- •Поняття цивільного права.
- •2 Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
- •3. Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин та його характерні риси.
- •4. Поняття, предмет, функції науки цивільного права.
- •Основні методи дослідження цивільно-правових явищ.
- •6 Поняття майнових і особистих немайнових відносин, які регулюються цивільним правом, їх особливості.
- •7.Система цп. Відмежування цп від інших суміжних галузей права.
- •8.Характеристика основних цивільно-правових систем. Напрямки і тенденції розвитку.
- •9.Джерела цп. Загальне і спеціальне цивільне законодавство.
- •10.Поняття цивільного законодавства та його система. Співвідношення цп і цивільного законодавства.
- •11. Аналогія закону і аналогія права.
- •12.Правова природа керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду і Пленуму Вищого Господарського Суду України. Судово-арбітражна практика і її роль в формуванні цивільного законодавства.
- •13 Дія цивільного законодавства в часі, просторі і стосовно кола осіб.
- •14 Імперативні і диспозитивні норми в цп.
- •15 Поняття, склад та особливості цивільного правовідношення.
- •16 Суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки в цивільному правовідношенні.
- •17 Види цивільних правовідносин. Розмежування речових і зобов’язальних правовідносин.
- •18 Суб'єкти цивільних правовідносин.
- •19 Суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки в цивільних правовідносинах.
- •20 Громадяни як суб'єкти цивільних правовідносин.
- •21.Поняття цивільної правоздатності і її риси.
- •26. Місце проживання громадянина та його юридичне значення
- •28. Теорії сутності юридичної особи
- •31. Правоздатність юридичних осіб.
- •32.Способи утворення юридичних осіб.
- •33. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб.
- •34. Держава як суб'єкт цивільних правовідносин.
- •35. Територіальні громади як суб’єкти цивільних правовідносин.
- •36. Органи юридичної особи приватного права.
- •37 Ліквідація та реорганізація підприємств.
- •38. Поняття господарського товариства. Види господарських товариств.
- •39. Установчі документи господарських товариств.
- •40 . Права та обов'язки учасників господарських товариств.
- •41.Проблеми класифікації юридичних осіб на сучасному етапі.
- •42.Індивідуалізація юридичної особи, її способи та цивільно-правове значення.
- •43Філії та представництва.
- •44.Юридична особа приватного права.
- •45Юридична особа публічного права.
- •46.Установчі документи юридичної особи приватного права.
- •47Поняття підприємницького товариства.
- •48.Залежне господарське товариство.
- •49.Поняття, зміст та особливості цивільної правосуб’єктності держави.
- •50.Способи припинення юридичної особи.
- •52 Акціонерне товариство.
- •53 Товариство з додатковою відповідальністю.
- •54 Товариство з обмеженою відповідальністю.
- •Повне та командитне товариство.
- •Виробничий кооператив.
- •Установа.
- •Поняття та види непідприємницьких товариств.
- •59 Особисте селянське господарство.
- •60 Фермерське господарство.
- •61. Правовий статус кооперативу
- •62,.Поняття об'єкта цивільного права
- •63 Речі як обекти
- •64. Поняття і види цінних паперів
- •66. Право на честь гідність ділову репутацію
- •68. Поняття та види правочинів
- •69. Умови дійсності правочинів
- •70.Правові наслідки визнання правочину
- •71. Недійсність окремих видів правочинів.
- •72. Воля та волевиявлення в правочинах.
- •73. Форма правочинів.
- •74. Правочини з недоліками суб’єктного складу.
- •75. Правочини з недоліками змісту.
- •76. Абсолютно недійсні правочини з моменту їх вчинення (нікчемні).
- •77. Відносно недійсні правочини (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
- •78. Недійсність правочину вчиненого внаслідок обману, насильства, погрози зловмисної угоди представників однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин
- •79. Недійсність правочину, вчиненого внаслідок помилки.
- •80. Правові наслідки визнання правочину недійсним.
- •82.Види представництва.
- •83Поняття, особливості повноважень представника. Передоручення .
- •84.Поняття та значення строків у цп. Види цивільно-правових строків, їх обчислення.
- •85.Довіреність (форма, види, строк).
- •86.Поняття та значення строків у цп.
- •87.Види цивільно- правових строків, їх обчислення.
- •88.Поняття позовної давності і її значення.
- •89.Загальні і скорочені строки позовної давності
- •90.Початок перебігу строку позовної давності
- •90 Зупинення перебігу строків позовної давності.
