- •3)Основні прояви
- •1. Періодизація :
- •Після 1991- з незалежністю України, українці переселяються, зокрема в Португалію, Іспанію, Чехію, Італію через непевний економічний стан в Україні.
- •1.Причини російської революції
- •3. Поняття глобальної екологічної кризи ххі століття. Причини, які її
- •1.Земельна реформа п, Столипіна
- •2.План «Ост»(план окупаційної політики на території срср)
- •2)Територіальні зміни усрср в 1939-1940рр.
- •1.Участь західних українців у політичному житті Австро-Угорщини
- •Зародження дисидентського руху
- •3)Стартові умови економіки незалежної України
- •1 Внутрішня політика Гетьмана п.Скоропатського
- •2 Голодомори хХст. В Україні: причини і наслідки.
- •3 Політичний розвиток України на сучасному етапі.
- •1 Утворення Дерикторії. Її внутрішня і зовнішня політика.
- •2 Головні завдання сучасного етапу розвитку України.
- •3 Спроба державного перевороту в серпні 1991р.
- •1 Проголошення зунр. Злука унр і зунр.
- •2 Україна в оон і міжнародних організаціях 1945-поч.50-х рр..
- •1 Визволення України від німецької окупації.
- •2 Державотворчі процеси поч..90-ч р.ХХст..
- •3 Культурне і духовне життя України в 1917-1921рр.
- •1 Встановлення радянської влади в Україні.
- •1. Політика більшовиків в Україні в 1919–1920 рр. «Воєнний комунізм»
- •Література
- •2. Внутрішньополітичне становище на початку 50-х років
- •1.Політика суцільної колективізації
- •2. Економічні реформи другої половини 1960-х рр. Реформи о. Косигіна
- •3. Проголошення незалежності України. Референдум 1 грудня 1991р.
- •1.Причини, масштаби і наслідки голодомору 1932-1933 рр.
- •2. Особливості суспільно-політичного життя українців в повоєнний період
- •3.Основні тенденції розвитку господарства в другій половині 90-х р
- •1.Особливості та наслідки радянської індустріалізації
- •1.Перебудова та її особливості в Україні
- •Українські землі на початку хх ст.?
- •Воєнні дії на території України 1941-1942?
- •Українська Гельсінська група.
- •Мета та завдання діяльності
- •Політика суцільної колективізації та розселянювання України.
- •2. Культура повоєнного часу.
- •3. Прийняття Декларації про державний суверенітет України
- •II Універсал
- •2. Німецький Окупаційний Режим в Україні
- •3.Реформи освіти та науки в 50-60-х
- •Розвиток культури України в 1930-ті рр..
- •2.Реформи 1988-1991 рр.
- •3.Конституція України 1996 р. Основні положення.
- •3. Стан промисловості та сільського господарства України 50-60-х рр.
2. Німецький Окупаційний Режим в Україні
Українське національне життя на колишніх радянських землях у перші місяці німецької окупації проявляло дивовижну здатність до регенерації. Значних успіхів було досягнуто у галузі культурного відродження. По всій Україні швидко ремонтувалися й відкривалися школи. Вже восени 1941 - взимку 1942 pp. учителі проводили заняття з дітьми. Розпочалася робота над написанням нових підручників, причому особливий наголос ставився на забезпеченні ними викладання мови, національної історіїта культури.
За короткий час було засновано 115 українських газет. Деякі з них, такі як «Українське слово», що видавалося за сприяння ОУН(м), стали дійсно масовими, сягаючи накладу 50 тис. примірників. Газети публікували викривальні матеріали про події 1930-х pp. у СРСР та Українській РСР, обговорювали праці українських культурних діячів, які загинули під час сталінських «чисток», подавали популярний виклад української історії.
На Сході України відкрилися «Просвіти» й кооперативи, профспілки, що мали великий вплив на місцеве населення. Відродилося церковне життя, зокрема відновила своюдіяльність Українська автокефальна православна церква. Вулиці міст перейменовувалися на честь українських героїв; на вулицях все більше чулося української мови, оскільки зник страх перед репресіями.
Під час масових мітингів і демонстрацій сотні й тисячі людей включалися в обговорення майбутнього України. Промовистим є той факт, що зaвесь час існування німецької окупації на українських теренах не існувало жодного політичного руху водночас антикомуністичного і проросійського спрямування. Єдиною реальною альтернативою до радянської системи тут була самостійна національна держава. Чи ця можливість стане дійсністю, залежало передовсім від волі німецького командування.
Але коротка історія національного відродження на Сході України у перші місяці німецько-радянської війни закінчилась із встановленням нового, брутальнішого й жорстокішого режиму окупації в кінці осені - на початку зими 1941-1942 pp., після приїзду керівника Райхскомісаріату «Україна» гауляйтера Еріха Коха, відомого своєю жорстокістю і вірністю Гітлерові. У своїй промові, виголошеній у грудні 1941 p., Кох не гарантував місцевим жителям жодних прав, крім права релігії.
