56. Ревізія марксизму та його еволюція на рубежі XIX-XX ст.

Еволюція марксизму на рубежі XIX-XX ст. Тісно пов’язана з теорією неомарксизму. Засновники неомарксизму — Дьордь Лукач (1885—1971) (Угорщина) і Антоніо Грамші (1891— 1937) (Італія). їхні теоретичні розробки започаткували «діалектико-гуманістичний» напрям у марксистській думці. До нього, що переважно апелює до ранніх праць К. Маркса, належать теоретики франкфуртської школи (М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Ю. Хабермас), пов'язані з цією школою фрейдомарксисти (В. Райх, Г. Маркузе, Е. Фромм), марксисти-екзистенціалісти (Ж.-П. Сартр, М. Мерло-Понті) та ін. Присутній у неомарксизмі й інший напрям, представлений марксистами-соцієнтистами (Л. Альтюссер, Л. Коен, Д. Ельстер, Д. Ремер). Його прихильники прагнуть переформулювати категорії історичного матеріалізму на основі методів соціологічної науки: структурно-функціонального підходу, структурації тощо. Ще одна група неомарксистів орієнтується на дослідження проблем «третього світу», аналіз капіталізму як світової системи, вивчення питань фемінізму тощо. У 60-ті роки неомарксизм виступив і як особлива соціологічна тенденція, критично протиставлена офіційній соціології (Р. Міллс, Н. Бірнбаум, А. Гоулд-нер та ін). Сучасні неомарксисти уточнюють і марксистське тлумачення матеріальних джерел соціально-політичних криз у суспільстві, розуміння способів їх подолання. Ю. Хабермас, наприклад, вважає, що зростання ролі держави в регулюванні економічних процесів, плануванні виробництва й розподілі матеріальних благ істотно змінило економічні закономірності розвитку капіталізму, позбавило його колишніх гострих економічних криз. Західні вчені неодноразово передбачали неминучий крах доктрини Маркса, яка часто відроджувалася в оновленому вигляді. Лише за останні роки популярність марксизму на Заході мала декілька злетів. Остання за часом модифікація пов'язана зі спробами вирішення нових проблем постіндустріального та інформаційного суспільства.

57. Історична специфіка розвитку російської політичної думки в XIX – на початку хх ст.

Можна виділити характерні особливості громадсько-політичної ситуації у Російській імперії на цей час: 1. Промислова революція в країнах Європи знову залишила російське суспільство позаду. Потребу в його модернізації посилило значне розширення кордонів імперії за часів Олександра І. 2. Стала очевидною необхідність створення ефективного адміністративного управління новими територіями та реформи національної політики. 3. Самодержавство стояло перед вибором розпочати самому реформи “зверху”, чи вдатися до жорсткого адміністративного управління, наражаючись на загрозу революції “знизу”. 4. В основі внутрішньої політики Російської імперії 60-70-х років були покладені, як і до реформи 1861 року, інтереси монопольної монархо-поміщицької олігархії. 5. Зміни в політичному й господарському житті Російської імперії у пореформені десятиліття зумовили швидке зростання числа інтелігенції. Як правило, вона не могла знайти повного застосування свого інтелекту в громадському житті та на державній службі. 6. Усвідомлення потреби в відміні кріпацтва, більш динамічне проникнення ідей західної філософії, початок реформ, еволюція духовного життя суспільства були причинами появи громадсько-політичного руху. 7. Загальна картина соціально-економічних і суспільно-політичних обставин в Російській імперії 50-60 рр. ХІХ століття свідчить про пожвавлення інтелігентського руху за національні права. Дії революційних народників, діяльність передової інтелігенції в земствах, рух “хлопоманів” демонструють кількісні та якісні перетворення в середовищі інтелігентського руху Російської імперії, його поступову організованість. Загалом у 50-х – 70-х роках ХIХ століття в Російській імперії простежувалася тенденція відтоку наукової еліти з України, що пояснюється суспільно-політичною ситуацією в країні. Однак, поява наукових товариств і шкіл з чітко організованою структурою вивела українську думку з лабетів вузько-етнографічного культурництва на суспільно-політичний рівень. Утім, генератор ідей – інтелігенція, ізольована від селянства “знизу” і від держави “зверху”, переживала постійну кризу, що мала наслідком постійний пошук ідентичності, свого місця в суспільстві.