- •Поняття цивільного права.
- •2 Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
- •3. Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин та його характерні риси.
- •4. Поняття, предмет, функції науки цивільного права.
- •Основні методи дослідження цивільно-правових явищ.
- •6 Поняття майнових і особистих немайнових відносин, які регулюються цивільним правом, їх особливості.
- •7.Система цп. Відмежування цп від інших суміжних галузей права.
- •8.Характеристика основних цивільно-правових систем. Напрямки і тенденції розвитку.
- •9.Джерела цп. Загальне і спеціальне цивільне законодавство.
- •10.Поняття цивільного законодавства та його система. Співвідношення цп і цивільного законодавства.
- •11. Аналогія закону і аналогія права.
- •12.Правова природа керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду і Пленуму Вищого Господарського Суду України. Судово-арбітражна практика і її роль в формуванні цивільного законодавства.
- •13 Дія цивільного законодавства в часі, просторі і стосовно кола осіб.
- •14 Імперативні і диспозитивні норми в цп.
- •15 Поняття, склад та особливості цивільного правовідношення.
- •16 Суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки в цивільному правовідношенні.
- •17 Види цивільних правовідносин. Розмежування речових і зобов’язальних правовідносин.
- •18 Суб'єкти цивільних правовідносин.
- •19 Суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки в цивільних правовідносинах.
- •20 Громадяни як суб'єкти цивільних правовідносин.
- •21.Поняття цивільної правоздатності і її риси.
- •26. Місце проживання громадянина та його юридичне значення
- •28. Теорії сутності юридичної особи
- •31. Правоздатність юридичних осіб.
- •32.Способи утворення юридичних осіб.
- •33. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб.
- •34. Держава як суб'єкт цивільних правовідносин.
- •35. Територіальні громади як суб’єкти цивільних правовідносин.
- •36. Органи юридичної особи приватного права.
- •37 Ліквідація та реорганізація підприємств.
- •38. Поняття господарського товариства. Види господарських товариств.
- •39. Установчі документи господарських товариств.
- •40 . Права та обов'язки учасників господарських товариств.
- •41.Проблеми класифікації юридичних осіб на сучасному етапі.
- •42.Індивідуалізація юридичної особи, її способи та цивільно-правове значення.
- •43Філії та представництва.
- •44.Юридична особа приватного права.
- •45Юридична особа публічного права.
- •46.Установчі документи юридичної особи приватного права.
- •47Поняття підприємницького товариства.
- •48.Залежне господарське товариство.
- •49.Поняття, зміст та особливості цивільної правосуб’єктності держави.
- •50.Способи припинення юридичної особи.
- •52 Акціонерне товариство.
- •53 Товариство з додатковою відповідальністю.
- •54 Товариство з обмеженою відповідальністю.
- •Повне та командитне товариство.
- •Виробничий кооператив.
- •Установа.
- •Поняття та види непідприємницьких товариств.
- •59 Особисте селянське господарство.
- •60 Фермерське господарство.
- •61. Правовий статус кооперативу
- •62,.Поняття об'єкта цивільного права
- •63 Речі як обекти
- •64. Поняття і види цінних паперів
- •66. Право на честь гідність ділову репутацію
- •68. Поняття та види правочинів
- •69. Умови дійсності правочинів
- •70.Правові наслідки визнання правочину
- •71. Недійсність окремих видів правочинів.
- •72. Воля та волевиявлення в правочинах.
- •73. Форма правочинів.
- •74. Правочини з недоліками суб’єктного складу.
- •75. Правочини з недоліками змісту.
- •76. Абсолютно недійсні правочини з моменту їх вчинення (нікчемні).
- •77. Відносно недійсні правочини (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
- •78. Недійсність правочину вчиненого внаслідок обману, насильства, погрози зловмисної угоди представників однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин
- •79. Недійсність правочину, вчиненого внаслідок помилки.
- •80. Правові наслідки визнання правочину недійсним.
- •82.Види представництва.
- •83Поняття, особливості повноважень представника. Передоручення .
- •84.Поняття та значення строків у цп. Види цивільно-правових строків, їх обчислення.
- •85.Довіреність (форма, види, строк).
- •86.Поняття та значення строків у цп.
- •87.Види цивільно- правових строків, їх обчислення.
