- •1.Предмет та завдання курсу «ізпв»
- •2. Національні та зарубіжні традиції вчення історії політичних вчень
- •4.Стародавні цивілізації як вогнища політичної філософії
- •5.Політичні вчення в Ст. Індії, Єгипті, Китаї. Вчення Лао-Цзи та Конфуція
- •6.Формування політичної філософії у грецьких містах державах
- •7.Платон та його праця «Держава»
- •8.Аристотель та його вчення про політику
- •9.Ідеї циклічного розвитку політичних режимів у Полібія
- •10.Відмінності античної цивілізації Риму від Давньогрецької
- •11.Римське право
- •12. Вчення Цицерона
- •13. Християнство вплив на філософію пізнього Риму
- •14. Особливості роз-ку політ. Думки Західної Європи в добу Середньовіччя
- •15. Вчення Св. Августина
- •16. Доктрина Фоми Аквінського
- •18. Епоха Відродження, її філософський та політичний зміст
- •19.Творчість Макіавеллі та феномен макіавеллізму
- •20. Макіавеллі про мету та засоби в політиці
- •21. Реформація, її основні етапи
- •22. М.Лютер
- •23. Соціальна доктрина т.Мюнцера та ідея Селянської війни
- •24. Пресвітеріанська концепція держави та суспільства ж.Кальвіна
- •25. Цивілізаційний та світоглядний вплив доктрини протестантизму на розвиток народів Європи
- •26. Вчення ж.Бодена про суверенітет та державу
- •27. Англійська політична думка хvііі ст. Історичні особливості та значення
- •28. Доктрина політичної влади роялістів, пресвітеріан, індепендентів, левеллерів та дигерів під час Англійської революції.
- •29. Вчення т.Гоббса. Взаємини підданого та суверена
- •31. Права людини та розподіл влади за д.Локком
- •32. Політичні ідеї Просвітництва
- •33. Теоретичні погляди на політику Вольтера
- •34. Монтеск’є про політичну свободу, право та поділ влади
- •35. Концепція народного суверенітету Руссо
- •36. Теоретичні знахідки та ілюзії мислителів Просвітництва
- •37. Консервативна та ліберальна течії німецької політичної філософії
- •38. Погляди Гегеля на громадянське суспільство та державно-правову організацію
- •39. Кант та його концепція громадянського суспільства та політичної етики
- •40. Політичні аспекти вчення Ніцше
- •42. Ліберальна політична думка Англії в 18 – 19 ст.
- •43. Мілль та його політичні трактати
- •44. Внесок Спенсера у розвиток політичної теорії
- •45. Демократичні та радикальні вчення Англії хix ст.
- •46. Утопічний соціалізм в Англії
- •47. Особливості формування політичної думки в сша
- •48. Боротьба за незалежність, її ідеологи та теоретики
- •49. Політичні ідеї “Декларації незалежнлсті” та Білля про права
- •50. Американський федералізм. Демократична думка сша в хix ст.
- •51. Утопічний соціалізм та його вплив на політичну філософію XIX ст.
- •52. Вчення ж.П. Прудона
- •54. Ф. Лассаль та зародження германської соціал-демократії
- •55. Марксизм та його політична доктрина
- •56. Ревізія марксизму та його еволюція на рубежі XIX-XX ст.
- •57. Історична специфіка розвитку російської політичної думки в XIX – на початку хх ст.
- •58. Офіційна ідеологія самодержавства
- •59. Політичні ідеї декабристів
- •60. Слов’янофіли та західники: два проекти майбутньої Росії
- •61. Російський анархізм. Теоритичні праці м.Бакуніна
- •62. Політичні концепції народництва
- •63. Доктрина російського революційного соціалізму
- •65. Російський лібералізм, його теоретична еволюція в XIX-на початку XX ст.
- •66. Марксизм у Росії: від Плеханова до Леніна
- •67.Російські немарксистські соціалістичні теорії на початку хх ст.
- •68. Ідейний розкол світової соціал-демократії.
- •69. Теоретична еволюція реформістського соціал-демократизму в хх ст.
- •70.Ленінська версія революційного марксизму
- •72. Спадкоємці Леніна в дискусіях щодо шляхів розвитку срср та світового порядку
- •73. Ідеологія сталінізму
- •76. Ідеологічні витоки фашизму
- •77. Італійський фашизм, теоретичні погляди б.Мусоліні
- •78. Нацистська доктрина а.Гітлера
- •79. Фашистські ідеї в Європі. Неофашизм та його сучасні різновиди
- •80. Неолібералізм
- •81. Неопозитивістські концепції влади
- •82. Погляди на політику представників структуралізму
- •84.Теоретики політичного плюралізму
- •85. Елітистські політичні теорії. Й.Шумпетер та його наступники.
