43. Національне багатство: зміст та структура.

Національне багатство безпосередньо пов’язане з виробництвом національного продукту та його відтворенням.Національне багатство – це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Масштаби, структура й якісний склад національного багатства визначають економічну могутність нації, потенціал її подальшого соціально-економічного розвитку.Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення. По – перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство – це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку. По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб’єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т.п.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов’язання). У практиці до показника національного багатства враховують все те, що так чи інакше опосередковано працею людей і може бути відтворено. Інакше кажучи, національне багатство країни – це сукупність матеріальних і культурних благ, які нагромаджені в даній країні протягом її історичного розвитку на відповідний момент. Структура національного багатства складається з таких ключових елементів: духовних і культурних цінностей; національного майна; природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до нього в найближчій перспективі.

Національне майно – найсуттєвіша частина національного багатства, воно виступає як результат відтворення у матеріальному виробництві і за натурально речовим змістом має складну структуру: основний капітал (основні виробничі фонди); оборотний капітал (оборотні виробничі фонди, що нагромаджуються у незначній кількості, насамперед у запасах сировини, матеріалів); невиробничі фонди, або фонди нематеріального виробництва (школи, лікарні, житло, громадський транспорт, обладнання наукових установ тощо); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основних фондів і основних засобів нематеріального виробництва); майно домашніх господарств; запаси і резерви споживчих благ.До національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського вжитку (земля, надра, вода, ліси, атмосфера). У широкому розумінні слова до національного багатства відносять також нематеріальні цінності –духовні і культурні (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення наукової думки, витвори культури і мистецтва, інтелектуальний рівень, навіть національні звичаї, традиції, мораль, етичні норми тощо. Нині людська цивілізація вступає у постіндустріальну стадію свого розвитку, яка характеризується, в першу чергу, двома принциповими моментами: високою інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту. З економічної точки зору інформація – це не просто відомості (знання), а “сировина” і основа для прийняття рішень. Після появи сучасної інформаційної технології стало зрозуміло, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково-технічна, стає не лише вирішальним фактором суспільного і господарського розвитку, але й одним з важливих елементів національного багаства. Національне багатство тісно пов’язане з багатством нації, адже нагромаджувана частина останнього поповнює багатство нації; саме ж багатство є підґрунтям зростання національного доходу: чим більше національне багатство, тим більші можливості нарощування доходу нації, а отже її споживання та нагромадження продукту.Національне багатство зростає не лише кількісно, а постійно оновлюється, що є передумовою і змістом економічного і соціального прогресу. Залежно від реальної ролі у прцесі відтворення у складі національного багатства виділяють: Виробничий фонд. Невиробничий фонд.Виробничий фонд служить могутнім чинником зростання національного доходу, а також визначає економічний потенціал нації (виробничий фонд разом з кадрами працівників, спеціалістів, вчених). Економічний потенціал визначає здатність нації забезпечити той чи інший рівень виробництва і добробуту людей. Всебічне використання економічного потенціалу, його постійне нарощування і вдосконалення – один з магістральних напрямів економічного і соціального прогресу.

44. Економічний розвиток та економічне зростання.

В економічній літературі суть економічного зростання трактується по-різному. Одними вченими воно визначається як збільшення загального обсягу ВВП за певний період або як збільшення ЧНП на душу населення, іншими - ототожнюється з розвитком економіки взагалі – зростанням продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо. Однак більшість економістів визначають економічне зростання як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз також в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві. Поняття «економічне зростання» слід відрізняти від поняття «економічний розвиток». Останнє є ширшим за змістом і позначає процес переходу економіки країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого (якісно нового) коли на основі відповідних стркктурних та інституціональних зрушень.

Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток – це якісне економічне зростання.

Економічний розвиток повязаний, перш за все, зі збільшенням частки інтенсивних факторів розширення виробництва, що призводить до підвищення його економічної ефективності.В найзагальнішому вигляді ефективність виробництва являє собою співвідношення результатів виробництва та затрат на їх досягнення: Ефективність=результат/затрати

Економiчне зростання є головним критерієм економiчного розвитку країни. Це пов’язано з тим, що по-перше, воно веде до зростання обсягу реального матерiального продукту та послуг, а вiдповiдно, й реального рiвня життя населення; по-друге, дозволяє бiльш ефективно вирiшувати проблеми освiти, екологiї, бiдностi тощо без зниження вже досягнутого рiвня життя; по-третє, реальне економiчне зростання означає, що суспiльство знижує витрати виробництва i пiдвищує продуктивнiсть працi. Основною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної, сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету.Економічне зростання має свою систему показників, за допомогою яких характеризується його кількісний чи якісний стан. До них належать: річні темпи зростання ВНП (ВВП) або національного доходу у відсотках; абсолютний приріст ВНП (ВВП) або національного доходу за рік; приріст національнго доходу на душу населення за відповідний період.