- •88.Поняття позовної давності і її значення.
- •89.Загальні і скорочені строки позовної давності
- •90.Початок перебігу строку позовної давності
- •90 Зупинення перебігу строків позовної давності.
- •Перерва перебігу строків позовної давності.
- •Поняття припікальних строків і їх відмінність від строків позовної давності.
- •Поняття непереборної сили.
- •Поняття мораторію.
- •Випадки захисту порушеного права після закінчення строків позовної давності.
- •Наслідки закінчення строків позовної давності.
- •Вимоги, на які позовна давність не поширюється.
- •Поняття власності і права власності.
- •Поняття та види речових прав, їх загальна характеристика
- •103. Характеристика похідних способів набуття права власності.
- •105.Підстави виникення права власності
- •106. Правовстановлюючі документи власника
- •107. Поняття та характерні риси права приватної власності
- •108. Право приватної власності на землю
- •109 Зміст і здійснення права приватної власності
- •110 Право власності юридичних осіб: поняття, зміст, підстави виникнення і припинення.
- •111. Право власності господарських товариств.
- •112. Право власності кооперативів.
- •113. Право державної власності.
- •114. Право комунальної власності.
- •115. Правовий режим майна державних (казенних) підприємств та установ.
- •116. Правовий режим майна комунальних підприємств.
- •117. Поняття і зміст права спільної власності.
- •118. Право спільної часткової власності.
- •119. Правовий режим майна подружжя.
- •120. Характеристика інституту права на чужі речі.
- •121 Поняття і види сервітутів
- •122 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
- •123 Право користування чужою зем-ю ділянкою для забудови.
- •124 Способи захисту пв Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
- •127 Зобов'язально-правові способи захисту права власності.
- •130 Право інтелектуальної власності (загальна характеристика).
- •134 Майнові права автора.
- •137 Особисті немайнові права автора.
- •142 Поняття цивільного зобов 'язання
- •147Загальні умови виконання зобов'язання.
- •148,149 Способи, строки та місце виконання зобов'язання.
- •150 Поняття та види забезпечення виконання зобов'язання.
- •151. Неустойка, її види та значення.
- •152. Порука.
- •153. Гарантія. Відмінність гарантії від поруки.
- •154 Поняття та забезпечувальний механізм завдатку
- •155. Застава і її види.
- •156. Заклад.
- •157. Притримання.
- •158. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності.
- •159. Види цивільно-правової відповідальності.
- •160. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності.
- •161. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності.
Поняття власності і права власності.
Право власності — центральний інститут будь-якої цивільно-правової системи, оскільки саме існування суспільства неможливе без виробництва матеріальних благ. Саме його норми так чи інакше впливають на зобов'язальне, сімейне та спадкове право. Як економічна категорія власність властива суспільству протягом всієї історії його розвитку.
Права власності не існувало лише в первіснообщинний період, в якому матеріальні блага розподілялися в общині відповідно до усталених традицій. З виникненням державно-правової надбудови в суспільстві економічні відносини власності також повинні були отримати правове закріплення, тобто регулюватися нормами права, набути форми права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК).
Термін "право власності" традиційно використовується у двох значеннях: в об'єктивному і в суб'єктивному.
Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини щодо набуття, володіння, користування та розпорядження матеріальними благами, що існують в суспільстві.
Право власності в суб'єктивному розумінні становлять такі правомочності — право володіння, користування і розпорядження.
Право володіння означає можливість власника мати майно у своєму віданні, у своєму господарстві.
Право користування — це можливість використання майна та вилучення з нього корисних властивостей.
Право розпорядження — це можливість власника самостійно визначати юридичну і фактичну долю речі (продати, викинути, знищити).
Підстави набуття права власності
Поняття та види речових прав, їх загальна характеристика
Речові права — це права, що забезпечують задоволення інтересів власника шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарювання.
Головне місце в системі речових прав посідає право власності, оскільки право власності — це право на свою річ, тому воно і породжує повне панування над річчю. Суть права на чужі речі полягає в тому, що особа може користуватися чужою річчю, а інколи навіть розпоряджатися нею. До речових прав належать права, похідні і залежні від права власності, які виникають як за волею власника, так і відповідно до закону. ЦК до речових прав, крім права власності, відносить і речові права на чуже майно (статті 395—417).
