46. Зайнятість: сутність і форми. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили

Одним з негативних наслідків економічних криз є падання рівня зайнятості населення країни, зростання безробіття. Зайнятість - це трудова діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить доход у грошовій чи іншій формі. Зайнятість розкриває один з найбільш важливих аспектів соціально-економічного життя людини, пов’язаний із задоволенням її потреби у праці. З іншого боку, трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового внутрішнього продукту, а отже - економічну основу життя суспільства. Разом з тим, зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але й у самореалізацїї через суспільно-корисну діяльність.У відповідності до Закону України "Про зайнятість населення", відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах: виключному праві громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, забороні обов’язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). В залежності від різних критеріїв класифікації розрізняють такі форми зайнятості: За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво). За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах.За легітимністю працевлаштування розрізняють формальну (законно зареєстровану в офіційній економіці) зайнятість на підприємствах і організаціях реального сектору та неформальну (не зареєстровану в офіційній економіці) – вулична торгівля, домашнє виробництво, особисте підсобне господарство з реалізацією продукції без реєстрації, зайнятість на підприємствах тіньового сектора економіки та ін. За формами організації розрізняють стандартну зайнятість, що характеризується стабільністю трудових відносин, стаціонарністю робочого місця, повною нормою робочого часу, та нестандартну, що характеризується протилежними ознаками (наприклад, робота вдома, вторинна зайнятість (сумісництво), маятникова трудова міграція, робота за тимчасовими трудовими контрактами, випадкова робота тощо). За мірою охоплення економічно активного населення розрізняють неповну зайнятість, що виявляється, з одного боку, як нестача робочих місць для всіх бажаючих працювати (безробіття), а з іншого боку - як вимушена зайнятість неповний робочий час (неповний робочий день або тиждень, неоплачувані відпустки з ініціативи адміністрації) та повну зайнятість. Основними видами зайнятості є: повна, продуктивна, раціональна і ефективна зайнятість. Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати.Продуктивна зайнятість – це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; якісною відповідністю робіт і працівниківі т.д. Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображає, з одного боку, потребу громадян у оплачуваній роботі, а з іншого — потребу суспільного господарства у працівниках. Кількісно він визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить дохід, до загальної кількості працездатного населенняСтруктура розподілу працівників за галузями економіки, що, по суті, являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках. Відтворення сукупної робочої сили включає, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей людей праці, у тому числі заміна працівників, які вибувають з процесу виробництва; по-друге, розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства; по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва. Весь процес відтворення робочої сили можна поділити на такі фази: формування (виробництво) робочої сили; розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, галузями народного господарства, економічними регіонами; обмі, який служить поєднаню робочої сили і засобів виробництва. Екстенсивний тип відтворення передбачає зміну чисельності трудоактивного населення без зміни якісних характеристик. Інтенсивний тип відтворення пов'язаний із зміною якості людських ресурсів: зростанням освітнього рівня, кваліфікації, покращенням здоров'я тощо. Величезну роль у відтворенні робочої сили відіграє ринок праці. Саме на ньому відбувається жорсткий відбір найбільш здібних та підприємливих. Слабких і нездатних ринок праці не приймає. Разом з тим він стимулює висококваліфіковану працю, високу дисципліну, сприяє створенню жорсткого взаємозв’язку між трудовим внеском і оплатою праці.