- •86. Апологія ліберальної демократії та її критики
- •87.Особ. Роз-ку західної політичної думки на прикінці хх ст..
- •88. Націоналістичні теорії
8.Аристотель та його вчення про політику
Арістотель зробив спробу всесторонньої розробки науки про політику. Політика як наука в нього тісно пов'язана з етикою. Держава, за Арістотелем, виникає природним шляхом для задоволення життєвих потреб, але мета її існування — досягнення блага людей. Держава, у порівнянні з сім'єю та поселенням, — вища форма спілкування, в якій і завдяки якій всі інші форми людського спілкування досягають своєї мети і завершення. Держава — це достатня для самостійного існування сукупність громадян. А громадянином, згідно з концепцією Арістотеля, є той, хто може брати участь у законорадчій (законодавчій) та судовій владі даної держави. Кожній формі держави відповідає своє поняття громадянина, свої підстави наділення того або іншого кола осіб сукупністю громадянських прав. Форму держави Арістотель характеризує, як політичну систему, яка уособлюється верховною владою в державі. З огляду на це, форма держави визначається кількістю правлячих (один, небагато, більшість). Крім того, розрізняються правильні і неправильні форми держави: у правильних формах правителі мають на меті загальне благо, в неправильних — тільки своє особисте благо. Трьома правильними формами держави є монархічне правління (царська влада), аристократія і політія, а відповідними неправильними формами є — тиранія, олігархія і демократія. В свою чергу, кожна форма має кілька видів, оскільки можливі різноманітні комбінації формотворчих елементів. Найбільш правильною формою держави Арістотель називає політію. Це така форма держави, в якій править більшість в інтересах загального блага. Політія, за Арістотелем, є своєрідним поєднанням олігархії і демократії, їхніх кращих сторін, будучи вільною від недоліків і крайнощів двох останніх. По суті, арістотелівська політія означає не тільки особливу форму держави; вона, одночасно, є теоретичною конструкцією політичної форми влади взагалі. У цьому аспекті вона служить своєрідним еталоном для реально існуючих державних форм і критерієм для визначення рівня їхньої політичності або неполітичності, відхилення від норм політичної справедливості. Політичне правління — це, згідно з Арістотелем, правління законів, а не людей. "Хто вимагає, щоб закон владарював, вимагає, видається, того, щоб владарювали тільки божество і розум, а хто вимагає, щоб владарювала людина, той висуває в цій своїй вимозі певний тваринний елемент, бо пристрасність є щось тваринне, та й гнів збиває з істинного шляху правителів, хоч би вони й були найкращими людьми; навпаки, закон — врівноважений розум". Панування людини, замість розуму і закону, на думку Арістотеля, може призвести до зловживання владою і можливої тиранії.
9.Ідеї циклічного розвитку політичних режимів у Полібія
Погляди Полібія на зміну державних форм, як їхнього кругообігу в рамках визначеного замкнутого циклу подій, формувалися під впливом концепцій Платона та Арістотеля. Історію виникнення державності і наступної зміни державних форм Полібій (з посиланням на Платона та деяких інших своїх попередників) зображує, як природний процес, що відбувається згідно з "законами природи". Всього, згідно з Полібієм, є шість основних форм держави, які в порядку їхнього природного виникнення і зміни займають наступні місця в рамках їхнього повного циклу: царство (царська влада), тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Початковий вождь-самодержець непомітно і природно перетворюється, за концепцією Полібія, в царя, у тій мірі, в якій "царство розуму змінює собою панування відваги і сили". Царська влада наділяє кожного за заслугами, а піддані підпорядковуються їй не стільки від страху насильства, скільки за велінням розуму і по добрій волі. Визначаючи охлократію, як лад насильства і беззаконня, Полібій відзначає, що з точки зору кругообігу державних форм охлократія є не тільки гіршою, але й останньою у зміні форм. Кінцевий момент розвитку держави співпадає з початковим. "Такий, — підкреслює Полібій, — кругообіг державного співжиття, такий порядок природи, згідно з яким форми правління змінюються, переходять одна в другу і знову повертаються". З наведеного аналізу кругообігу державних форм Полібій робить висновок, що нестійкість притаманна кожній формі в силу того, що вона уособлює тільки одне начало, яке неодмінно виродиться у свою протилежність. Тому він зазначає, що "без сумніву, найдосконалішою формою належить визнати таку, в якій поєднуються особливості всіх форм, перерахованих вище", тобто царської влади, аристократії та демократії. Головна перевага такої змішаної форми полягає у забезпеченні належної стабільності держави, що запобігає її переходу до спотворених форм правління.