32.Проблема раціонального та ірраціонального в філософії xXст.

Класична філософія виходила із головного принципу раціоналізму- з визнання розуму основою пізнання та поведінки людини яка за своїми внутрішніми нахилами та здібностями є розумною істотою і усвідомлює власні можливості,організовує власне життя на раціональних засадах.Більшості представників класичної філософії властиві пізнавальний оптимізм,впевненість у тому,що раціональне пізнання є тією силою,яка згодом дасть змогу вирішити всі проблеми,які стоять перед людством.У перші десят.20-го ст..раціоналістичному вченню намагалися протист. ірраціон. Вчення.За Шопенгауером ,сутність особи становить незалежна від розуму воля-сліпе хотіння.Філ. свідомість повстає проти раціон. філос.систем,заперечує їхню основу- розум.Якщо до цього шукали істину в розумі,то тепер її вбачають в протилежному – несвідомому: «філософію мислення» замінює «філос.життя».Філос життя,як філ. Напрямок склалась у кінці 19-го ст..головним чином у Німеччині та Франції,виникаючи як опозиція класичному раціоналізму.Вона зверт. до життя,як до перв.реальності,цілісного органічного процесу.Основа життя(за конц. Ніцше)-це воля життя є проявом волі,але не абстрактної(як у Шпенгауера),а конкретно визначеної – волі до влади.

Поняття життя викор.також викор для побудови нової картини світу.На поч.20-го ст. великої популярності наб. вчення Бергсона,в якому центральне місце займало поняття життя витлумачене як безперервне творче становлення.У культ. –істор. плані інтерпретує життя Шпенглер,життя – це «доля», «душа культури».

Ірраціон. Набуває сили в періоди соціал. дестабілізації.Іррацін. течіям завжди протист. філ. течії,які захищали класику.В 60-ті року 20–го ст. виникло неокантіанство (грунт тактув. на філ. виключно як критики пізнання,на обмеженні сферою пізнання самого досвіду,визн. Апріорних норм,як таких,що обум процес пізнання),неогегельство(прагненя до ств.цілісного моністичного світогляду на основі онов. вченя Гегеля)

33.Охарактеризуйте характерні риси та основні напрямки філ.Хх ст.

своєрідна "переоцінка цінностей", що почалася на рубежі століть, охопила практично всі поверхи будівлі духовної культури, в тому числі і філософію.

Дійсно, у центр філософського процесу висунулися разом з такими течіями, як неопозитивізм , екзистенціалізм та ін, нові проблеми. Але поруч з ними зберегли свої позиції і деякі традиційні школи, що продовжили окремі напрямки філософії минулого (неокантіанство, неогегельянство, неотомізм та ін), хоча і тут багато що піддавалося модернізації, оновлення під впливом вимог часу, які визначаються як новими соціальними умовами, так і рішучими змінами в науковому свідомості.

Таким чином, на всьому протязі завершального століття стикаються ідейні течії, крайніми полюсами яких є "радикальний нігілізм" з його запереченням класичної спадщини і консервативний традиціоналізм, хоча в дійсності, на ділі немає ні повного відкидання класики в першому випадку, ні некритичного слідування традиціям - в другому.

У ряді філософських концепцій в нових умовах став поворот від раціональних установок , від властивого практично всієї філософії нового часу культу розуму до ірраціоналізму, до нераціональним елементам людської психіки - до волі і інстинктам, інтуїції, емоціям, підсвідомості і т. д. Цей поворот намітився ще в XIX столітті в філософських поглядах А. Шопенгауера (1788-186О) та Ф. Ніцше (1844-19ОО), що виступили з позицій крайнього волюнтаризму, у поглядах С. К'єркегора, яка поклала перші камені у фундамент екзистенціальної філософії.

У "філософії життя", основи якої заклав ще Ф. Ніцше і яка отримує подальший розвиток у поглядах В. Ділтея (1833-1911), А. Бергсона (1859-1941), О. Шпенглера (188О-1936) , центральним є поняття "життя" як особливої цілісної реальності, не тотожної ні матерії, ні духу, ні свідомості.

Ірраціоналізм знайшов свій вияв і в філософських поглядах З. Фрейда (1856-1939), що отримали назву психоаналізу. Важливим досягненням було відкриття психоаналізу та спеціальне вивчення несвідомого, роль і місце якого у психіці людини дуже значні. Ірраціоналізм у сучасному світі нерідко набуває і вигляд як крайніх ірраціоналістіческіх, так і відверто містичних ідей і концепцій

Особливе місце займають вчення і школи, які здійснили своєрідний антропологічний поворот, що зробили центральним пунктом і основним предметом свого філософствування проблему людини. Заслугою філософської антропології, власне екзистенціалізму, персоналізму, а також сучасної франкфуртської школи є висунення на перший план проблеми людини, акцентування уваги на цій проблемі, прагнення відшукати шляхи виходу з нелюдських умов його буття. Особливе місце серед названих вище шкіл займає екзистенціалізм. Екзистенціалізм (від лат. Existentia - існування) - це філософія існування, причому під існуванням розуміється внутрішнє буття людини, її почуття і переживання, його пристрасті і настрої і т. д. Ідеї екзистенціалізму сягають до поглядів данського філософа С. К'єркегора і "філософії життя"Таким чином, екзистенціалізм проголошує активність людини, її свободу. І це позитивно, хоча тут же спливають і слабкості, що складаються в тому, зокрема, що людині властиво у світі буття, а сам цей світ - світ абсурду, недоступний раціональному аналізу,

Серед головних напрямів філософії ХХ ст..важливе місце займає неотомізм, представники неотомізму - Жан Маріт, Етьєн Жільсон, Ван Стеенберген та ін - вбачають головну мету у філософському обгрунтуванні християнського віровчення. Інакше кажучи, у главу кута чесно і відкрито зводиться принцип: "Філософія - служниця богослів'я".Не можна обійти увагою такого найважливішого явища сучасності, як наука. . Одна з позицій зводиться до культу науки і техніки, до відродження колишньої культу розуму. Концепції подібного роду отримали назву сцієнтистськогоА між тим вплив прогресу науки і техніки на общественную жізнь дійсно суперечливо. неспроможності ілюзій сцієнтизму викликає посилення антісціентістскіх настроїв.

Один з основних напрямків філософії ХХ ст.. століття - позитивізмПри всій відмінності в розумінні цілей і завдань позитивістської філософії на різних етапах її розвитку вона з перших кроків і аж до сучасного періоду відрізнялася і певними загальними рисами. По-перше, позитивізм завжди претендував на роль філософії науки. Інший спільною рисою позитивізму було і залишається заперечення самостійного значення традиційної філософії з усією її проблематикою, оголошення всього її змісту метафізикою, а основних положень - псевдопроблемамі. Останній етап у розвитку позитивізму, початок якому було покладено порівняно недавно, в 6о-х роках, представлений постпозитивізм. Проблеми мови залучили в сучасній філософії увагу не тільки неопозитивізму, а й таких течій філософської думки, як структуралізм і герменевтика. Структуралізм переважно досліджував процеси діяльності, опосредствуемие спілкуванням їх учасників з допомогою знайомих систем. У центрі уваги герменевтики - проблема відповіді на запитання: що означає розуміння тексту?

Як ми бачимо, філософія пройшла в своєму розвитку довгий і важкий шлях. Її розвиток на всіх етапах самим тісним чином було пов'язано з розвитком всієї духовної культури людства