41. Грошово-кредитна та фіскально-бюджетна політика в системі державного регулювання грошового обороту. Дискусії щодо переваг та недоліків кожної з них.
Фіскальна політика зводиться до ек. регулювання через механізми оподатк-я, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фінансув. витрат держави, пов’язаних з викон-м нею своїх сусп.. ф-й.
Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фін. коштів у економічних суб’єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фін. коштів.
Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Існують такі види гр..-кр. політики:
— експансійна (допускається не контр-не, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція);
рестрикційна (допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності).
Пряме втручання держави в ек. життя допускається, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, тощо.
Фіскальні та монетарні заходи мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх у свій час стало причиною розходження між кейнсіанцями та монетаристами щодо методів держ. регулювання.
Дж.М.Кейнс надавав перевагу м-дам фіскальної пол.-ки. Її переваги:
вони чинять більш відчутний вплив на активність економічних суб’єктів;
реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскальної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики;
вплив фіскальних заходів на ринкову кон’юнктуру виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів.
Монетаристи на чолі з М. Фрідманом спростували переваги фіск. пол.-ки, тому що діям цих заходів властиві такі ж, а то й більші часові затрати, як і в заходів МП. Недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб’єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нанівець й останні переваги фіскальної політики.
Проте сьогодні в рез-ті цих дискусій намітилося зближення позицій кейнсіанці та монетаристів. Нині вони розглядаються як взаємодоповнювальні.
42. Суть, цілі та інструменти грошово-кредитної політики.
Г
рошово-кредитна
пол-ка
- комплекс взаємозв’язаних, скоординованих
на досягнення заздалегідь визначених
суспільних цілей, заходів щодо регулювання
грошового обороту, які зд-є держава ч-з
ЦБ.
Цілі гр.-кр. пол.-ки діляться на 3 групи: стратегічні, проміжні й тактичні.
Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування плат балансу.
Проміжні цілі МП полягають у таких змінах певних ек. процесів, які сприятимуть дос-ню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах ек. зростання, зайнятість, динаміка цін, стан плат. балансу та інші макроек. показники визн-ся передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями МП є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю.
Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових ек. змінних, передусім гр.. маси, % ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з 3-х завдань: зростання, стабілізація, зниження.
Інструменти поділяються на 2 групи:
інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;
інструменти прямого впливу.
До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.
До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерц. банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.