47. Діалектика є досягнення

суперечностей у їх єдності.

Г.В.Ф. Гегель

Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сущого, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах , категоріях та принципах. Розвиток – це закономірна якісна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, яка має незворотні та спрямовані харак-ки.

Діалектика як теорія розвитку спирається на такі фундамент. поняття:

- зв'язок;

- взаємодія;

- відношення.

Зв'язок відбиває взаємообумовленість речей і явищ. Взаємодія відображає процеси взаємовпливу різних об’єктів один на одного. Відношення харак-є взаємозалежність елементів певної системи.

Діалектика спирається на 3 основні закони:

1. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні.

2. Закон єдності та боротьби протилежностей.

3. Закон заперечення заперечення.

I. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні. Суть закону, його прояви і діяння пов’язані з поняттями:

- якість;

- кількість;

- властивість;

- міра;

- стрибок.

Даний закон розкриває внутр. механізм переходу до нової якості у будь-якій сфері об’єктивної дійсності, відповідаючи на запитання Як? Яким чином? відбувається розвиток і рух всього сущого.

ІІ. Закон єдності та боротьби протилежностей. Цей закон відображає фундаментальну особливість об’єктивної дійсності, котра полягає в тому, що всі її предмети, явища та процеси мають суперечливі моменти, тенденції, сторони, що борються і взаємодіють між собою.

ІІІ. Закон заперечення заперечення. Цей закон відображає поступальність, спадкоємність у процесі розвитку предметів, явищ. В основі закону лежить «діалектичне заперечення» як об’єктивний і суттєвий момент процесу розвитку. Воно означає не просте заперечення , знищення старої якості, а її подолання, зняття.

48. Синергетика- теорія самоорганізації. Вона дає новий образ світу, вона розглядає світ як відкритий складно організований, як такий , що установлюється, розвивається за нелінійними законами (нелінійне - відкрите до змін), які визначають розвиток як процес сповнений поворотами в напрямку перетворень, що передбачає конструктивну роль випадковості. В синергетиці важливе значення має точка біфуркації – стан найбільшої нестабільності системи, коли будь-яка дія може призвести до якісної зміни системи.

Принципи синергетики:

1.Порядок із хаосу.

2.Система розвивається через нестійкість.

«Антропний принцип» стверджує, що світ є таким, бо ми на нього так дивимся, і всяка зміна в нас, у нашому погляді, самосвідомості змінює картину світу.

49. «Те, що може протистояти соціальному, тілесному і навіть психіку в людині ми називаємо духовним в ній» - Віктор Франко.

Ідеї , цінності, норми втілені у творах мистецтва, в політичних і релігійних догматах, філос. творах утворюють наперед заданий конкретному індивіду світ буття духовного. Досвід між людського спілкування, взаємин з природою, раціональних і чуттєвих способів освоєння світу концентрується у формах духовності. Духовність – це спосіб залучення індивіда до загальнолюдського досвіду і це залучення веде до подолання власної обмеженості і конечності.

Існують різні значення духовності:

1. Духовність –це те, що протистоїть матеріальному і природному та виступає як безумовно керуюче начало.

2. Духовність – приналежне до релігії.

3. Духовність – нематеріальна активність людей закріплена у певних предметах культури.

У Європейській культурно-філософській традиції вирізняють 2 сторони духовності:

1. Об’єктивно-духовне – не пов’язане з людиною, не залежить від її бажань – дух.

2. Суб’єктивно-духовне – пов’язане з людиною, це є духовна активність – душа.

Отже, духовне спрямовує на осмислення люд. буття з точки зору її спрямованості і цілісності.

50. Вперше поняття свідомості з’явилося у Європі в XVII ст.

Свідомість миттєво зв’язує, співвідносить те, що людина побачила, пережила, побачила. в свідомості дано не лише все знання про світ, а й весь біль у світі. Притаманні людині здатності мислити , почувати, боліти, пам’ятати та ін. подібні до них поєднані на основі мислення і на грунті здатності бути суб’єктом у цілісно суб’єктивній реальності і це є свідомість. Тому в індивідуальному розвитку особи відлік її життєвої історії, як зазвичай, розпочинається з того моменту, коли людина усвідомила себе, тобто зафіксувала щось як початок, а потім стала приєднуватись до того початкового, подію за подією, але не механічно, а вибірково з певними оцінками та значеннями.

Ознаки свідомості:

1. Суб’єктивність. Ідеальне – загальна форма існування свідомості.

2. Об’єктивність. Свідомість пов’язана з буттям через суб’єкти.

3. Активність. Основою змісту свідомості є діяльність.

4. Комунікативність. Мова – практичне буття свідомості.

5. Осмисленість Здатність бути механізмом накопичення, трансляції, перетворення смислів.

6. Системність. Свідомість у різних структур. аспектах.

Функції свідомості:

- Інформативна;

- Пізнавальна;

- Творча;

- Оцінююча;

- Ціле покладання;

- Сенсотворча;

- Організаційно-вольова;

- Контрольно-регулятивна;

- Самовиховна.

51.Свідомість як філософська проблема

Свідомість – це:1)форма об’єктивного відображення, форма пізнання дійсності незалежне від людських прагнень і інтересів. 2)свідомість м-ть в собі прояв суб’єктивного відношення до дійсності, як до світу свого життя. Ознаки свідомості:1)свідомість суб’єктивна реальність яка існує ідеально. Відповідно до типу суб’єкта, розрізняють такі типи свідомості: індивідуальна, групова, класова, етнічна.2)це особливий тип люд поведінки, коли людина діє не лише під тиском життєвих потреб та їх задоволення але іноді всупереч біологічної цільності і самозбереження(здатність на подвиг, самопожертвування )3)вик. Предметів культури за їх призначенням4)активність – через свідомість людина починає осмислювати дійсність5)комунікативність різні форми люд спілкування. Через комунікативність людина передає свою інформацію

Свідомість робить відомою і усвідомленою зміст реальності, яка набуває предметно мовної форми, тобто мова орг. пов’язана із свідомістю і виступає предметною формою свідомості6)творчість як продукування того чого не існує7)універсальність. Свідомість є виміром буття, що пронизує всю життєдіяльність людини.8)системність. Свідомість як певна система має свою структуру, а саме компоненту і рівневу. Компонентна1)когнітивна(пізнавальна). Тут виникають чуттєві і понятійні образи – чуттєвий рівень, абстрактне мислення, інтуїція 2)мотиваційна. Проявляється як душевне хвилювання, психічне переживання, почуття радості і болі3)нормативно – проектна, програми, мета плани. Рівнева 1)Свідоме – це результат дії свідомості, що виступає в чіткій і послідовній формі. Підлягає не лише вираженню алей і контролю.2)несвідоме – це сукупність псих процесів індивідуальної і колективної діяльності, які не знаходять форми усвідомлення, не вираження чіткій формі і виступають як неоднорідні3)несвідоме – це настанова культ. Зведення до автоматизму4)перед свідоме – це потяги, сексуальні бажання.