12. Вчення Цицерона

Марк Туллін Ціцерон (106—43 рр. до н. е.)—знаме­нитий римський державний діяч, оратор і мислитель при­діляв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці «Про державу», «Про закон», «Про обов'язки», численні політичні і судові публікації. Ціцерон визначав державу як здобуток народу. держава в трактуванні Ціцерона бачиться не лише виявом загаль­них інтересів усіх її вільних членів, що було характерно і для давньогрецьких концепцій, але одночасно і як одно­стайна правова єдність (спільність) тих членів, окреме правове утворення (загальний правовий порядок). Основну причину походження держави Ціцерон вба­чає у вродженій потребі людей жити разом. Поділяючи в цьому питанні позицію Арістотеля, він розходиться з поши­реним на той час уявленням епікурійців про договірний характер виникнення держави. Вплив Арістотеля помітний і в трактуванні Ціцероном ролі сім'ї як первинного осеред­ку суспільства, з якого поступово і природним шляхом виникає держава. Ціцерон "визначає споконвічний зв'язок держави та власності і відтворює положення стоїків про те, що причиною утворення держави є охорона влас­ності. Критерій розрізнення форм державного ладу Ціцерон вбачав у «характері і волі» тих, хто править державою. Залежно від кількості правлячих він виділяв три прос­ті форми правління: царську .владу, владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). Під поміт­ним впливом Арістотеля і особливо Полібія Ціцерон зро­бив висновок, що достоїнство цих трьох форм криється у їхньому взаємозв'язку та єдності. Зразком змішаного дер­жавного ладу він вважав Римську республіку III — почат­куII ст. до н. е. Спотворені форми панування (тиранія одноосібних во­лодарів або натовпу, панування кліки багатих і знатних) не є, згідно з Ціцероном, формами держави, оскільки в цих випадках зовсім відсутня сама держава в розумінні спільної справи і досягнення народу, відсутні спільні інте­реси і загальнообов'язкове для всіх право. Так, правління оптиматів може .перетворитися в правління кліки багатих. Хоч така влада і продовжує помилково називатися прав­лінням оптиматів, але насправді, зазначає Ціцерон, «немає більш спотвореної форми правління, ніж та, при якій найбагатші люди вважаються найкращими». Запобігти виро­дженню державності, на думку Ціцерона, можна лише в умовах найкращого змішаного виду державного ладу. «Бажано, — писав він, — щоб у державі було щось виз­начне і величне, щоб одна частина влади була виділена і вручена авторитетові провідних людей, а деякі справи .були дані на розсуд і волю народу». Найважливішим до­стоїнством такого державного ладу Ціцерон вважав міц­ність держави і правову рівність громадян. У дусі утвердження саме форми змішаного правління Ціцерон, слідом за Полібієм, інтерпретував еволюцію рим­ської державності від первісне царської влади до сенатор­ської республіки. При цьому аналогію початків царської влади він вбачав у повноважених магістратів (передусім консулів), влади оптиматів, повноважених сенату, народ­ної влади, повноважених народних зборів і народних три­бунів. Людський "ідеал Ціцерона — «перша людина у респуб­ліці, утихомирювач, опікун» — в епоху криз поєднував у собі грецьку філософську теорію, а також римську полі­тичну ораторську практику. Зразком такого Діяча він вва­жав себе.