29. Вчення т.Гоббса. Взаємини підданого та суверена

Політичні та правові погляди Гобса опираються на теорію природничого права і договірне походження політичної влади і держави. Основу соціально-політичного життя, його виникнення і рушійну силу Гобс вбачав у потребах людини. Для задоволення різноманітних матеріальних і духовних потреб людина, обмежена у своїх власних індивідуальних можливостях, вступає у спілкування з іншими людьми і створює штучні, тобто такі, що не існують у природі, речі, предмети і організації тощо. Потреба — мати всіх винаходів, підкреслював мислитель. Таким людським винаходом, утворенням є і держава. Ідею легітимації і виправдання держави через розум і свідомість Гобс розвивав за допомогою концепції договірного походження політичної влади. Держава, згідно з Гобсом, виникає і базується на договорі. Тобто, держава не є чимось надлюдським, божественним, вона є одним із багатьох проявів правової угоди — контракту, — як результату людської діяльності. Договір, як основа виникнення держави, у теорії вченого, є своєрідним консенсусом, погодженням, станом свідомості і волі підданих, який проявляється у визнанні ними політичної влади. Тобто, в даному випадку йдеться про договір, не тільки як передумову створення держави, як особливого, політичного стану суспільства, але й її необхідний і постійний логічний елемент. Тобто, договір має концептуальне значення для пояснення природи держави і політичного життя в цілому.

Поряд з договором, Гобс виділяє іншу системотворчу ознаку держави — політичну владу. Власне, мислитель дає таке визначення: "Держава є єдина особа, відповідальними за дії якої зробили себе, шляхом взаємного договору між собою, велика кількість людей, з тим щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх їх так, як буде вважати необхідним для їхнього миру і захисту". Той, хто є носієм цієї особи, називається сувереном, і він володіє верховною владою, а всі інші є його підданими. Таким чином, виникає зв'язок, який поєднує багатьох людей, відносини влади і підпорядкування, тобто політичний стан, як такий. Важливим аспектом правової концепції Гобса є розробка питання про гарантії реалізації природного закону і прав особи, які випливають з нього. Так, мислитель підкреслював, що "свобода підданих полягає у свободі робити те, що не вказано у договорі з владою", тобто робити те, що не суперечить природним законам. "Кожен підданий, — писав Гобс, — має свободу відносно всього, право на що не може бути відчужене договором". Це, перш за все, право на життя. "Обов'язки підданих відносно суверена вважаються існуючими лише на протязі того часу, і не довше, поки суверен у стані захищати їх. Бо дане людям природою право захищати себе, коли ніхто інший не у стані їх захистити, не може бути відчужене ніяким договором". Тобто, на суверена покладаються обов'язки захищати права людини, що випливають з природного розуму.

31. Права людини та розподіл влади за д.Локком

Єдиним законним джерелом політичної влади є згода народу, тобто суспільний договір, який складає методологічну базу всієї його політичної системи. Лок чітко розрізняє владу посадової особи над підданим, як державну, або політичну владу, від влади батька над дітьми, господаря над слугою, чоловіка над жінкою, як неполітичну владу. Політичною владою Лок вважає право видавати закони і застосовувати для їхнього виконання силу спільноти. Оскільки суспільний договір укладається заради кращого забезпечення природних прав, він наділяє владу чітко визначеними правами і обов'язками, які вона не повинна перевищувати. Влада не може посягати на невідчужувані права громадян. Одним з головних є право власності, і будь-яке посягання на нього (позбавлення частини власності, збільшення податків) є проявом деспотизму. Так само, невідчужуваним правом людини Лок вважав свободу думки, оскільки у сфері суджень кожен має вищу і абсолютну владу для себе. Цей принцип розповсюджується і на релігійні переконання. Але свобода віри не безмежна, вона визначається засадами моралі та порядку.

Саме для запобігання перевищенню державною владою своїх повноважень Лок розробив особливий конституційний механізм. Важливим компонентом в ньому є принцип розподілу влади і законність. Щоб не допустити концентрації влади та зловживання нею, Лок пропонував не об'єднувати законодавчу і виконавчу владу і підпорядкувати законодавця ним же створеним законам, здійснюваним виконавчою владою. Це один з найважливіших принципів Лока, і він справив великий вплив на подальшу політичну та правову думку, став одним з головних принципів правової держави.

Принцип законності полягає у тому, що "для жодної людини, яка знаходиться в громадянському суспільстві, не може бути зроблено виключення з законів цього суспільства". Він також передбачає чітку законодавчу регламентацію структури, цілей і компетенції всіх державних органів. Силою закону, підкреслював мислитель, може бути наділений тільки акт законодавчого органу, сформованого народом. У той же час, Лок розуміє законність не тільки у формальному значенні, тобто, як дотримання законів, установлених відповідно до визначеної процедури. Він вважав, що і сам законодавець при створенні закону не повинен порушувати природних законів.

Важливою гарантією забезпечення прав людини на недопущення зловживання з боку влади є розірвання народом договору з урядом. Збереження такого засобу, як надзвичайна міра контролю за урядом з боку народу, обумовлюється тим, що, вручаючи вищу, тобто законодавчу, владу якомусь органові, народ не позбавляється суверенітету. Тому, зазначає Лок, "все ще залишається у народу верховна влада усувати або змінювати склад законодавчого органу, коли народ бачить, що законодавча влада діє всупереч виявленому їй довір'ї". Звідси — право народу на повстання для відновлення порушеної урядом свободи. При цьому, повстання не може бути справою меншості. Визнання цього права не може призвести до зруйнування громадянського суспільства, як такого, а, навпаки, є додатковою гарантією його збереження. Лок вірив у здоровий глузд суверенного народу і оголошував його єдиним суддею у питанні про те, чи діє влада відповідно до виявленої їй довіри.