Один із перших ударів був спрямований проти націоналістичного руху. Приводом стало святкування 20-ї річниці розстрілу під Базаром, організоване ОУН(м). У ньому взяло участь близько 40 тис. українців з різних районів Райхскомісаріату. Розмах цього святкування викликав тривогу у німців. Почалися масові арешти серед організаторів та учасників цієї акції. У кінці листопада - на початку грудня німці затримали 720 чоловік, більшість з них були розстріляні або повішені. Взимку 1941-42 pp. yКиєві арештували і розстріляли групу мельниківців, яких німці запідозрили у підпільній діяльності: літераторів Олену Телігу, Івана Ірлявського та Івана Рогача, головного редактора газети «Українське слово», проф. В. Багалія та ін. Репресії зачепили обидві фракції ОУН: ще 25 листопада 1941 р. німецька влада видала наказ про арешти й таємні страти без судубандерівців.
Репресій зазнав не лише рух за незалежність, а й усе національне життя. Всі українськігромадські організації - від Червоного Хреста аж до спортивних клубів - були розпущені. Із січня 1942 р. усі школи понад четвертий клас мали закритись. Ліквідації підлягала більшість драматичних театрів, хорів і опер. Зі 115 газет, що виникли влітку 1941 p., залишилося лише 40, та й ті підлягали цензурі. Heдозволялося друкування книг і журналів.
Монополію на ведення пропаганди мала виключно окупаційна влада. При німецькому командуванні був створений спеціальний батальйон пропаганди під назвою «Україна». Поряд з об'єктивною інформацією про більшовицькі злочини (колективізацію, голодоморі репресії) поширювалося дуже багато відвертої дезінформації - про здачу радянським урядом Москви та Ленінграду, про перехід на бік німців Молотова й Ворошилова тощо.
Політика окупаційної влади, так званий план «Ост», мала відверто расовий характер. Панівною нацією мали бути німці (Herrenfolk). Адольф Гітлер планував переселення до України у найближчі 20 років 20 млн. німців. Це було частиною його стратегічного плану завоювання для арійської раси «життєвого простору» на Сході. Єдину привілейовану групу серед місцевого населення становили ті, хто мав частково німецьке походження (Volksdeutsche). Українці, як і інші слов'яни, трактувалися як недолюди (Untermenshen); їхнє історичне призначення полягало у тому, щоб слугувати вищій арійській расі. Ставлення до них з точки зору нацистів було не моральним, а чисто технічним питанням: як найкраще використати людський потенціал для побудови тисячолітнього Рейху. Воно мало розв'язуватися трояко: одна частина місцевого населення підлягала винищенню, інша — зведенню до статусу рабів, решта - виселенню на схід, до Азії.
Найгіршим було становище євреїв і циган, на яких чекало поголовне знищення. Майже у кожному місті відбувалися масові страти. Після захоплення Києва у Бабиному Яру лише за два дні (29 і 30 вересня 1941 р.) було розстріляно 33,7 тис. євреїв. Розстріли у Бабиному Яру набули регулярного характеру (вони провадилися щовівторка і щоп'ятниці); за час окупації тут знищили понад 100 тисяч чоловік. Узагалієврейська громада України за роки нацистської окупації втратила близько 1,8 млн. чоловік (до війни вона налічувала 2,5 млн. осіб). Це було складовою частиною трагедії Голокосту - знищення 6 млн. євреїв Європи нацистами та їх поплічниками за роки Другої світової війни.
Голодом і насильством фашисти винищили в Україні 4,5 млн. осіб. «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концентраційних таборів. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення, діяло 180 концтаборів, існувало 50 гетто.
Гітлерівцями було організовано масове знищення військовополонених. їх використовували на важких і небезпечних роботах, що, як правило, тривали 12-18 годин на день. У таборах для військовополонених існували мізерні норми харчування, не було медичної допомоги. Звичайним явищем стало катування людей: спалювання чи закопування живцем у землю, цькування собаками і т. п.
Справжньою трагедією для України стало вивезення людей, у першу чергу - молоді, на роботу до Німеччини. Дуже швидко депортації до Третього рейху набули примусового характеру, а молодь вивозили, починаючи з 14 років. Усього протягом 1942-1944 pp. з України було вивезено 2,5 млн. чоловік. Десятки тисяч людей, насильницьким чином відправлених на каторжні роботи до Німеччини, загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму.
Heдивно, що злочинний «новий порядок», який гітлерівці запровадили на окупованих територіях, викликав широкий рух Опору, до якого увійшли сотні тисяч патріотів. Він став складовою частиною загальної боротьби з окупантами.