66. Предметом логіки є закони і форми, прийоми і операції мислення, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ.

Пізнання як процес відображення об’єктивного світу свідомістю людини являє собою сутність чуттєвого і раціонального пізнання.

Закон – це вияв необхідних істотних сталих відношень між предметами, явищами і процесами дійсності.

Закон мислення – це необхідний істотний сталий глибоко внутрішній зв’язок між думками.

Найбільш загальним є закони діалектики,що визначають загальним методом руху до нових результатів.

Формальна логіка обусновує 4 закони:

- закони тотожності;

- закон несуперечності;

- закон виключеного третього;

- закон достатньої підстави.

Закон тотожності.

Сутність закону – кожна об’єктивно істинна і логічно правильна думка або поняття повинні бути чітко визначеними і зберігати свою однозначність на протязі всього міркування.

Закон суперечності – дві протилежні думки в один і той же час в одному і тому ж відношенні не можуть бути одночасно істинними.

Закон виключеного третього – дві суперечливі думки про один і той же предмет в один і той же час в одному і тому ж відношенні не можуть бути одночасно ні істинними ні хибними.

Закон достатньої підстави – будь-яка істинна думка повинна бути достатньо обґрунтованою.

67. Форми мислення є такі як: поняття, судження, умовивід.

Поняття – узагальнення, яке дає змогу отримати знання про суттєві ознаки даного класу речей. Поняття фіксується в слові, але не тотожне йому. Розрізняють поняття, в широкому сенсі й наукові поняття. Перші формально виділяють загальні (схожі) ознаки предметів і явищ і закріплюють їх у словах. Наукові поняття відображають істотні й необхідні ознаки, а слова і знаки (формули), що їх виражають, є науковими термінами. У понятті виділяють його зміст і об'єм. Сукупність узагальнених, відображених, в понятті предметів називається об'ємом поняття, а сукупність істотних ознак, за якими узагальнюються і виділяються предмети в понятті, — його змістом. Так, наприклад, змістом поняття «паралелограм» є геометрична фігура, плоска, замкнута, обмежена чотирма прямими, така, що має взаємно паралельні сторони, а об'ємом — безліч всіх можливих паралелограмів. Розвиток поняття припускає зміну його об'єму та змісту.

Судження – це форма мислення, яка стверджує або заперечує зв’язок між предметом та його ознаками, відношеня між предметами або факт існування предмета. Судження може бути істинним або хибним, його граматичною формою є речення. . Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв'язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв'язки і відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах. Так, висловлюючи судження: «Право є сукупність правил поведінки», «Право не існує без держави»…, ми виявляємо найрізноманітніші сторони права і його зв'язок із іншими явищами.

Таким чином, судження — це не просто зв'язок понять чи уявлень, за якими немає ніякої реальності, як твердить ідеалістична логіка, а відображення дійсно існуючих суттєвих зв'язків і відношень між предметами.

Судження може бути або істинним, або хибним.

Істинним називається таке судження, котре правильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.

Хибним є судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.

Умовивід – форма мислення, завдяки якій з одного або кількох суджень виводиться нове. Найбільш важливою формою мислення є поняття. Раціональне пізнання навіть називають поняттєвим знанням.

68. Сутність людини, яку Маркс пов'язує передусім з діяльністю, що розгортається в комплекс суспільних відносин, залишається прихованою за різного роду інституціями та виявами ідеології. Ідеологія ж за самою своєю суттю є хибна свідомість. Щоправда, безпосередні послідовники Маркса не віддали належного цій ідеї, зосередившися передусім на ідеї класової боротьби. Понад те, немовби на підтвердження іронії історії, перший видатний пропагандист марксизму в Росії Георгій Валентинович Плеханов (1856- 1918) визначив марксизм як наукову ідеологію. Й тільки у XX сторіччі ідея Маркса про "непрозорість" людини, про принципову хибність ідеологій була відроджена й продовжена в межах так званої Франкфуртської школи, передусім у працях Герберта Маркузе (1898 - 1979) та Теодора Адорно (1903 - 1969).

Серен Кіркегор уособлює собою інший напрямок філософського осягнення людини, який сьогодні називають екзистенційною традицією. Вихідним тут є принцип, згідно з яким істотним для людини й для осягнення її є не сутність, відмінна від людського існування, прихована й навіть почас пріоритетна щодо нього, а саме людське існування (лат. existentia) в усій його безпосередності й повноті. Таке звичне для євроміж вами та нею смисловий зв'язок. А це вимагає додаткових "розшуків", а головне - здатності тлумачити відкривані факти, правильно розуміти їхній сенс у контексті життя пацієнта. Психоаналіз, власне, не є науковим методом. Він радше нагадує перекладання й тлумачення незнайомого тексту лише за загальними смисловими орієнтирами. Подальший практичний і духовний досвід людства тільки підтвердив і зміцнив здобутки екзистенційної традиції та психоаналізу. Людина відкрилася нам у всій своїй неостаточності, складності, можна сказати, нелінійності.