86. Апологія ліберальної демократії та її критики

Аполо́гія — промова або письмовий твір на захист якоїсь особи або думки, теорії. Відомі з давніх часів апології Сократа, Апулея. Багато апологетичних творів написано на захист християнства в перші століття н. е. (Тертулліан, Оріген та ін.)

Ліберальна демократія - це форма правління, при якій влада уряду обмежена правом, і громадяни мають свободу створення асоціацій для обрання свого представника на посаду у вільних виборах через визначені періоди часу. Ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, тобто повну незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Йдеться про ряд особистих прав: недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, друку, місця проживання, заняття, господарської діяльності, приватної власності та ін. Ядром свободи є особисті права. Політична свобода виступає як засіб забезпечення громадянської свободи. Влада, що порушує громадянську свободу, стає тиранією і знижує правомірність свого існування. Звідси висновок — політична влада не повинна бути абсолютною, незалежно від того, хто її здійснює — монарх чи народ. Лібералізм демократії означає свободу особи, визнану і гарантовану державою. Громадські сили можуть діяти тільки згідно з законом, перед яким усі рівні. Це "правління через закони, а не через людей ". Передбачається юридичний контроль за виконанням законів. У зв'язку з цим виникають два запитання.

87.Особ. Роз-ку західної політичної думки на прикінці хх ст..

Видатний вклад у розвиток теорії інформац. Сус-ва внесли вчені різних країн – Белл, Робертсон, Тоффлер, Нейсбіт. Фуку яма, Москос, Бжезинський

На тлі консервативної хвилі 70-80-х рр. минулого століття з властивими для неї вимогами децентралізації, роздержавлення, скорочення державного регулювання та стимулювання ринку в середовищі соціал-демократії посилились настрої на користь відмови від гасел націоналізації, усуспільнення чи соціалізації й інших традиційних настанов демократичного соціалізму. Передусім цей процес торкнувся тих партій Соцінтерну, що протягом 80-90-х рр. перебували при владі й у багатьох аспектах здійснювали фактично неоконсервативну економічну політику, - Лейбористської партії Великої Британії, Французької соціалістичної партії, Соціал-демократичної партії Німеччини.

Останніми роками серед західноєвропейських соціал-демократів усе більшої популярності набуває думка, що держава добробуту вже виконала свої завдання і її необхідно замінити суспільством добробуту, тобто визнається необхідність децентралізації функцій та прерогатив держави щодо реалізації соціальних програм і їхньої передачі місцевій владі та громадським інституціям. Навіть керівництво СДРПШ своє головне завдання вбачає в усуненні дріб’язкової державної опіки та розширенні повноважень муніципалітетів щодо освіти, охорони здоров’я, житлового будівництва, організації відпочинку.

88. Націоналістичні теорії

Націоналі́зм — специфічний стан свідомості етносу і соціально-психологічних орієнтацій людей, а також сполучені з ними ідеологія, теорія і соціальна практика Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю. Для XX ст., особливо його другої половини, це широко розповсюджене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р., націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап.

Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава — не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на, державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм.