Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1-5 історія.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
12.09.2019
Размер:
91.65 Кб
Скачать

1) Наукова періодизація Історії України.

Для розуміння процесу української історії є вкрай важливими критерії-упорядники, які впорядковують історичні дані, що багаті на події та явища. Таким критерієм розвитку виступає наукова періодизація української історії.

Головним змістом першого періоду історичного життя нашого народу була організація Руської держави, об'єднання її в одне "політичне тіло" та прийняття християнства.

Другий - перехідний період - відкривається серединою XIV століття, коли землі України увійшли до складу Великого Князівства Литовського та Польші. У цей час форми суспільно-політичного життя і побуту під впливом інших держав змінюються. Як результат - загострення протиріч між урядовою і привілейованою меншістю і масами.

Третій період - це період народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм.

Отже, М.Грушевський виділяє декілька періодів історії України, поєднуючи їх у дві доби - стару (старі часи, княжий та литовсько-польський періоди) та нову (козацький період), які називає тезою і антитезою, що доходять до синтези українського відродження початку XIX століття.

Одночасно з М.Грушевським науковець Дмитро Іванович Дорошенко підготував бібліографічний покажчик джерел з історії України, який вийшов 1904p. Він містив 25 розділів і 722 позиції. В даному покажчику автор уперше подав свою схему періодизації історії України: археологічний період; княжий; литовсько-польський (Козаччина); московський (Руїна, Гетьманщина); Запоріжжя; середина XVIII — 60-ті роки XIX ст.; новітня доба. Покажчик був високо оцінений і надовго став добрим бібліографічним довідником з україніки.

Поєднання цієї боротьби з релігійною

Першим, хто спробував логічно та обгрунтовано здійснити загальну наукову періодизацію українського історичного процесу був Михайло Грушевський. Його концепція про наукову періодизацію історії України була викладена у статті "Звичайна схема "русскої" історії і справа раціонального укладу історії Східного Слов'янства" (1904 р).

У сучасній українській історіографії проблема періодизації українського етногенезу є дискусійною - досі ще не вироблено єдиних критеріїв її поділу. На наш погляд, періодизація українського поступу грунтується на етапах формування української державності. Пропонуєься така періодизація:

Стародавня історія - до VI ст.

Середньовіччя - Київська Русь, Галицько- Волинська держава,

Русько-Литовське князівство. VII-XV ст.

Ранньоновітня історія - Українська козацька держава XVI-XVIII ст.

Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій -XIX ст.

Українська революція. 1917-1921 рр.

Радянська Україна. 1921-1991.

Україна незалежна. 1991-1999.

Значення,визначення курсу історії України у ВНЗ

Вивчення гуманітарних наук складає важливу частку загальноосвітньої та світоглядної підготовки сучасних спеціалістів і сприяє розвиткові особистості та виробленню нею творчого підходу до вирішення виробничих проблем. До найважливіших суспільних наук відноситься історія, зокрема, історія України.

У зв'язку з тим, що в процесі вивчення будь-якої науки неприпустима плутанина, необхідно з'ясувати суть самого поняття «історія». Воно давньогрецького походження і в перекладі на українську мову означає розповідь, оповідання. Цей термін згодом перейшов у латинську мову і разом із нею поширився в усіх країнах Європи. Отже, історія – це наука про минуле людського суспільства та його сьогодення. Це також наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах, у просторово-часових вимірах. Минуле є активним чинником змін у теперішньому. Змістом історії взагалі є історичний процес, що розкривається в явищах життя людини та в результатах її діяльності, які збереглися в історичних пам'ятках і джерелах. Історична діяльність людей надзвичайно різноманітна. Вона стосується розвитку господарства, внутрішньої і зовнішньої політики країни, міжнародних стосунків, діяльності історичних осіб. Тому історія – наука багатогалузева. Вона складається з цілого ряду самостійних галузей історичного знання, а саме: історії економічної, політичної, соціальної, громадянської, воєнної, історії держави і права тощо

Історія України як складова загальнолюдської історії вивчає історичну діяльність українського народу, закономірності й особливості формування та розвитку суспільного життя на теренах України з найдавніших часів до наших днів. Вивчення цих закономірностей і особливостей на основі історичних джерел складає предмет курсу історії України [4, с. 8].

Предметом навчального курсу «Історія України» у технічному вищому навчальному закладі є вивчення проблем зародження та розвитку українського етносу, його стосунків з іншими народами, боротьби українців з польськими, литовськими, австро-угорськими, російськими, монголо-турецько-татарськими й іншими завойовниками за своє національне та соціальне визволення, здобуття незалежності та створення власної держави, діяльності українських громадських і політичних організацій. Перша функція – пізнавальна, інтелектуально розвиваюча. Це сам процес вивчення історії інших країн і народів, а особливо історії своєї Батьківщини. Вчити, щоб знати (тим паче, людині з вищою освітою потрібно бути всебічно розвиненою та ерудованою). Зміни, які відбулися в Україні за останні роки, дали можливість ознайомитись з правдивою історією нашого народу, по-новому осмислити його місце у світовому процесі розвитку цивілізації. Вивчення курсу історії України у вищих навчальних закладах допоможе студентам відкрити нові сторінки нашого народу, його героїчне минуле та повчальну історичну долю.

Друга функція – світоглядна. Історія створює документально точні повісті про видатні події минулого, про мислителів, яким суспільство завдячує своїм розвитком. Вивчаючи історію, студент оволодіває загальними науковими методами пізнання об'єктивного буття, які стануть йому у пригоді при вивченні всіх інших наук та у його діяльності після закінчення вищого навчального закладу.

Третя функція – прикладна. Суть її у тому, що історія як наука, виявляючи на основі теоретичного усвідомлення історичних фактів закономірності розвитку суспільства, допомагає виробити науково обґрунтований політичний курс, запобігати суб'єктивним рішенням. Фахівці з вищою освітою із самого початку чи з часом, будуть працювати з людьми, очолювати трудові колективи, проводитимуть у них виховну та мобілізуючу роботу і для переконання у правильності рішень чи намірів керівника вирішальним може стати звернення до фактів історичних подій, досвіду минулого, тобто безпосереднє використання історичних знань. Навіть для рядового фахівця, простого інженера, для ділової людини чи економіста достовірна історична інформація може стати корисною для його службового росту. Громадська активність, державницький підхід і політична зрілість зміцнять довіру до нього і забезпечать успіх у бізнесовій (чи професійній) діяльності. Усього цього не можна досягти без розуміння обставин соціально-політичного життя, знання минулого історичного досвіду України. Не дарма відомий вчений-енциклопедист, академік Російської академії наук Борис Болотов любить повторювати: «Розумний навчається всьому, а дурень – тільки спеціалізації».

Четверта функція – виховна. Специфіка історії така, що, крім наукового навантаження, вона несе в собі інформацію ментального змісту, є складовою частиною національної свідомості. Знання історії свого народу та світової історії формує кращі громадянські якості майбутніх спеціалістів і керівників виробництва: високу моральність, честь і обов'язок перед суспільством, почуття патріотизму, любов до рідної землі, до свого народу