91. Поняття мораторію.

Мораторій(відстрочення виконання зобов´язання) може бути оголошений у зв´язку з різними надзвичайними подіями, викликаними складним міжнародним становищем, неординарними складними громадськими явищами. Мораторій може мати як загальний, так і спеціальний характер, бути поширеним як на певну територію, так і на певний вид зобов´язань. Загальні мораторії в нашій країні не оголошувалися навіть за важких умов Великої Вітчизняної війни; часткові ж мораторії мали місце. Так, під час війни була встановлена відстрочка для стягнення заборгованості по грошових зобов´язаннях державних та кооперативних органі зацій, що перебували на тимчасово окупованій території.

Підставою для запровадження часткового мораторію щодо сільгосппідприємств була посуха 1963 р. На початку 80-х років постановою уряду від відповідальності за сплату штрафів були звільнені заводи, що не виконали зобов´язань з поставки продукції у зв´язку з тим, що не були забезпечені металом тощо;

91. Випадки захисту порушеного права після закінчення строків позовної давності.

91. Наслідки закінчення строків позовної давності.

Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущенім позовної давності, порушене право підлягає захисту.

1. Коментована стаття закріплює загальні наслідки спливу позовної давності. Оскільки позовна давність є категорією матеріального права, її пропуск тягне відмову у позові, але не відмову у розгляді справи і прийнятті рішення по суті. Слід мати на увазі, що правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведене існування самого суб'єктивного права. Тому у випадках відсутності такого права або якщо воно ніким не порушується, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

2. Правила, що закріплюються в частині першій статті, що коментується, випливають з сутності поняття позовної давності, яке базується на тому, що закінчення строку позовної давності не спричиняє припинення самого права (крім випадків, прямо передбачених у законі). А оскільки право кредитора продовжує існувати, боржник не може вимагати повернення того, що він добровольно виконав по закінченні строку позовної давності. Майно, що передане на виконання зобов'язання по закінченні строку позовної давності, не визнається безпідставним збагаченням кредитора.

3. Частина третя статті, що коментується, передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою однієї із сторін в спорі, тобто суд не має права застосовувати позовну давність за власною ініціативою. Стороною, що заявляє про закінчення строку позовної давності, як правило, виступає відповідач. Така заява може бути зроблена зацікавленою стороною на будь-якій стадії процесу до винесення рішення судом першої інстанції. Це означає, що посилання на пропуск строку, які не зроблені в суді першої інстанції, не допускаються на більш пізніх стадіях процесу, тобто при апеляційному та касаційному розгляді спору.

4. Заява сторони про закінчення строку давності підлягає перевірці судом з урахуванням всіх відповідних положень ЦК, зокрема, про початок перебігу, зупинення, перерву перебігу строку позовної давності. І тільки якщо суд переконається у пропущенні строку позовної давності, він виносить рішення про відмову у позові.

5. Остання частина статті, що коментується, передбачає можливість відновлення строку позовної давності судом, у разі якщо він визнав поважними причини пропуску такого строку. При цьому поважними причинами пропуску позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або ускладненим.

Якщо суд, господарський суд або інший орган, що розглядає спір, дійдуть висновку, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, то вони повинні у своєму рішенні вказати відповідні мотиви на підтвердження своїх висновків.

У тому ж випадку, коли ці органи не визнають ті докази, які наводить сторона на підтвердження поважності пропуску строку, в рішенні також повинні бути наведені мотиви, чому вони не визнані такими, що заслуговують на увагу.