- •Поняття цивільного права.
- •2 Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
- •3. Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин та його характерні риси.
- •4. Поняття, предмет, функції науки цивільного права.
- •Основні методи дослідження цивільно-правових явищ.
- •6 Поняття майнових і особистих немайнових відносин, які регулюються цивільним правом, їх особливості.
- •7.Система цп. Відмежування цп від інших суміжних галузей права.
- •8.Характеристика основних цивільно-правових систем. Напрямки і тенденції розвитку.
- •9.Джерела цп. Загальне і спеціальне цивільне законодавство.
- •10.Поняття цивільного законодавства та його система. Співвідношення цп і цивільного законодавства.
- •11. Аналогія закону і аналогія права.
- •12.Правова природа керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду і Пленуму Вищого Господарського Суду України. Судово-арбітражна практика і її роль в формуванні цивільного законодавства.
- •13 Дія цивільного законодавства в часі, просторі і стосовно кола осіб.
- •14 Імперативні і диспозитивні норми в цп.
- •15 Поняття, склад та особливості цивільного правовідношення.
- •16 Суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки в цивільному правовідношенні.
- •17 Види цивільних правовідносин. Розмежування речових і зобов’язальних правовідносин.
- •18 Суб'єкти цивільних правовідносин.
- •19 Суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки в цивільних правовідносинах.
- •20 Громадяни як суб'єкти цивільних правовідносин.
- •21.Поняття цивільної правоздатності і її риси.
- •26. Місце проживання громадянина та його юридичне значення
- •28. Теорії сутності юридичної особи
- •31. Правоздатність юридичних осіб.
- •32.Способи утворення юридичних осіб.
- •33. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб.
- •34. Держава як суб'єкт цивільних правовідносин.
- •35. Територіальні громади як суб’єкти цивільних правовідносин.
- •36. Органи юридичної особи приватного права.
- •37 Ліквідація та реорганізація підприємств.
- •38. Поняття господарського товариства. Види господарських товариств.
- •39. Установчі документи господарських товариств.
- •40 . Права та обов'язки учасників господарських товариств.
- •41.Проблеми класифікації юридичних осіб на сучасному етапі.
- •42.Індивідуалізація юридичної особи, її способи та цивільно-правове значення.
- •43Філії та представництва.
- •44.Юридична особа приватного права.
- •45Юридична особа публічного права.
- •46.Установчі документи юридичної особи приватного права.
- •47Поняття підприємницького товариства.
- •48.Залежне господарське товариство.
- •49.Поняття, зміст та особливості цивільної правосуб’єктності держави.
- •50.Способи припинення юридичної особи.
- •52 Акціонерне товариство.
- •53 Товариство з додатковою відповідальністю.
- •54 Товариство з обмеженою відповідальністю.
- •Повне та командитне товариство.
- •Виробничий кооператив.
- •Установа.
- •Поняття та види непідприємницьких товариств.
- •59 Особисте селянське господарство.
- •60 Фермерське господарство.
- •61. Правовий статус кооперативу
- •62,.Поняття об'єкта цивільного права
- •63 Речі як обекти
- •64. Поняття і види цінних паперів
- •66. Право на честь гідність ділову репутацію
- •68. Поняття та види правочинів
- •69. Умови дійсності правочинів
- •70.Правові наслідки визнання правочину
- •71. Недійсність окремих видів правочинів.
- •72. Воля та волевиявлення в правочинах.
- •73. Форма правочинів.
- •74. Правочини з недоліками суб’єктного складу.
- •75. Правочини з недоліками змісту.
- •76. Абсолютно недійсні правочини з моменту їх вчинення (нікчемні).
- •77. Відносно недійсні правочини (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
- •78. Недійсність правочину вчиненого внаслідок обману, насильства, погрози зловмисної угоди представників однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин
- •79. Недійсність правочину, вчиненого внаслідок помилки.
- •80. Правові наслідки визнання правочину недійсним.
- •82.Види представництва.
- •83Поняття, особливості повноважень представника. Передоручення .
- •84.Поняття та значення строків у цп. Види цивільно-правових строків, їх обчислення.
- •85.Довіреність (форма, види, строк).
- •86.Поняття та значення строків у цп.
- •87.Види цивільно- правових строків, їх обчислення.
- •88.Поняття позовної давності і її значення.
- •89.Загальні і скорочені строки позовної давності
- •90.Початок перебігу строку позовної давності
- •90 Зупинення перебігу строків позовної давності.
- •Перерва перебігу строків позовної давності.
- •Поняття припікальних строків і їх відмінність від строків позовної давності.
- •Поняття непереборної сили.
- •Поняття мораторію.
- •Випадки захисту порушеного права після закінчення строків позовної давності.
- •Наслідки закінчення строків позовної давності.
- •Вимоги, на які позовна давність не поширюється.
- •Поняття власності і права власності.
- •Поняття та види речових прав, їх загальна характеристика
- •103. Характеристика похідних способів набуття права власності.
