- •1.Предмет та завдання курсу «ізпв»
- •2. Національні та зарубіжні традиції вчення історії політичних вчень
- •4.Стародавні цивілізації як вогнища політичної філософії
- •5.Політичні вчення в Ст. Індії, Єгипті, Китаї. Вчення Лао-Цзи та Конфуція
- •6.Формування політичної філософії у грецьких містах державах
- •7.Платон та його праця «Держава»
- •8.Аристотель та його вчення про політику
- •9.Ідеї циклічного розвитку політичних режимів у Полібія
- •10.Відмінності античної цивілізації Риму від Давньогрецької
- •11.Римське право
- •12. Вчення Цицерона
- •13. Християнство вплив на філософію пізнього Риму
- •14. Особливості роз-ку політ. Думки Західної Європи в добу Середньовіччя
- •15. Вчення Св. Августина
- •16. Доктрина Фоми Аквінського
- •18. Епоха Відродження, її філософський та політичний зміст
- •19.Творчість Макіавеллі та феномен макіавеллізму
- •20. Макіавеллі про мету та засоби в політиці
- •21. Реформація, її основні етапи
- •22. М.Лютер
- •23. Соціальна доктрина т.Мюнцера та ідея Селянської війни
- •24. Пресвітеріанська концепція держави та суспільства ж.Кальвіна
- •25. Цивілізаційний та світоглядний вплив доктрини протестантизму на розвиток народів Європи
- •26. Вчення ж.Бодена про суверенітет та державу
- •27. Англійська політична думка хvііі ст. Історичні особливості та значення
- •28. Доктрина політичної влади роялістів, пресвітеріан, індепендентів, левеллерів та дигерів під час Англійської революції.
- •29. Вчення т.Гоббса. Взаємини підданого та суверена
- •31. Права людини та розподіл влади за д.Локком
- •32. Політичні ідеї Просвітництва
- •33. Теоретичні погляди на політику Вольтера
- •34. Монтеск’є про політичну свободу, право та поділ влади
- •35. Концепція народного суверенітету Руссо
- •36. Теоретичні знахідки та ілюзії мислителів Просвітництва
- •37. Консервативна та ліберальна течії німецької політичної філософії
- •38. Погляди Гегеля на громадянське суспільство та державно-правову організацію
- •39. Кант та його концепція громадянського суспільства та політичної етики
- •40. Політичні аспекти вчення Ніцше
- •42. Ліберальна політична думка Англії в 18 – 19 ст.
- •43. Мілль та його політичні трактати
- •44. Внесок Спенсера у розвиток політичної теорії
- •45. Демократичні та радикальні вчення Англії хix ст.
- •46. Утопічний соціалізм в Англії
- •47. Особливості формування політичної думки в сша
- •48. Боротьба за незалежність, її ідеологи та теоретики
- •49. Політичні ідеї “Декларації незалежнлсті” та Білля про права
- •50. Американський федералізм. Демократична думка сша в хix ст.
- •51. Утопічний соціалізм та його вплив на політичну філософію XIX ст.
- •52. Вчення ж.П. Прудона
- •54. Ф. Лассаль та зародження германської соціал-демократії
- •55. Марксизм та його політична доктрина
- •56. Ревізія марксизму та його еволюція на рубежі XIX-XX ст.
- •57. Історична специфіка розвитку російської політичної думки в XIX – на початку хх ст.
- •58. Офіційна ідеологія самодержавства
- •59. Політичні ідеї декабристів
- •60. Слов’янофіли та західники: два проекти майбутньої Росії
- •61. Російський анархізм. Теоритичні праці м.Бакуніна
- •62. Політичні концепції народництва
- •63. Доктрина російського революційного соціалізму
- •65. Російський лібералізм, його теоретична еволюція в XIX-на початку XX ст.
- •66. Марксизм у Росії: від Плеханова до Леніна
- •67.Російські немарксистські соціалістичні теорії на початку хх ст.
- •68. Ідейний розкол світової соціал-демократії.
- •69. Теоретична еволюція реформістського соціал-демократизму в хх ст.
- •70.Ленінська версія революційного марксизму
- •72. Спадкоємці Леніна в дискусіях щодо шляхів розвитку срср та світового порядку
- •73. Ідеологія сталінізму
- •76. Ідеологічні витоки фашизму
- •77. Італійський фашизм, теоретичні погляди б.Мусоліні
- •78. Нацистська доктрина а.Гітлера
- •79. Фашистські ідеї в Європі. Неофашизм та його сучасні різновиди
- •80. Неолібералізм
- •81. Неопозитивістські концепції влади
- •82. Погляди на політику представників структуралізму
- •84.Теоретики політичного плюралізму
- •85. Елітистські політичні теорії. Й.Шумпетер та його наступники.
- •86. Апологія ліберальної демократії та її критики
- •87.Особ. Роз-ку західної політичної думки на прикінці хх ст..