- •Перерва перебігу строків позовної давності.
- •Поняття припікальних строків і їх відмінність від строків позовної давності.
- •Поняття непереборної сили.
- •Поняття мораторію.
- •Випадки захисту порушеного права після закінчення строків позовної давності.
- •Наслідки закінчення строків позовної давності.
- •Вимоги, на які позовна давність не поширюється.
- •Поняття власності і права власності.
- •Поняття та види речових прав, їх загальна характеристика
- •103. Характеристика похідних способів набуття права власності.
- •105.Підстави виникення права власності
- •106. Правовстановлюючі документи власника
- •107. Поняття та характерні риси права приватної власності
- •108. Право приватної власності на землю
- •109 Зміст і здійснення права приватної власності
- •110 Право власності юридичних осіб: поняття, зміст, підстави виникнення і припинення.
- •111. Право власності господарських товариств.
- •112. Право власності кооперативів.
- •113. Право державної власності.
- •114. Право комунальної власності.
- •115. Правовий режим майна державних (казенних) підприємств та установ.
- •116. Правовий режим майна комунальних підприємств.
- •117. Поняття і зміст права спільної власності.
- •118. Право спільної часткової власності.
- •119. Правовий режим майна подружжя.
- •120. Характеристика інституту права на чужі речі.
- •121 Поняття і види сервітутів
- •122 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
- •123 Право користування чужою зем-ю ділянкою для забудови.
- •124 Способи захисту пв Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
- •127 Зобов'язально-правові способи захисту права власності.
- •130 Право інтелектуальної власності (загальна характеристика).
- •134 Майнові права автора.
- •137 Особисті немайнові права автора.
- •142 Поняття цивільного зобов 'язання
- •147Загальні умови виконання зобов'язання.
- •148,149 Способи, строки та місце виконання зобов'язання.
- •150 Поняття та види забезпечення виконання зобов'язання.
- •151. Неустойка, її види та значення.
- •152. Порука.
- •153. Гарантія. Відмінність гарантії від поруки.
- •154 Поняття та забезпечувальний механізм завдатку
- •155. Застава і її види.
- •156. Заклад.
- •157. Притримання.
- •158. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності.
- •159. Види цивільно-правової відповідальності.
- •160. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності.
- •161. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності.
109 Зміст і здійснення права приватної власності
Право приватної власності передбачає наділення громадянина-власника юридичне забезпеченою можливістю здійснювати у передбачених законом межах права щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Зазначені правомочності власника утворюють зміст права власності громадян. У цивільному законодавстві, інших законодавчих актах, як правило, не визначається конкретний обсяг правомочностей громадян щодо їхньої приватної власності. Лише в деяких випадках законодавець встановлює безпосередні межі здійснення громадянами правомочностей права приватної власності щодо того чи іншого конкретного майна (наприклад, стосовно земельних ділянок, приватного підприємства, зброї, валютних цінностей). Тому, визначаючи обсяг правомочностей громадянина щодо належного йому майна, слід враховувати загальні принципи здійснення цивільних прав, соціально-економічну природу власності громадян та особливості окремих її об'єктів.
Правильне визначення обсягу правомочностей та умов їх здійснення має велике значення для утвердження правового статусу громадянина-власника та захисту його прав. Порушення особою відповідних правових норм може позбавити її такого захисту або навіть призвести до припинення права власності.
Власник, як зазначається в ст. 4 Закону України "Про власність", має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, і використовувати таке майно для господарської та іншої, не забороненої законом діяльності. При цьому власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб, адміністративно-територіальних утворень і держави. І лише у випадках і порядку, встановлених актами законодавства України, діяльність власника може бути обмежена або припинена. Недодержання власником встановлених законодавством України вимог може бути підставою для відмови у захисті права приватної власності, оскільки цивільні права охороняються законом лише за умови, що здійснення їх не суперечить призначенню цих прав у суспільстві.
У період переходу України до ринкових відносин у новому цивільному законодавстві набирає реального змісту формула:
дозволяється все, що не заборонено законом. Не заперечуючи можливість її застосування в інституті права власності, на наш погляд, слід обов'язково враховувати ту обставину, що у цивільному законодавстві, як правило, прямо не перелічуються усі неправомірні дії громадян-власників. Практично це й неможливо передбачити. Тому звернення до загальних критеріїв визначення правомірності чи неправомірності дій власників є цілком виправданим і не суперечить закону. Це стосується однаковою мірою усіх трьох елементів правомочності власника, тобто володіння, користування і розпорядження. Причому обсяг правомочності (її обмеження) може встановлюватися як щодо сукупності усіх названих елементів, так і щодо кожного з них, що зумовлено неоднаковим їх значенням для власника і оточуючих осіб.
