1.Поняття порівняльної педагогіки

Динамізм — характерна риса сучасної епохи — яскраво проявляється і в сфері освіти. Іде перегляд існуючої навчально-виховної практики, відбувається її інтенсивне реформування, вносяться різні нововведення, постійно розробляються і впроваджуються все нові проекти. НТР надає освіті особливого значення. Рівень освіченості суспільства значною мірою визначає його життєстійкість, здатність йти в ногу з вимогами часу, конкурентну здатність економіки, місце тієї чи іншої країни у світі. НТР вимагає: високого рівня освіти; уміння творчо мислити, діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях; професійної мобільності, комунікабельності, здатності самостійно здобувати знання; навичок роботи в групах і колективах.

Це об'єктивне замовлення викликає необхідність у перебудові всіх елементів освіти. Перебудова проходить неоднаково в країнах з різними соціально-політичними структурами, історичними і культурними традиціями. Але неперервний процес оновлення освіти йде всюди. Росте взаємозв'язок країн, і ЦЄ змушує їх при перебудові освіти враховувати світовий досвід. Особливо уважно вивчається позитивний і негативний досвід тих країн, які вийшли на передові рубежі НТР. При визначенні загальної стратегії розвитку освіти суттєву допомогу надає порівняльна педагогіка. Ця галузь загальної педагогіки існує давно і вивчає закономірності розвитку освіти і виховання підростаючих поколінь як у різних країнах світу, так і в глобальному масштабі. У наш час ця галузь просто процвітає: зростає кількість спеціалістів, відкриваються кафедри і центри, читаються спецкурси в педінститутах і університетах, швидко збільшується число досліджень у цій царині. Існує, наприклад, Європейське товариство порівняльної педагогіки, ВРПП — Всесвітня рада порівняльної педагогіки, у багатьох країнах видаються спеціальні журнали з порівняльної педагогіки. Найбільші національні товариства діють у Канаді, Китаї, США, Японії.

Термін «Порівняльна педагогіка» означає основний напрям досліджень та їх провідний метод — порівняння за певними критеріями існуючих систем освіти. Приклади порівняльного методу можна знайти у висловлюваннях Я. А. Коменського, у працях багатьох пізніших психологів і педагогів.

Історія порівняльної педагогіки починається з першої чверті XIX ст. Засновником її вважається французький педагог-дослідник Марк Антуан Жюльєн Паризький. Йому належить «Нарис і попередні зауваження щодо досліджень з порівняльної педагогіки» (1817 р.). У цій праці вперше вжито термін «порівняльна педагогіка», «порівняльне виховання» та обґрунтовано їх. Автор доводив чималу схожість і навіть єдність європейських держав у сфері освіти. Він пропонував створення різних комісій, навчальних закладів, журналів з порівняльної педагогіки.

До кінця XIX ст. визначилися деякі теоретичні завдання порівняльної педагогіки, її координуюча роль у взаємному інформуванні про педагогічні системи країн. У 70—90 р. Ватикан робить спроби запровадити в різних країнах загальну початкову освіту на основі спільних програм. Першим джерелом порівняльної педагогіки в Росії можна вважати «Педагогічні листи із Швейцарії» К.Д. Ушинського.

Школа і педагогіка зарубіжних країн привертають увагу багатьох російських та українських учителів та вчених. У педагогічних журналах XIX—XX століть друкувалися і друкуються сотні статей з описом педагогічної освіти та досвіду роботи школи в інших країнах.

Після 1917 року ознайомлення з іноземною школою і педагогікою поступово обмежувалося під прапором «класового підходу», «відкидання буржуазних і дрібнобуржуазних течій». У 1947 році було розгорнуто зухвалу політичну кампанію боротьби з «низькопоклонством», «космополітизмом», штучно роздувався пріоритет усього радянського. Замкненість радянської системи освіти, її повна відірваність від світової педагогіки приносили чимало шкоди, спричинили її поступове відставання від світового рівня. З великим запізненням запроваджувалися у школах давно відомі на Заході технічні засоби навчання, комп'ютеризація, вивчення екологічних програм, гуманітарне спрямування освіти. У ті роки порівняльна педагогіка майже не розвивалася. Схематично світова система освіти була поділена на три підсистеми: перша — це освіта країн соціалізму на чолі з СРСР; друга — «кризова» освіта країн капіталізму; третя — освіта крали «третього світу» — Азії, Африки, Латинської Америки. Це було шкідливо, тому що наша країна була позбавлена об'єктивної інформації про міжнародну освіту і тому не мала змоги помічати наші слабкості і недоліки, яким міг би зарадити! міжнародний досвід