- •88. Націоналістичні теорії
21. Реформація, її основні етапи
Реформа́ція (від лат. reformatio - християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблейських першоджерел Християнства у їх суті, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади. Реформацію пов'язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі —та відповідно називають протестанською, лютеранською або євангелічною. Передумовами до Реформації була криза Папства у 14-15 ст. — схизма. Рух із церковного поступово переростав в суспільний через невтіленні надії на церковну реформу після рішень Констанцького собору 1414-1418 (папа Мартін V) і особливо Базельсько-Флорентійського собору 1431-1449 (папа Євгеній IV), а також віденського конкордату (умови) 1448 р. щодо Німеччини між римсько-германським кайзером Фрідріхом ІІІ-ім і папою Миколаєм V. Безпосереднім початком Реформації вважається розповсюдження Лютером персональних листів-звернень, в яких доводилося, що Спасіння та Божа милість дясягаються завдяки Вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхов стала його публікація латинською 25 жовтня 1517 року у місті Віттенберзі Заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про Гріх та Кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями. Іниційований М.Лютером церковно-релігійний рух призвів до розриву єдністі західно-європейської церкви - появи національних церковних спільнот та виникненню нової теології Протестантизму.
22. М.Лютер
У истоков Реформации стоял и крупнейшим идеологом ее бюргерского крыла являлся немецкий теолог Мартин Лютер (1483–1546). Именно он сформулировал те религиозно-политические лозунги, которые вначале вдохновили и сплотили в Германии практически всех поборников Реформации. Чтобы правильно разобраться в системе политико-юридических взглядов М. Лютера, надо, во-первых, учесть, что уже к середине 20-х гг. XVI в. он резко выступил против крестьянско-плебейского, революционного лагеря Реформации; во-вторых, отграничить то, что в лютеровских суждениях прямо связано со «злобой дня», от того, что содержит глубинный теоретический смысл; в-третьих, провести различие между субъективно преследовавшимися самим М. Лютером целями и исторической ролью, которую объективно сыграли высказанные им идеи. Один из исходных пунктов лютеровского учения – тезис о том, что спасение достигается исключительно верой. Каждый верующий оправдывается ею лично перед богом, становясь тут как бы священником самому себе и вследствие этого не нуждаясь более в услугах католической церкви (идея «всесвященства»). Только лишь богу – существу совершеннейшему – обязаны люди (от пап и князей до последнего крестьянина и плебея) повиноваться рабски, служить верноподданнически. В сравнении с богом абсолютно все смертные ничтожны. Никто из людей не имеет превосходства над себе подобными: клир ничем не отличается от мирян, все сословия одинаковы. Эта трактовка М. Лютером основоположений христианства в условиях Реформации фактически являлась едва ли не первой раннебуржуазной версией принципа равноправия. Возможность верующим быть внутренне религиозными, вести истинно христианский образ жизни обеспечивается, согласно М. Лютеру, мирским порядком. Действенность этого порядка обеспечивается благодаря опоре учреждений светской власти (государства, законов) на естественное, а не на божественное право. Будучи в конечном счете производным от воли божьей, естественное право тем не менее представляет собой качественно иной феномен, чем право божественное. Опирающейся на него светской власти естественное право дозволяет управлять единственно внешним поведением людей, имуществом, вещами. Свобода души, область веры, внутренний мир человека находятся, по М. Лютеру, вне юрисдикции государства, за пределами действия его законов. В своей концепции государства М. Лютер предусмотрел – и это очень важно для понимания ее теоретического значения,– что в сфере естественного права, в границах мирских отношений светской власти следует руководствоваться практической целесообразностью, реальными интересами, определяемыми человеческим разумом. Властвует же целесообразно, управляет разумно тот князь (монарх), который употребляет власть не как привилегию, а отправляет ее как бремя, возложенное на него богом. Вообще христианский «управитель должен считать себя слугой, а не господином народа». М. Лютер, однако, был чрезвычайно далек от того, чтобы проповедовать необходимость демократического переустройства тогдашней германской государственности. Он наставлял подданных быть покорными монархам, не восставать против власти и смиренно сносить чинимые ею несправедливости. Система лютеровских политико-правовых воззрений пронизана противоречиями. Идея усиления роли светской власти, ее независимости от папства, которое являлось космополитическим институтом, «работала» на утверждение регионального княжеского абсолютизма. Мысли о монархе как высшем руководителе национальной церкви, о духовенстве как особом сословии, призванном служить государству, освящение светской власти религиозным авторитетом – все это способствовало насаждению культа государства; суеверная вера в государство надолго становилась характерной чертой господствовавшего в Германии политического сознания. Внутренняя религиозность, за которую ратовал М. Лютер, не предполагала сколько-нибудь серьезного изменения общественно-политического строя той поры: не требовалось упразднять эксплуатацию крестьян феодалами, ликвидировать абсолютистские режимы, устранять духовное порабощение верующих и т.п. В целом эволюция деятельности и учения М. Лютера происходила таким образом, что в них нарастали элементы бюргерской ограниченности, узкоклассового политического утилитаризма, религиозного фанатизма, существенно мешавшие дальнейшему развертыванию Реформации.