У ст. 395 ЦК наведено перелік прав на чуже майно, який не є вичерпним:
а) право володіння;
б) право користування (сервітут);
в) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
г) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Право на чужу річ є важливим речовим правом. В цьому випадку право власності на річ належить одній особі, в той час як інша особа має на цю річ певне речове право, але обмежене за змістом. Скажімо, ми маємо посеред поля ділянку, на якій посадили картоплю. Оскільки у нас з вами, як правило, гелікоптера немає, для того, щоб восени вивезти картоплю, необхідно отримати дозвіл на проїзд вантажівкою у власника сусідньої земельної ділянки, тобто своєрідний дозвіл на використання чужого майна, оскільки без допомоги сусіда наше право власника може перетворитися на своєрідну фікцію, мертве право.
Право володіння. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично утримує його у себе. Володіння може бути як законним, так і незаконним. Право володіння виникає внаслідок договору, який укладено із власником.
Сервітут — це право користування чужим майном. Таке право може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів. Сервітут може встановлюватися також щодо нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) для задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені інших способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом, рішенням суду.
В ЗК дається таке визначення земельного сервітуту. Це — право власника чи землекористувача земельної ділянки на обмежене платне чи безоплатне користування чужою ділянкою (ч. 1 ст. 98).
Серед видів земельного сервітуту законодавець наводить:
- право проходу чи проїзду на велосипеді через чужу ділянку;
- право проводити водопровід з чужого природного водоймища чи через чужу земельну ділянку;
- право проводити та експлуатувати лінію електропередач, зв'язку, трубопровід, інші лінійні комунікації;
- право відводу води з своєї ділянки на сусідню чи через сусідню;
- право забору води із сусіднього природного водоймища чи право проходу до нього;
- право напувати худобу із сусіднього природного водоймища чи право прогону худоби до нього;
- право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту споруд та будівель та ін.
Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Емфітевзис — це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис встановлюється за договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою (землекористувачем). Строк емфітевзису, розмір оплати, її форма, порядок та строки виплати встановлюються договором.
Важливою особливістю емфітевзису є те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Суперфіцій. Власник земельної ділянки має право надати її іншій особі не лише для сільськогосподарських потреб, а й для будівництва. Суперфіцієм є право передачі земельної ділянки в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.
100 ВИДИ РЕЧОВИХ ПРАВ НА ЧУЖЕ МАЙНО.
Права на чуже майно на відміну від права власності підпорядковують чужу річ (майно) владі суб'єкта лише у певному напрямку та для певної мети, що виключає можливість її використання з Іншою метою та в інших межах, які залежать від конкретного виду права на чуже майно.
Речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для с/г потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна. Особи на власний розсуд не можуть створювати нові речові права, встановивши правила щодо них; також нові речові права не можуть бути встановлені іншими нормативно-правовими актами, крім законів України.
101 Форми права власності
Норми права власності. У Законі «Про власність» зазначено, що власність в Україні виступає у формах приватної, колективної і державної власності. Водночас у ст. 41 Конституції України зазначено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об´єктами права державної та комунальної власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і є непорушним. Як бачимо, Конституція України розділила власність на дві самостійні форми - державну та комунальну і не згадує колективної власності. Але це не означає, що в Україні така форма власності відсутня. Крім Закону України «Про власність», вона закріплена і в інших законодавчих актах. Так, у ст. 7 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство» зазначено, що суб´єктом права власності виступає це підприємство як юридична особа.
Слід також зазначити, що в Україні є власність, яку неможливо віднести ні до однієї із зазначених форм власності. Це власність, що належить профспілкам, політичним партіям та іншим громадським об´єднанням, релігійним організаціям як юридичним особам.
Так як в основі поділу права власності на форми лежить принцип суб´єктності, тобто принцип належності права тому чи іншому суб´єктові, можна стверджувати, що в Україні мають місце такі форми власності: право приватної; право державної; право комунальної; право колективної; право власності, що належить політичним партіям, громадським та релігійним організаціям. Формами власності, що передбачені в Конституції України, є приватна, державна та комунальна.
