури, …). Позичальниками можуть бути ті ж види ек. суб’єктів, але на перше місце за частотою і обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а потім — урядові структури, сімейні господарства, іноземців. Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від кредиторів до позичальників, а стрілки, що відображають рух інструментів, — від позичальників до кредиторів.

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

• сектор прямого фінансування;

• сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:

• канал капітального фінансування;

• канал запозичень.

У секторі опосередкованого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Цю свою діяльність, яка ще називається фінансовим посередництвом, посередники здійснюють заради одержання прибутку, що робить її важливою сферою бізнесу.

Між секторами прямого й опосередкованого фінансування існують інтеграційні процеси, зокрема активне проникнення фінансових посередників у сектор прямого фінансування як технічних посередників, кредиторів та позичальників.

За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. За місцем на грошовому ринку їх можна розділити на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.

32. Структура грошового ринку за окремими критеріями. Характеристика та взаємозв'язок окремих сегментів ринку.

Вичленення ок­ремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

• за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

• за інституційними ознаками гр.. потоків;

• за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За першим критерієм, у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок.

За інституційними ознаками: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредит­них установ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії).

Ринок банківських кредитів – це процес залучення гр.. коштів банками на умовах повернення.

Ринок послуг небанківських фін.-кр. установ – це процес залучення гр.. коштів небанківськими фін.-кр. установами, тобто страх. комп-ми, пенс. фондами, ломбардами, лізинговими, факторинговими компаніями, інцест. фондами, кредитними тов.-ми, тощо.

За економічним призначенням купівлі грошей гр. ринок поділяють на два сектори:

• ринок грошей;

• ринок капіталів.

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до 1.р). Ці кошти викор-ся в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.