Тільки в другій половині 80-их років з'ясувалося, що за розвитком освіти Радянський Союз набагато відстає від США, Японії та інших країн, де шкільні реформи поступово просували їх на належний світовий рівень. Порівняльна педагогіка відійшла від огульної критики «кризи» Заходу. У 60—70-их роках вогонь критики радянських теоретиків зосереджувався на проблемі розвінчування впливу «ідеалістичних» філософських течій — супротивників матеріалізму (прагматизму, екзистенціалізму, неопозитивізму, неотомізму, педагогічної антропології) та педагогічної теорії Заходу. Прагматизм як світоглядна теорія правлячих кіл, бізнесменів СШАта інших країн утворював течію інструментальної педагогіки і, зокрема, педоцентризму; екзистенціалізм, будучи світоглядом переважної частини творчої інтелігенції (письменників, митців), вважався філософською основою індивідуалістичних концепцій освіти і виховання; неопозитивізм як учення, що віддавало перевагу точним знанням перед філософськими світоглядними течіями (і було світоглядом учених-фізиків, хіміків), у галузі освіти віддавало перевагу кібернетизації навчання, моделюючим формам і методам роботи з учнями; неотомізм як філософія клерикальних католицьких сил вважав за головне — постановку цілей виховання доброчесності, гуманних цінностей людини перед формами і методами; комплексна наука — педагогічна антропологія як філософське обґрунтування педології, також зазнавала критики і опору.

Перебудова теоретичних засад порівняльної педагогіки починалася не з самої педагогіки, а з припинення гострої, дискусійної ідеологічної боротьби у філософії. Сучасну педагогіку потрібно розглядати не як інструмент запеклої ідеологічної «контрпропаганди»! а як інструмент співробітництва між Сходом і Заходом.

Основні проблеми сучасної порівняльної педагогіки:

à криза та оновлення освіти;

à приватизація освіти (Японія — 75% студентів навчаються в приватних університетах);

à використання сучасної техніки для навчання дорослих і дітей;

à «дистанційне» навчання для країн «третього» світу; о підвищення якості освіти на основі інтенсифікації; о роль педагогічної науки в сучасному світі; о неперервність реформи освіти;

à недостатній вплив результатів педагогічних досліджень на розробку шкільної політики та на шкільну практику.

У світі Англія вважається найавторитетнішою державою в шкільній і вищій освіті. В Англії система обов'язкової шкільної освіти охоплює дітей від 5 до 16 років (11 років). Строк навчання в загальноосвітній школі —- 13 років. У державі діє система безкоштовної загальної освіти для всіх дітей. Вона реалізується через муніципальні школи. Поряд з ними існують приватні навчальні заклади, у яких навчання платне. Тривалість навчального року — 38 тижнів. Навчальний рік розділений на триместри, які поділяються канікулами. Літні канікули тривають 6 тижнів, різдвяні — 2 тижні, пасхальні — З тижні. У середині триместрів передбачена тижнева перерва. Навчальний тиждень триває 5 днів, а навчальний день — з 9.00 до 15.30 з обідньою перервою і ранковою молитвою.

Остання освітня реформа в цій країні відбулася у 1988 році. У результаті реформи період обов'язкової освіти поділяється на 4 стадії: з 5 до 7 років, з 7 до 11 років, з 11 до 14 років, з 14 до 16 років.

Початкова освіта охоплює перші дві стадії; школа для малюків і молодші класи школи. Діти групуються у класи за віком. Урок триває від 15 до 45 хвилин. У початковій школі найбільше часу приділяється вивченню англійської мови, на другому місці — фізичне виховання. Значне місце займають ручна праця і мистецтво. Останні навчальні години розподілені між уроками арифметики, історії, географії, природознавства і релігії.

Середня освіта представлена об'єднаними школами для 11 (12)—15-річних, граматичною і сучасною для 15—17(18)-річних. Обов'язкову освіту представляють об'єднані школи. У них приблизно половину навчальних годин складає так зване ядро — обов'язкові базові дисципліни: англійська мова і література, математика, релігія, природознавство. Друга половина навчальних годин складається з "пакетів" предметів, які учні вивчають за власним вибором. Таким чином, діє підготовка учнів до подальшого навчання у коледжах і відбувається їхня професійна орієнтація.

Досягнувши 14 років, учні мають право вступати до професійних шкіл, а після 16 років вони можуть продовжувати освіту в граматичній школі, коледжі. що завершують шкільну освіту, йти працювати чи далі навчатися в коледжах вищої освіти, університеті.

У Німеччині шкільна освіта триває 13 років. У цій країні існують громадські і приватні школи. Держава гарантує безкоштовне обов'язкове 9-річне навчання в суспільних навчальних закладах. Система шкільної освіти має 4-ступеневий рівень: початкова школа, основна школа, реальне училище, гімназія. Навчання у початковій школі починається з 6-ти років і триває чотири роки — з першого по четвертий класи. Під час навчання в початковій школі діти вивчають німецьку мову, читання, краєзнавство та навколишній світ, музику і рух, художнє виховання, прикладну творчість.

Після закінчення початкової школи навчання продовжується в основній школі, у реальному училищі або в гімназії. Ці типи шкіл різняться за метою, призначенням; рівнем загальної освіти. В основній школі в Німеччині (5—10 класи) навчається приблизно 50 відсотків підлітків відповідного віку. У цьому типі шкіл діти набувають неповну загальну і в подальшому професійну освіту.