У суб'єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження майном. Володіння - фактична наявність речі в господарстві власника і його можливість впливати на неї безпосередньо. Володіння може бути законним (наприклад, наявність у особи речі за правом власності) і незаконним (скажімо, володіння майном, добутим злочинними діями, привласнення знахідки). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, Що володіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне). Користування - це право вилучати з речей їхні корисні властивості (наприклад, обробляти землю та отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття). Розпорядження - це право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дарувати, обмінювати, переробляти, заповідати тощо). Сукупність зазначених повноважень у особи дають підстави вважати її власником відповідного майна. Розглядають такі форми власності: власність народу України - надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення); колективна власність - це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо); державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).
102. Характеристика первісних способів набуття права власності
Первісними способами виникнення права власності є:
1) Виробництво — такий спосіб виникнення права власності, коли воно виникає у зв'язку з виготовленням або створенням якоїсь речі, що не існувала раніше (новостворене майно). Власником у цьому разі стає той, хто виготовив (створив) цю річ для себе, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (ст.331 ЦК).
Момент виникнення права власності залежить від того, яка річ створена — рухома або нерухома.
2) Специфікація або переробка — створення нової речі шляхом переробки матеріалу, що належить іншій особі, а не тій, яка створила нову річ. Визначальною ознакою тут є не сам факт створення нової речі, а те, що нова річ створюється в результаті праці однієї особи з матеріалів, що належать іншій. Виникнення права власності на таку річ залежить від добросовісності чи недобросовісності спеціфікатора, тобто особи, яка використала чужий матеріал для створення нової речі.
Право власності у спеціфікатора виникає лише за наявності одночасно трьох умов: 1) вартість створеної речі значно перевищує вартість використаних матеріалів; 2) спеціфікатор не знав і не міг знати, що він використовує чужий матеріал; 3) бажання специфікатора набути право власності на створену ним річ.
Особа, яка самочинно переробила чужу річ (знала або повинна була знати, що створює річ із чужого матеріалу), не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Крім того, власник матеріалів може вимагати від спеціфікатора відшкодування збитків, а також моральної шкоди, заподіяних переробкою матеріалу.
3) Привласнення плодів і доходів. Плоди, приплід тварин, доходи від речі належать її власникові, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою. Тут слід розрізняти природні плоди, принесені в результаті органічного розвитку плодоносної речі (приплід тварин, вовна, яйця, молоко тощо), і доходи, що з'являються від використання речі у цивільному обігу (дивіденди за цінними паперами, орендна плата тощо). Право власності на плоди і доходи виникає у власника речі з моменту їх появи як таких.
4) Привласнення загальнодоступних дарів природи (ягоди, дичина, риба тощо). Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їх власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки (ст.333 ЦК).
5) Набуття права власності на безхазяйну річ (майно). Безхазяйне майно — те, що не має власника або власник якого невідомий.
Право власності на таке майно згідно зі ст. 137 ЦК 1963 р. виникало у держави. Однак таке положення не відповідало конституційному принципу рівності усіх форм власності.
6) Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився. Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею (ст.336 ЦК). Правила цієї статті застосовуються за наявності таких умов: а) власник виражено (зрозуміло) відмовився від свого майна; б) це майно належить до рухомих речей; в) набувач фактично заволодів такою рухомістю; г) припускається, що набувач має намір стати власником речі, що проявилося в його діях із заволодіння майном.
7) Знахідка — це виявлення речі, що вибула з володіння власника або іншої уповноваженої на володіння особи попри їх волю.
За ЦК 1963 р. у разі, коли особа, яка загубила річ, не з'являлася протягом шести місяців, знайдена річ безоплатно переходила у власність держави. ЦК 2003 р. регулює ці відносини на інших засадах, визначених його ст.ст.337-339.
Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути їм останню. Якщо особа, яка загубила річ, невідома, доля цієї речі та інші наслідки знахідки залежать від місця і обставин знайдення речі (ст.337 ЦК).
8) Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності, відбувається шляхом відчуження майна, яке перебуває у державній чи комунальній власності, а також майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб (ст.345 ЦК).
9) Самочинне будівництво. Такі дії можуть створити право власності на самочинно зведені жилий будинок, будівлю, споруду, інше нерухоме майно у разі подальшого узаконення будівництва (за умови, що це не порушує права інших осіб) у встановленому законом порядку (чч.2, 5 ст.376 ЦК).