3. Поняття глобальної екологічної кризи ххі століття. Причини, які її

ЗУМОВЛЮЮТЬ

Поняття глобальної екологічної кризи ХХІ століття.

Причини, які її зумовлюють

Екологічна криза - це порушення взаємозв'язків в системі географічної

оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною

діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.

Головні проблеми в можливостях планети справитися з відходами людської діяльності, з функцією самоочищення і ремонту.

Руйнується біосфера. Досить великий ризик самознищення людства в результаті власної життєдіяльності.

Природа переживає вплив суспільства по наступним напрямкам:

- використання компонентів навколишнього середовища в якості ресурсної бази виробництва;

- дія виробничої діяльності людей на навколишнє природнє середовище (її забруднення);

- демографічний тиск на природу (сільськогосподарське використання земель, збільшення кількості населення, ріст крупних міст).

Білет №4

1.Земельна реформа п, Столипіна

Петро Столипін (1862-1911) – російський державний діяч .

Активний захисник самодеожавного правління в Росії. Став ініціатором цілої низки реформ , ключовою серед яких була земельна, яка забиспечила стрімкий економічний розвиток Російської імперії.

Причини здійснення

• Необхідність вирішення аграрного питання , яке з економічного переросло в політичне.

• Послаблення конфігурації в суспільстві , відвертання загрози нового революційного вибуху.

Мета

• Підвищити ефективніст сільськогосподарського виробництва .

• Збільшити товарність селянського господарства .

• Зміцнити соціальну опору самодержавства на селі.

• Вирішити проблему аграрного перенасеоення .

Складові реформи

• Руйнування селянської « общини» та закріплення за кожним господарем у приватну власність земель , якими він користувався.

• Надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк .

• Заохочення перенаселення селян до малозаселених районів Сибіру , Північного Кавказу і Середньої Азії.

Результат реформи

• Упродовж 1907-1915рр, в індивідуальну власність закріпили землю на Правобережжі – 48 % елян , на Півдні – 42 % , на Лівобережжі – 16,5% .

• Селянський земельний банк протягом 1906-1916рр.

• Продав українським селянам 596,4 тис . десятин землі , переважно поміщицької.

• На нові землі протяго 1906-1912рр. Виїхало з Надніпрянщини близько 1 млн осіб; щоправда майже чверть повернулися додому .

2.План «Ост»(план окупаційної політики на території срср)

Основні заходи

• Часткове онімечення місцевого населення ; заселення німцями окупованих земель.

• Малова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.

• Підрив біологічної сили Слов’янських народів.

• Економічне пограбування тереторії України ; перетворення місцевого населення на рабів.

• Пограбування культурних цінностей, знищення пам’яток культури.

План «Ост» остаточно не був прийнятий , було затверджено лише його економічну частину – пограбування та експлуатація загарбаних регіонів.

Для управління окупованими територіями було створене спеціальне управління (Міністерство) окупованих тереторій ІІІ рейхом. Очолював управління Розенберг. Воно складалося з чотирьох відділів: політичного , адміністративного. Економічного, цивільного. Останьому безпосередньопідпорядковувався рейхс-комісар «Україна».

3.

Державна символіка України та її історичне походження

Державними символами України є прапор, герб і гімн, що висначено ст.20 Конституції України. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами (300 депутатів) від конституційного складу Верховної Ради України.

28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила Державний прапор України- стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний герб за Конституцією України встановлюється з урахуванням малого Державного герба та герба Війська Запорозького. Головним елементом Державного герба україни є знак Княжої Держави Володимира Великого.

В історичній літературі є прийнятним, що герб- це усталене відповідно до законів геральдики зображення, яке належить державі, місту або родині. Найстаріший герб Української держави- земель Володимира Великого і його династії- тризуб, відомий із Х ст. Династичний знак Володимира Великого став символом соборної України.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним гербом. Ескіз великого Державного герба розроблено, однак ще не затверджено.

6 березня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закрн «Про Державний гімн України». Згідно зі статтею 1 цього закону, Державним гімном України є національний гімн на музику М.Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського з незначними змінами.

Білет № 5

1. На початку ХХ ст. Українські землі перебували у складі двох імперій Російської від 80-85% а в Австрійську від 15-20%.На початку ХХ ст. український народ не мав своєї держави. Його землі загальною площею 700 тис. кв2 було переділено між Росією та Австро-Угорщиною. Всього на українських землях проживало 48 млн осіб, зокрема 33 млн українців. Українські землі, що входили до складу Росії, були об’єднані в три регіони – генерал-губернаторства по 3 губернії* в кожному: Малоросійська (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київська (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). Кожна губернія поділялася на 10–12 повітів*, а ті, своєю чергою, на волості* з кількома селами у кожній. Губернськими і повітовими центрами були міста, волосними – містечка. Губерніями керували губернатори, яких призначав цар із середовища вищих військових і відомих дворян. Повіти очолювали капітани-справники, яких обирали зі свого середовища дворяни повіту. На чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади. Окрім цих органів виконавчої влади, у губерніях і повітах створювались виборчі самоврядні установи – земські зібрання (розпорядчі органи) та земські управи (виконавчі органи). Втім, їхні функції були обмежені питаннями будівництва та утримання місцевих шляхів, розвитку хліборобства, промисловості, торгівлі, надання населенню медичних послуг, освіти, зв’язку, протипожежного захисту тощо. Діяльність земств контролювалася губернаторами та міністерством внутрішніх справ. До складу Австро-Угорщини входили три історичні українські регіони: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. Східна Галичина з адміністративним центром у Львові переділялася на 50 повітів, Північна Буковина з центром у Чернівцях – на 10 повітів, Закарпаття з центром Ужгород – на 4 комітати. У Буковині найвищою посадовою особою був крайовий президент, а в Галичині – намісник. Вони призначалися цісарем і мали широкі повноваження. Їм підпорядковувались повітові старости, яких призначав міністр внутрішніх справ. Повітові старости призначали війтів, які очолювали сільські громади. У Львові й Чернівцях діяли крайові сейми, що виконували функції органів місцевого самоврядування. Вони опікувалися проблемами торгівлі, освіти, санітарного стану в населених пунктах тощо.