Тема 7. Підприємство в умовах недосконалої конкуренції

7.1. Теоретичні відомості

Недосконала конкуренція - ринкова структура, що характеризується можливістю продавців або покупців впливати на ринкову ціну. Основні типи: монополія, олігополія, монополістична конкуренція.

Монополія – це ринкова структура, де:

1) на ринку діє тільки один виробник певної продукції. Тому для чистого монополіста еквівалентні поняття „ринкова пропозиція” та „пропозиція окремої фірми”, а також відсутній поділ на попит для окремої фірми і ринковий попит;

2) товар, що виробляється монополістом, не має близьких замінників. Це твердження дещо абстрактне, але для спрощення ситуації будемо вважати, що у споживача с лише два варіанти: або взагалі відмовитись від споживання певного товару, або придбати його в монополіста.

3) ціну на свій товар монополіст встановлює сам. Для монополіста попит збігається з ринковим і його можна розглядати як заданий, тому він встановлює ціну, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну, а зменшення пропозиції призводить до зростання цін;

4) заблокований вступ у дану галузь для інших виробників. Бар’єрами для вступу в галузь можуть бути:

а) масштаби виробництва (монополія - це велике підприємство, і для створення їй гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти);

б) легальні бар’єри (патент - виключне право на виробництво якогось продукту чи використання технології, ліцензія - право на заняття певним видом діяльності);

в) власність на найважливіші види ресурсів (коли обмеженість ресурсів абсолютна, й у них немає близького замінника);

г) недобросовісна конкуренція (тиск на постачальників сировини, цінова війна з метою банкрутства конкурента, підкуп чиновників і т. д.).

Крива попиту на випуск продукції фірмою-монополістом співпадає з кривою ринкового попиту і відображає сумарний обсяг продукції, що постачається монополістичною фірмою при і кожному значенні ціни. Особливістю цієї кривої є те, що вона від’ємна, і обсяг продажу можна збільшити лише за рахунок зниження ціни. Фірма-монополіст не зацікавлена у виробництві нескінченно великої кількості продукції, тому що це значно знизить ціну на її продукцію і поставить компанію у невигідне економічне становище. Фірма також не може значно обмежити свій випуск, піднявши при цьому ціну. Тоді дані товари взагалі можуть не знайти свого покупця. Таким чином, підприємства-монополісти максимізують свій прибуток, змінюючи і обсяг продажу, і ціну. Постійне зменшення ціни має й інший наслідок - це спадний характер середнього і граничного доходів. В умовах недосконалої конкуренції кожна додаткова одиниця проданої продукції приносить граничний дохід менший, ніж попередня. Таким чином, графічно крива граничного доходу монополіста розташована нижче кривої попиту на продукцію монополіста.

Рівновага монополіста досягається при обсязі виробництва, що обумовлений рівністю граничного доходу та граничних витрат:

.

При цьому ціна на продукцію встановлюється у відповідності з кривою попиту, тобто з готовністю покупців оплачувати обсяг продукції, що виробляється. При цьому ціна оказується вище, чим була б у цій галузі в умовах досконалої конкуренції, а обсяг випуску оказується нижче. Таким чином, відбувається перерозподіл добробуту від покупців до продавців та виникають чисті втрати суспільства у зв’язку з монополізацією.

Монополіст діє на ринку в умовах відсутності суперників. Тому він може отримувати додатний економічний прибуток навіть у довгостроковому періоді.

У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними, і монополіст може побудувати більш ефективні потужності для того, щоб забезпечити найкращий рівень випуску. Найкращий рівень випуску, або рівень, що максимізує прибуток, визначається точкою, де крива довгострокових граничних витрат монополіста перетинає криву граничного доходу знизу, тобто:

.

Еластичність попиту на продукт монополіста впливає на ціну монополіста. Маючи інформацію про коефіцієнт еластичності попиту за ціною (E_D), а також про граничні витрати фірми (MC), можна обчислити ціну продукту:

.

Особливістю процесу ціноутворення є можливість використовувати цінову дискримінацію.

Цінова дискримінація - це поведінка продавця на ринку в умовах монополії, коли він встановлює різні ціни на однакові товари.

Умови цінової дискримінації:

- продавці мають монопольну владу для встановлення ціни й обсягу продаж;

- продавець може виділити окремі групи покупців, які готові платити різні ціни;

- споживач не має можливості перепродувати товар.

Ціна встановлюється вища на ринку, де менш еластичний попит по ціні. За досконалої дискримінації кожному покупцю призначається своя ціна. При застосуванні цінової дискримінації монополіст збільшує обсяг продажу і свій сукупний прибуток.

Олігополія – це ринкова структура, де:

1) на ринку функціонує декілька крупних фірм;

2) продукт, який вони виробляють може бути як стандартизованим, так і диференційованим;

3) мають місто істотні перешкоди входу та виходу з ринка. Діють ті ж чинники, що й при монополії;

4) кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна, але результати його впливу залежатимуть від реакції інших олігополістів.

Для оцінки ступеня домінування в галузі кількох великих фірм застосовують коефіцієнт концентрації, який визначає відсоток сукупного продажу найбільших фірм у галузі. Найбільш поширеним коефіцієнтом концентрації є індекс Херфіндаля:

,

де S_i - частка і-то підприємства у відсотках у загальному випуску продукції галузі, при цьому S₁ S₂ S_n.

Вважається, що наявності на ринку двох підприємств достатньо для того, щоб розглядати його як олігополію (дуополію).

Максимальне значення індексу Херфіндаля: HI = 10000 = 100² (ринок монополізовано одним підприємством). Чим більше значення НІ, тим менша чисельність підприємств, що виступають з боку пропозиції.

При НІ < 1000 ринок вважається неконцентрованим, при 1000<НІ<1800 - концентрованим і при НІ > 1800 – висококонцентрованим. Цей індекс використовують державні органи регулювання економіки в США та європейських країнах як орієнтир у антимонопольній політиці.

Функціонування ринку в умовах олігополії передбачає ретельне урахування дій конкуруючих фірм при визначенні ціни та обсягу випуску продукції.

Олігополіст, як правило, неохоче йде на зміну ціни, тому що це пов’язано із значними втратами. Зазвичай фірмі вигідно у разі зміни попиту змінювати обсяг виробництва, а не ціну. Компанії знають, що якщо вони знизять ціни, те ж саме зроблять конкуренти, що дасть початок ціновій війні. Тоді, замість зростаючого обсягу продаж, що компенсує знижені ціни (як при досконалій конкуренції), зниження цін призведе просто до зменшення доходів. Тому олігополісти при визначенні цінової політики часто орієнтуються на лідерство у цінах, угоди та традиції.

Лідерство у цінах - це така практика, коли ведуча компанія галузі призначає свої ціни, а інші їх наслідують.

Угоди можуть таємно або явно укладатися двома або декількома крупними компаніями для встановлення фіксованих цін або розділу ринку. Законодавства більшості країн вважають таку практику протизаконною.

Призначення цін або частки впливу на ринку може базуватися і довгий час на існуючому стані речей, що став уже традицією. Іноді воно також розцінюється як незаконне, а в інших випадках така практика легальна.

Таким чином, на олігополістичному ринку фірми, які мають великі частки у загальній кількості товару, що випускається, здатні впливати на ціну товару, змінюючи його наявність на ринку.

Причину можливої негнучкості цін ілюструє модель ламаної кривої попиту. За припущення, що олігополісти - суперники не наслідуватимуть підвищення цін, крива попиту окремої фірми буде значно еластичнішою на ділянці, що розташована вище поточної ціни. Граничний дохід за поточної ціни різко зменшується (графічно це виглядає як розрив у лінії граничного доходу) і у фірми зникає стимул до зміни ціни навіть тоді, коли криві витрат зміщуються. Проте, ця модель не пояснює, що визначає поточну ціну.

Слід зазначити, що утримання ціни олігополією на сталому рівні ефективне лише у короткостроковому періоді при збереженні постійними середніх змінних витрат. У довгостроковому періоді подібна стратегія фірми призвела б до значних утрат.

Оскільки реакцію суперників на можливу зміну цін фірмою - олігополістом важко передбачити, створити єдину модель олігополії не вдалося. Розроблено ряд моделей, що описують конкретні господарські ситуації, які показують, як при олігополії здійснюється тенденція до зменшення прибутків внаслідок конкуренції.

Найбільш хрестоматійною є модель Курно, яка застосовується для дуопольного ринку (олігополістичний ринок, на якому працює дві фірми). У цій моделі дві фірми виробляють однорідну продукцію і продають її за ціною, яка залежить від одночасного вибору обсягів продукції кожною з фірм. Рішення про обсяг виробництва приймається кожною з фірм на основі припущення про випуск фірми-конкурента, що відображено у кривих реакції.

Крива реакції – це функціональна залежність випуску однієї фірми від обсягу виробництва іншої при заданому рівні галузевого попиту та визначених граничних витратах. Криві реакції описуються функціями виду:

та ,

де q₁ та q₂ – обсяги виробництва 1-ої та 2-ої фірми, до того ж q₁+q₂=Q, де Q – обсяг випуску галузі. Вирішення системи з двох рівнянь кривих реакції дозволяє отримати значення рівноважних обсягів виробництва обох фірм, випуск галузі та ринкову ціну.

Обсяг пропозиції однієї фірми визначається за правилом:

,

з урахуванням передбачуваної частки попиту, яка може належати іншій фірмі

У моделі Стакелберга фірми визначають свої обсяги продукції не одночасно, а послідовно: після вибору однією фірмою свого обсягу виробництва її конкурент приймає рішення щодо власного обсягу виробництва. Оскільки лідер може передбачити реакцію конкурента (за допомогою рівнянь реагування Курно) він має стратегічну перевагу.

Інша модель олігополії, модель Бертрана, пояснює поведінку фірм, які вибирають ціни, а потім визначають обсяг продажу. При виробництві однорідних товарів ціна дорівнює граничним витратам, як при досконалій конкуренції. За наявності диференційованих товарів ціни перевищують граничні витрати, проте менші за монопольні.

Монополістична конкуренція - це ринкова структура, де:

1) товар кожної фірми є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має виключні якості або характеристики, які надають йому переваги над іншими конкурентами;

2) на ринку існує відносно велика кількість продавців (10, 40 чи 100), кожен з яких задовольняє незначну частку ринкового попиту. Частка кожного з виробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку;

3) на ринку є умови для вільного входу і виходу. Вхід на ринок нових підприємств не заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалої конкуренції, оскільки треба мати відповідний розмір капіталу, ноу-хау, та певний термін для визнання покупцями товарів нових торгових мереж;

4) продавці, встановлюючи ціни на свої товари або визначаючи обсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент поніс збитки або втратив значну частку ринку при зменшенні продажної ціни будь-якою фірмою, оскільки він має унікальний товар, на який є досить сталий попит.

Попит на продукцію в умовах монополістичної конкуренції відображає крива попиту, яка показує сумарний обсяг продукції, що постачається фірмою за кожного значення ціни.

Як і крива попиту фірми-монополіста, крива попиту на продукцію в умовах монополістичної конкуренції є також спадною. Але вона значно еластичніша, ніж крива попиту виробника-монополіста, оскільки продавець в умовах монополістичної конкуренції стикається з відносно більшою кількістю конкурентів, що виробляють взаємозамінні товари. Чим більше конкурентів і слабша диференціація продукту, тим більш еластичною буде крива попиту в умовах монополістичної конкуренції.

У короткостроковому часовому інтервалі в умовах монополістичної конкуренції фірми будуть вибирати ціну і обсяг випуску, максимізуючи прибуток або мінімізуючи збитки, також виходячи з уже відомого принципу рівності граничного доходу і граничних витрат.

Поведінка фірми в умовах монополістичної конкуренції характеризується такими важливими рисами:

По-перше, лінія попиту на продукцію виробника буде мати від’ємний нахил, оскільки на ринку продаються товари-замінники, що дає можливість отримувати монопольний прибуток у короткостроковому періоді. Своєї рівноваги фірма досягає за умови:

.

По-друге, при монополістичній конкуренції відсутні будь-які обмеження на вхід у галузь інших виробників і вихід з неї, у результаті чого в довгостроковому періоді економічній прибуток усіх фірм галузі стає рівним нулю. Поява нових фірм у галузі, яких привабили надприбутки, призведе до скорочення ринкового попиту на продукцію окремої фірми, тому що сукупний попит покупців стане тепер розподілятися на все більшу кількість виробників.

По-третє, кожна фірма, знаходячись у ситуації монополістичної конкуренції, проводить власну цінову політику, не враховуючи відповідну реакцію конкурентів. Це означає, що у рамках даної ринкової структури випускається менший обсяг виробництва, ніж за досконалої конкуренції, але з більш високими витратами на одиницю продукції.

Тобто, якби фірма діяла в умовах вільної конкуренції, вона обов’язково збільшила б свій випуск за більш низької ціни.

Фірма отримуватиме економічний прибуток, якщо крива її попиту перетинає криву середніх витрат.

Якщо ж вона проходить нижче, ніж крива середніх витрат, але вище, ніж крива середніх змінних витрат, то підприємство вирішує проблему мінімізації збитків. Тобто виробництво збиткове, але виручка покриває змінні витрати і частково постійні витрати.

Зупинка виробництва в такій ситуації призведе до збитків, що дорівнюватимуть постійним витратам.

Якщо крива попиту пройде навіть нижче, ніж крива середніх змінних витрат, то фірма зупинить виробництво, бо не покриваються навіть змінні витрати, не кажучи вже за постійні.

Якщо будь-яка фірма одержує економічний прибуток, то на цей ринок у довгостроковому періоді будуть виходити нові фірми, які зменшать попит на продукцію окремої фірми й обмежуватимуть її граничну виручку. Тому галузь знаходиться у стані рівноваги тоді, коли ціна на товар встановлюється на рівні середніх витрат LАС. При довгостроковій рівновазі криві попиту і криві витрат не перетинаються, а мають лише одну спільну точку, тобто:

.

Вільний вхід до галузі не дозволяє фірмам отримувати в довгостроковому періоді економічний прибуток, а лише нормальний.