- •105.Підстави виникення права власності
- •106. Правовстановлюючі документи власника
- •107. Поняття та характерні риси права приватної власності
- •108. Право приватної власності на землю
- •109 Зміст і здійснення права приватної власності
- •110 Право власності юридичних осіб: поняття, зміст, підстави виникнення і припинення.
- •111. Право власності господарських товариств.
- •112. Право власності кооперативів.
- •113. Право державної власності.
- •114. Право комунальної власності.
- •115. Правовий режим майна державних (казенних) підприємств та установ.
- •116. Правовий режим майна комунальних підприємств.
- •117. Поняття і зміст права спільної власності.
- •118. Право спільної часткової власності.
- •119. Правовий режим майна подружжя.
- •120. Характеристика інституту права на чужі речі.
- •121 Поняття і види сервітутів
- •122 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
- •123 Право користування чужою зем-ю ділянкою для забудови.
- •124 Способи захисту пв Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
- •127 Зобов'язально-правові способи захисту права власності.
- •130 Право інтелектуальної власності (загальна характеристика).
- •134 Майнові права автора.
- •137 Особисті немайнові права автора.
- •142 Поняття цивільного зобов 'язання
- •147Загальні умови виконання зобов'язання.
- •148,149 Способи, строки та місце виконання зобов'язання.
- •150 Поняття та види забезпечення виконання зобов'язання.
- •151. Неустойка, її види та значення.
- •152. Порука.
- •153. Гарантія. Відмінність гарантії від поруки.
- •154 Поняття та забезпечувальний механізм завдатку
- •155. Застава і її види.
- •156. Заклад.
- •157. Притримання.
- •158. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності.
- •159. Види цивільно-правової відповідальності.
- •160. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності.
- •161. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності.
118. Право спільної часткової власності.
Учасники спільної часткової власності мають частку у праві власності на спільне майно в цілому, а не конкретну частку майна. Тобто не річ (майно) поділяється на частки, а право власності — на це майно. Такий підхід закріплено у ЦК України (ст. 356).
Частка учасника спільної часткової власності це не частка майна в натурі, а арифметично виражена частка у праві власності на все майно. Частка має бути виражена у вигляду дробу 1/2, 1/3, 1/4 або у відсотках. Таку частку прийнято називати «ідеальною», оскільки вона виділена шляхом ідеального, абстрактного поділу речі як частка у праві на річ. Якщо є категорія ідеальної частки, то виникає питання, чи може бути її абстрактність конкретизована. У теорії цивільного права з цією метою існує поняття «реальної» частки. Реальна частка — це частка майна в натурі. Вона розуміється як конкретна частина спільного майна в натурі, що закріплюється за власниками при визначенні порядку користування спільним майном. Реальна частка у спільному майні має відповідати ідеальній частці.
Розмір часток у праві власності може бути рівним або нерівним. Згідно з пунктами 1, 2 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Цивільне законодавство передбачає можливість збільшення частки у праві спільної власності, але з дотриманням певних вимог. Згідно з п. З ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, що не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Право спільної часткової власності здійснюєтеся співвласниками за їхньою згодою (ст. 358 ЦК України). Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. На співвласників згідно зі ст. 360 ЦК України покладається обов’язок брати участь відповідно до своєї частки у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів), а також відповідати перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном.
Отже, множинність суб’єктів права спільної часткової власності не виключає можливості самостійного здійснення кожним із них правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження відповідною часткою майна, розмір якої зумовлений ідеальною часткою у праві власності. Проте така самостійність обмежується у разі здійснення володіння та користування згодою співвласників, а у разі розпорядження — правом переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності іншими співвласниками.
119. Правовий режим майна подружжя.
Спільна сумісна власність подружжя виникає на підставі реєстрації шлюбу в органах РАГСу.
Згідно з положеннями нового СК України спільна сумісна власність виникає у жінки і чоловіка, які проживають однією сім’єю, якщо інше не встановлене договором між ними.
Спільна сумісна власність подружжя виникає щодо майна набутого подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Спільна сумісна власність виникає на все майно, набуте під час шлюбу, якщо інше не встановлено шлюбним договором, а також якщо це майно не належить до особистої приватної власності кожного з подружжя (статті 57-59 СК України).
Дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Особливі вимоги встановлені щодо розпорядження спільним майном. Так, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою іншого з подружжя. Це має назву «презумпція зголи» іншого з подружжя і передбачається законом для полегшення цивільного обігу, щоб треті особи не втрачали часу на отримання такої згоди.
У СК України письмова згода одного з подружжя є потрібною, коли інший укладає договори щодо спільного майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації.
Слід зазначити, що припинення шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу, а право на поділ спільного майна обидва з подружжя мають незалежно від припинення шлюбу. Подружжя може поділити майно в добровільному (шляхом укладення відповідного договору) або в судовому порядку. Частки вважаються рівними, якщо інше не визначено домовленістю між подружжям або шлюбним договором. Суд має право відступити від засади рівності часток за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сімї приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав на шкоду інтересам сім’ї. Також дозволяється збільшення частки одного з подружжя за рішенням суду, якщо з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування.