34.Сцієнтизм та антизцієнтизм

Зростання ролі науки і наукового пізнання в сучасному світі, складності і протиріччя цього процесу породили дві протилежні позиції в його оцінці — сцієнтизм і антисцієнтизм, які склалися к середині ХХ ст. Прибічники сцієнтизму стверджують вищу цінність науки в суспільстві. Її результати потрібно всебічно втілювати в усі форми і види людської діяльності. Усе соціальне життя повинно бути організоване на науковій основі. При цьому наука ототожнюється з математичним, природничим і технічним знанням. Стверджується, що саме така наука може вирішити усі суспільні проблеми. Принижуються або зовсім заперечуються гуманітарні науки як нібито не маючи пізнавального значення.

На противагу сцієнтизму виник антисцієнтизм — філософсько-світоглядна позиція, прихильники якої піддають різкій критиці науку і техніку, які, за їхньою думкою, не тільки не можуть забезпечити соціального прогресу, покращення життя людей, але й підсилюють військову небезпеку, загострюють екологічну ситуацію. Виходячи з дійсно негативних наслідків науково-технічного розвитку, антисцієнтизм у своїх крайніх формах взагалі відкидає науку і техніку, вважаючи їх силами ворожими культурі, справжній сутності людини. Наукове мислення не здатне зрозуміти такі найважливіші для людського буття феномени як індивідуальність, творчість, свобода. І тому замість наукової універсалізації соціального життя необхідно повернутися до індивідуально-групових форм спілкування, традиційних цінностей.

Слід визнати, що обидва альтернативних підходи містять ряд вірних моментів в оцінці науки. Синтез цих моментів дозволить більш точно визначити її місце і роль в сучасному світі. Однаково помилково як абсолютизувати науку, так і недооцінювати її.

35.Філософія психоаналізу:Основні представники та ідеї.

Основи психоаналізу як філософської концепції закладені Зігмундом Фрейдом (1859-1939). Інші представники цього напрямку – Карл Юнг (1875-1961), Альфред Адлер (1870-1937), неофрейдисти Вільгельм Пайх (1897-1957), Герберд Маркузе (1898-1979), Еріх Фромм (1900-1980). Поняття психоаналіз (психологічний аналіз особистості) – теорії, що розкривають роль несвідомого у житті людини та розвитку людства, а також метод лікування психічних захворювань.

Класична психоаналітична теорія складається з трьох частин: теорії несвідомого;теорії дитячої сексуальності; теорії снів.

Структура людської психіки містить: свідомість “Я”, “над-Я”, яке являє собою деяку сукупність перенесених “всередину” психіки індивіда соціально-значущих безособистісних ідеальних принципів; а також “Воно”, несвідоме. Свідомість, на думку Фрейда, повністю залежить від несвідомого, отримує від нього сигнали, які можуть бути реалізовані, прорвавшись крізь “цензор” “над-Я” або витіснені, придушені. Реалізація, раціоналізація безсвідомого у формі сублімації є діяльність у сфері культури, особливо творчості. Придушені інстинкти, імпульси (перед усім сексуальні) призводять до неврозів, психічних хвороб. Структура несвідомого містить у собі: 1) інцест, покаяння, гріх, страх, батьковбивство, покарання (“міф про первісну орду”, “едипів комплекс”); 2) рівень с особистісного роду, від орди до сучасної людини. Міфи, збережені у пам’яті людства, дають можливість переживати у онтогенезі філогенез; 3) рівень переходу у безсвідоме у віці 5-8 років; 4) рівень інстинктів: волі до влади, лібідо, воля до смерті (танатос), пиха, агресивність. К.Юнг, послідовник З.Фрейда, розробляє вчення про архетипи колективного несвідомого: за порогом свідомості лежать вічні проформи, що проявляються за різних часів та у найрізноманітніших культурах. Вони як би зберігаються у несвідомому та передаються від покоління до покоління.

Несвідомі процеси є автономними, вони виходять на поверхню у трансах, видіннях, образах, що створюються поетами та художниками.

Е.Фромм – основоположник неофрейдизму, своє вчення назвав “гуманістичним психоаналізм”, розробляє проблеми соціопсихоаналізу, однією з центральних проблем якого є проблема відчуження. енденції розвитку психоаналізу є протирічними. З одного боку він поклав початок наукової розробки проблеми несвідомого, увійшов до медицини; з іншого – розвиваються досить міфологічні та ірраціональні форми.