63. Доктрина російського революційного соціалізму

Доктрина російського революційного соціалізму полягала в тому що, социальный прогрес людства, що виражається в боротьбі за встановлення суспільної солідарності й за всебічний, гармонійний розвиток людської особистості, припускає не тільки розвиток безособових класових антагонізмів, але й втручання свідомих борців за істину й справедливість. Його необхідною умовою є ріст людини над природними силами природи відповідно до росту населення і його потреб.

Але в буржуазному суспільстві ріст цей відбувається не на засадах планомірно організованого суспільного , господарства, а на засадах розрізненості й конкуренції індивідуальних господарств, приватної власності на засоби виробництва, перетворення їх у капітал і відлучення від них безпосередніх виробників.

Оскільки ці буржуазно-капіталістичні форми обмежують і псують розвиток колективних форм праці й виробництва у великих суспільних розмірах, остільки сучасному господарському розвитку властиві негативні руйнівні сторони: анархія виробництва, що досягає крайніх проявів у кризах; марні марнування господарських сил: матеріальна невигідність вищих господарських форм при дешевині робочих рук або легкості непрямої експлуатації самостійних виробників; нещастя й незабезпеченість робочих мас; своєкорислива боротьба всіх проти всіх за існування й привілейоване положення; розкладницькі всі моральні основи влада грошей.

Оскільки ж у тісних рамках буржуазно-капіталістичних відносин, проте , відбувається, хоча односторонньо й неповно, розвиток колективних форм праці й виробництва у великих суспільних розмірах, остільки ж господарський розвиток виявляє свої позитивні творчі сторони, підготовляючи деякі матеріальні елементи для майбутнього соціалістичного ладу й сприяючи об'єднанню в згуртовану соціальну силу промислових армій найманих робітників.

Взаємне співвідношення між цими позитивними й негативними сторонами, більше сприятливе у вищих галузях індустрії й у країнах класичного капіталізму, стає усе менш і менш сприятливим при переході до різних галузей промисловості добувної, особливо ж до землеробства, і до цілих країн, гірше поставленим у міжнародній економічній боротьбі.

Чим благоприятнее це співвідношення, тим більше розвинений сучасний індустріальний пролетаріат і тем більше його значення порівняно з іншою масою працюючого й експлуатованого населення. Чим всебічне й послідовніше розвиваються в суспільстві початку буржуазної власності й господарства, тим різкіше воно розпадається на клас експлуатованих трудівників, що одержують всі меншу й меншу частку благ, що творяться їхньою працею, і, класи визискувачів, що зосереджують у своїх руках володіння природними силами природи, засобами виробництва й обміну.

У міру того, як цей класовий антагонізм проникає в суспільну свідомість і висвітлюється їм, вона перетворюється в організовану політичну боротьбу класів, що, зіштовхуючись із пережитками старої междусословной, расової, релігійної й національної боротьби, усе більше й більше вносить у стихійний хід подій планомірне колективне втручання свідомих соціальних сил.

У політичній і правовій області: визнання невід'ємними наступних прав людини й громадянина: повна воля совісті, слова, печатки, зборів і союзів; воля пересування, вибору роду занять і колективних відмов від робіт (воля страйків); недоторканість особи й житла; загальне й рівне виборче право для всякого громадянина не моложе 20 років без розходження підлоги, релігії й національності за умови прямої системи виборів і закритої подачі голосів, установлена на цих початках демократична республіка із широкою автономією областей і громад, як міських, так і сільських; можливо більше застосування федеративних відносин між окремими національностями, визнання за ними безумовної вдачі на самовизначення; пропорційне представництво, пряме народне законодавство (референдум і ініціатива); виборність, змінюваність повсякчас і підсудність всіх посадових осіб, включаючи депутатів і суддів; безкоштовність судочинства; введення рідної мови в усі місцеві, суспільні до державні установи; установлення обов'язкового, рівного для всіх загального світського утворення на державний зліт; в областях зі змішаним населенням право кожної національності на пропорційну своїй чисельності частку в бюджеті, призначеному на культурно-просвітні цілі, і розпорядження цими засобами на засадах самоврядування; повне відділення церкви від держави й оголошення релігії приватною справою кожного, знищення постійної армії й заміна її народним ополченням.