Володіння об'єктами права приватної власності (тобто фактичне панування над річчю чи фактичне утримання її у сфері власних потреб власника) кожен громадянин здійснює самостійно або за власною волею спільно з іншими особами (як фізичними так і юридичними), зокрема членами сім'ї. Проте таке спільне володіння не породжує в останніх права власності. Власник має право передати належне йому майно у володіння інших осіб, не втрачаючи при цьому права власності. Власник не завжди може бути заінтересований мати майно у своєму фактичному володінні. Наприклад, власник кількох квартир може задовольнятися проживанням в одній з квартир, виходячи з власних потреб. Більше того, можливі ситуації, коли фактичне володіння майном для власника є недоцільним. Так, як правило, громадяни володіють грошовими сумами в межах, необхідних для задоволення власних потреб. Залишкові ж суми вкладають у кредитні установи, акції, інші цінні папери, оскільки це надає їм можливість одержувати дивіденди чи інший прибуток.
Користування майном також є для власника одним з найважливіших рушійних мотивів у набутті права власності, оскільки ця правомочність безпосередньо сприяє задоволенню його матеріальних, культурних і господарських потреб. Користування, як і володіння, власник може здійснювати самостійно або спільно з іншими особами. Він має право вимагати усунення перешкод з користування своїм майном, захищати іншим чином це право. Іноді користування власністю можливе лише при додержанні громадянином тих чи інших спеціальних умов. Так, для самостійного користування автомобілем, літаком чи іншим транспортним засобом треба мати відповідне посвідчення на право керування, для експлуатації житлового будинку, деяких його комунікацій мають бути додержані протипожежні та інші правила. Власник може бути позбавлений можливості, всупереч власній волі, користуватися своєю власністю, зокрема у разі арешту майна у зв'язку зі скоєнням злочину чи його засудженням до позбавлення волі.
Розпорядження є не менш важливим правом власника. Воно остаточно утверджує абсолютну владу громадянина над майном, дає можливість реалізувати цю владу шляхом тимчасової передачі майна іншим особам або відчуження його за угодами продажу, дарування, заповіту тощо. У багатьох випадках без права розпорядження право власності взагалі було б позбавлене доцільності (наприклад, щодо права власності на грошові кошти). Реалізуючи свої грошові доходи, громадяни набувають у власність чи тимчасове користування майно, отримують необхідні послуги для задоволення своїх потреб. Завдяки праву розпорядження громадяни мають можливість здійснювати підприємницьку та іншу господарську діяльність. Як правило, лише власник може визначати юридичну чи фактичну долю належної йому речі.
Наділяючи власника максимально можливими повноваженнями з володіння, користування розпорядження майном, законодавець водночас визначає певні загальні або спеціальні правила їх здійснення. Прикладом загальних правил, що встановлювалися законодавством соціалістичного періоду, була заборона громадянам одержувати від своєї власності "нетрудові доходи"1. Нині ця заборона не діє, оскільки громадянам надано право одержувати прибутки та інші плоди від своєї власності будь-яким чином, прямо не забороненим законом. Зрозуміло, що використовуючи своє майно для систематичного одержання прибутків, громадянин зобов'язаний додержуватися правил, встановлених для підприємництва чи іншої діяльності суб'єктів цивільних правовідносин. Водночас для нового законодавства ринкової орієнтації здебільшого характерне встановлення спеціального правового режиму здійснення правомочностей власника щодо окремих видів майна (валютних цінностей, зброї, земельних ділянок тощо).
Законодавство може встановлювати обмеження або заборони щодо ввезення в Україну, вивезення з України та транзит через її територію товарів та інших предметів деяких видів (ст. 51 Митного кодексу України). Так, Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 11 вересня 1996 p. затвердив Перелік предметів промислового призначення, що застосовуються у виробничій сфері, вивезення (пересилання) яких громадянами України, іноземцями та особами без громадянства за межі території України забороняється.
Здійснюючи своє право власності, громадяни повинні додержуватись конституційних положень про те, що "власність зобов'язує" і вона "не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству" (ст. 13 Конституції України).