У реальному училищі (5—10 або 7—10 класи) дається неповна загальна освіта професійно-практичної спрямованості, вивчаються фізика, хімія, біологія, іноземні мови та інші академічні дисципліни. У навчальних закладах цього типу існує система учнівства на підприємствах. Учні, здобуваючи освіту в навчальному закладі, навчаються і на підприємствах: перший день у школі; 4 — на підприємстві. Випускники реального училища мають право вступати в середніх а потім у вищі професійно-технічні навчальні заклади. Навчання у реальних училищах сплачують профільні підприємства і частково — держава.

У гімназії Німеччини учні навчаються з 5-ого по 13-ий або з 7-ого по 13-ий класи. Навчання в ній дає повну середню освіту і право вступу до вищих навчальних закладів (університетів). Обов'язковими навчальними дисциплінами в гімназії є німецька мова та література, географія, історія, математика, біологія, фізичне виховання, музика, релігія. Залежно від профілю гімназії вивчаються й інші предмети.

У середній освіті цікавим є те, що поряд з базовими дисциплінами включена значна кількість курсів за вибором. Гімназії нараховують шість основних профілів: технічний, сільськогосподарський, техніко-технологічний, суспільно-науковий, музичний, комунального господарства. На молодшому ступені гімназисти вибирають один з "пакетів" навчальних дисциплін, і він стає для них обов'язковим. Але, крім цього, учні мають право вибирати елективні курси, що постійно оновлюються і коректуються. А в об'єднаній школі розроблено два типи програм: для кооперативних та інтегрованих об'єднаних шкіл, В інтегрованій школі діти навчаються за єдиною програмою, освоєння якої відбувається індивідуалізовано для кожного учня. А в кооперативній школі програма враховує обов'язкові предмети і предмети за вибором. Таким чином, можна зробити висновок, що діти Німеччини можуть вибрати ту модель навчання, яка їх більше влаштовує.

Діти Франції навчаються 11 років у школі: з 6-ти до 17-ти років. Шкільна освіта складається з початкової (елементарної) школи, коледжів (або технічних профільних курсів), навчання триває 3—4 роки; ліцеї завершують середню освіту (ліцеї, професійні ліцеї, центри виробничого учнівства, курс професійного бакалавріату).

У Франції обов'язкова безкоштовна десятирічна середня освіта дітей з 6 до 16 років. У цій країні існують державні, муніципальні і приватні школи. Система шкільної освіти Франції включає в себе початкову школу (елементарну), навчання в якій починається з шести і триває до 11 років (з 1-го до 6-го класу), і середню, що складається з двох циклів: чотирирічний коледж і дво—трирічний ліцей. Тобто, щоб здобути повну середню освіту у Франції, учні навчаються 12—13 років.

В елементарній школі діти освоюють такі предмети, як французька мова, історія, географія, математика, суспільне виховання, природознавство, технологія, художнє виховання, фізична і спортивна підготовка. Шостий клас елементарної школи називається оглядовим курсом. У ньому підбиваються підсумки навчання в початковій школі. У ньому уточнюються основні знання, поняття, що освоєні учнями в період з 1-го по 6-й класи і які будуть базою для подальшого навчання в коледжі.

Під час навчання в коледжі (7—10 класи) учні вивчають французьку, іноземні мови, економіку, біологію та. геологію, історію, географію, художнє виховання, музику, малювання, фізичну та спортивну підготовку. Цікаво, що математика як самостійний предмет відсутня в цих класах. Вона закладена в предмет економіки, але на елементарному рівні. Коледж завершує собою обов'язкову, але неповну середню освіту.

Повна середня освіта представлена трьома типами шкіл: загальноосвітній, технологічний та професійний ліцеї. Усі вони мають декілька секцій (гуманітарна, соціально-економічна, науково-природнича, технологічна, виробничі технології, управління, інформатика тощо), що визначають профіль диплома для випускників (бакалаврів). Навчання в ліцеї охоплює учнів 15—17 років. У ньому навчаються з 10 по 12,13 класи, тобто два—три роки. Навчання в ліцеї поділяється на два етапи: 1-й рік навчання, старші класи. На першому році навчання в ліцеї учні вивчають французьку мову, іноземну мову, математику, природознавство, фізичні науки, історію, географію, освоюють фізичну спортивну підготовку. Посвідчення про закінчення цього етапу ліцею підтверджує про набуття учнями повної середньої освіти.

Професійна освіта здійснюється в системі учнівства і професійному ліцеї. В останньому учні набувають загальноосвітніх знань і професії кваліфікованого робітника. У навчальних закладах шкільного типу Франції практикуються обов'язкові для всіх програми: французька мова, історія, географія, перша іноземна мова, математика, фізичні науки, фізичне виховання. Але поряд з цією програмою пропонуються програми модульного типу, за якими можна вивчати предмети програми бакалаврі ату: філософія-література, економіка-соціологія, математика-фізика, математика-природознавство, математика-технологія, астрономія-техніка, індустрія, соціальні науки, музика, геологія, інформатика і т. ін. Такі програми постійно оновлюються і коректуються у змісті і обсязі вивчення.