1.Політика суцільної колективізації

Мета:

• Забезпечення міста коштами на потреби індустріалізації

• Ліквідація аграрного перенаселення

• Ліквідація куркульства як класу

• Збільшення товарності сільського госполарства

Основні заходи:

• Насильницьке створення колгоспів

• Розкуркулення

• Обмеження перенаселення селян до міст

• Запровадження паспортів

Результат:

• Держава отримала засоби для індустріалізації

• Село втратило третину робочої сили, зруйнування сільського господарства

• Голод 1932-1933

Формування темпів колективізації вело до насильницького залучення селян у колгоспи під загрозою розкуркулювання. Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політики його ліквідації як класу.Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця першої п'ятирічки було «колективізовано» близько 70 % селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933—1937 pp.) колективізація завершилася об'єднанням у колгоспи 90 % селянських господарств.

У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Ця частина селян була найміцніше прив'язана до землі й не бажала з нею розлучатися. Саме до цієї категорії селянства застосували політику розселянювання: було посилено оподатковування, обмежено оренду землі, заборонено використовувати найману працю, купувати машини, реманент; почалося вибіркове «розкуркулювання». Унаслідок цього кількість міцних господарств зменшилася. На початку 1930-х pp. почався терор проти заможних селян. Ліквідація заможних господарств супроводжувалася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. селянських господарств, тобто приблизно 1,2—1,4 млн людей. Більше половини з них було виселено до Сибіру й названо «спецпереселенцями». їхню працю використовували на найважчих роботах. Створивши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації.

Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став голодомор 1932—1933 pp.

Отже, політика колективізації ліквідувала ринкове господарство на селі. Насильницьке насадження колгоспів, політика розселянювання та хлібозаготівлі призвели до національної трагедії — голодомору 1932—1933 pp., який забрав життя мільйонів людей. Командно-бюрократична система керівництва призвела до того, що селянин перестав бути господарем на землі, було вбите його почуття власника.

2. Економічні реформи другої половини 1960-х рр. Реформи о. Косигіна

Реформи Косигіна - система заходів у промисловості та сільському господарстві, яка передбачала запровадження елементів економічного регулювання, їх розробка і здійснення відбувалися за сприяння Голови Ради міністрів СРСР О. Косигіна.

1-й етап(1964-1965). Перевірка на практиці та відпрацювання нових методів господарювання. Економічні експеременти.

Висновок: позитивні результати експерементів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління господарством.

2-й етап(1965-1969). Сільське господарство.

Висновок: нові ціни, твердий план здачі продукції, значні капіталовкладення на деякий час стимулювали розширення виробництва.

Промисловість та система управління. У вересні 1965 відбулася реформа у промиловості . Було прийнято рішення про ліквідацію радгоспів і відновлення галузевої системи управління через союзні містерства.

1965 - економічна реформа. Проведено реорганізацію органыв управління у результаті якої було утворено 22 союзнореспубліканських і 7 республіканських міністерств. Таким чином реальні можливості щодо управління економікою республіки зменшилися.

Висновки. Реформи не мали комплексного характеру загалом вони обмежилися промисловістю. Реформи в промисловості прагнули поєднати непоєднуване. Отже через внутрішню суперечливість і непослідовність реформи були приречині на провал.

Починаючи з 1965 р. під керівництвом Голови Ради Міністрів О. Косигіна в СРСР була розроблена господарська реформа. За часів Сталіна О. Косигін дуже швидко зробив кар'єру від майстра на фабриці до Голови Ради Міністрів РРФСР. У нього був багатий досвід господарської роботи і своє бачення розвитку радянської економіки. Початку реформ передувала відкрита дискусія в пресі з економічних питань, яку започаткувала стаття «План, прибуток і премія» професора Харківського інженерно-економічного інституту О. Лібермана, надрукована в газеті «Правда».

У 1964 р. почалась на практиці перевірка і відпрацювання нових методів господарювання. На деяких підприємствах УРСР почали проводити економічні експерименти, які дали позитивний результат. Це стало підставою для запровадження нового господарського механізму в економіку всього СРСР. Реформи охопили сільське господарство, промисловість і систему управління.У 1965 р. скасували систему раднаргоспів, запровадивши натомість міністерства, які здійснювали управління окремими галузями економіки. Так, в Україні було створено 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств (автомобільного транспорту і шосейних доріг, будівництва, комунального господарства, місцевої промисловості, освіти, охорони громадського порядку, соціального забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економікою республіки зменшилися.

Була змінена система планування, запроваджена система економічних стимулів праці. Так, якщо раніше головним показником для підприємства був загальний обсяг виробленої продукції, то тепер його замінили на обсяг реалізованої продукції. Вважалося, що це примусить підприємства випускати продукцію, яка потрібна споживачеві. На підприємствах створювався спеціальний фонд матеріального стимулювання. Якщо підприємство перевиконувало план реалізації продукції, воно виплачувало працівникам премії і розбудовувало соціальну сферу.

Перед підприємством ставилося завдання працювати з прибутками. Для зменшення собівартості продукції передбачалося підвищити продуктивність праці, запровадити нові технології і техніку. Перехід на нові умови праці відбувався поступово: у 1966 р. на нових умовах господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5 %), у 1970 р.—8,2 тис. підприємств (83 %). Такими були основні риси реформи, яка, на жаль, не мала комплексного характеру і практично обмежилась промисловістю. Вона прагнула поєднати непоєднуване: розширити самостійність підприємств і відновити всевладдя галузевих міністерств. Зрештою останні звели нанівець будь-яку самостійність підприємств. Спочатку збільшилась кількість планових показників (продуктивність праці, середня зарплата, собівартість продукції тощо). Зберігалась система централізованого матеріально-технічного постачання, яку так і не замінили на систему оптової (гуртової) торгівлі. Показник «реалізованої продукції» мало чим відрізнявся від «валу», тому що обсяги реалізації (при хронічному .дефіциті товарів) зростали від обсягів виробленої продукції, тобто валу. Таким чином було збережено затратний механізм. Поліпшення якості, запровадження нових зразків було економічно невиправданим. На практиці не діяло й матеріальне стимулювання праці. Чим краще працювало підприємство, тим жорстокішими були норми формування фондів стимулювання праці.

Висновок. Таким чином, через внутрішню суперечливість і непослідовність реформи були приречені. До того ж, вище партійне керівництво не виявляло ніякого інтересу до її проведення. А після «Празької весни» (1968 р.) стримане ставлення до реформ змінилось на їх заперечення. Так, у резолюції. XXIV з'їзду КЩС говорилося: «Досвід чехословацьких подій знову нагадав про необхідність підвищувати пильність щодо підступів імперіалізму та, його агентури в країнах соціалістичної співдружності, про значення послідовної боротьби проти правого опортунізму, який під виглядом «поліпшення» соціалізму намагається вихолостити революційну суть марксизму-ленінізму і розчищає шлях для проникнення буржуазної ідеології». Після цього партійно-державна верхівка відмовилась від будь-яких спроб «поліпшити» соціалізм сталінського

зразка.