5. Розкрийте сутність міфологічного і релігійного світогляду та їх відмінність від філософського світогляду.

Спинимося на найзагальніших типах світогляду, які називають його історичними типами. Це міфологічний, релігійний, філософський світогляди. Вони дістали таку назву тому, що виникали в історичній послідовності один за одним, хоча в сучасному світі всі вони співіснують і взаємодіють між собою.

Міфологія - це масовий світогляд первісно-родового й ранньокласового суспільства. Оскільки цей тип світогляду зростає на грунті недостатньо розвинених форм виробництва й відповідно слабко розвинених соціальних зв'язків, то в ньому передусім домінувало глибинне відчуття цілісності світу, необхідної пов'язаності всього з усім. Міф не знає відособлених від дії стихійних сил явищ і речей. Тим паче незнайома йому непримиренність протилежностей. Протилежності тут тяжіють одна до одної й легко переходять одна в одну. Природне й соціальне, індивідуальне й колективне, матеріальне й духовне, дійсне й належне та інші боки людського життя перебувають у постійній взаємодії та взаємопереході.

В міфологічному світогляді панує стихія ототожнення й уподібнення. Дерево або камінь сприймаються як такі, що мають свою душу, наділені певною магічною силою й здатні допомогти або зашкодити людині в її діях. Духовне ж начало самої людини розглядається як таке, що має своє предметне втілення. Для здійснення цього універсального уподібнення всього до всього найбільш придатна така людська здатність, як фантазія. Міфологічний світогляд був за способом свого здійснення фантастичним, але не в розумінні нереальності та неймовірності його змісту (так мислимо ми сьогодні зміст поняття "фантастичне"), а навпаки, як безумовне визнання реальності будь-чого. Міфологічним подвоєнням світу є його поділ на світ видимий та невидимий. Але протиставлення немає. Світ сприймався як сповнений невидимими духами.

Протиставлення двох світів як таких, що відмінні за своєю сутністю, відбувається пізніше, в межах релігійного світогляду.

Мабуть, найзагальнішим тлумаченням релігії, прийнятним для прибічників різних позицій, буде таке: релігія - це соціальна форма організації людських вірувань. Воно вказує й на соціальне буття релігії (релігійні установи, певна обрядовість, практика богослужіння тощо), й на духовні формиїї бутгя (віра, вірування- це провідна складова релігійного світогляду).

Релігійний світогляд не приходить на зміну міфологічному світогляду раптово. В межах самої міфології відбувається поступове переоформлення світоглядного змісту. Щойно запановує ідея (й відповідне до неї світовідчуття), що "цей світ" (світ видимий, земний, людський) підпорядкований силам "того світу", який починає сприйматися як світ вищий, — тоді в духовному житті людей запановує релігійне начало. Але ще тривалий час воно реалізується на матеріалі й у формах міфології. Смисловим центром світогляду стає опозиція «людина – Бог». При цьому Бог виступає як абсолютне осереддя смислу, як абсолютна заміна світу.

Як показує досвід духовного життя XX сторіччя наукова картина світу не може стати новим типом світогляду. Наукове знання не має достатнього смислового потенціалу щоб правити людині за форму самосвідомості й спосіб самовизначення у світі. Та достатній потенціал для цього має філософія, яка містить спрямування на об'єктивно істинне знання (логос) у своїй сутності.