36.Проблема людини в філос. Хх ст.:екзистенціалізм, філос. Антропологія,персоналізм

. Особливе місце в філософії в хх столітті займають вчення і школи, які здійснили своєрідний антропологічний поворот, що зробили центральним пунктом і основним предметом свого філософствування проблему людини. Причому відмінна риса цих шкіл, принаймні, деяких з них, складається у відході від вкрай абстрактного розгляду людини взагалі і зверненні до дослідження конкретних індивідів з їх думками, переживаннями, з їх пристрастями і настроями. Заслугою філософської антропології, власне екзистенціалізму, персоналізму, а також сучасної франкфуртської школи є висунення на перший план проблеми людини, акцентування уваги на цій проблемі, прагнення відшукати шляхи виходу з нелюдських умов його буття. Особливе місце серед названих вище шкіл займає екзистенціалізм.

Екзистенціалізм (від лат. Existentia - існування) - це філософія існування, причому під існуванням розуміється внутрішнє буття людини, її почуття і переживання, його пристрасті і настрої і т. д. Ідеї екзистенціалізму сягають до поглядів данського філософа С. К'єркегора і "філософії життя".Всередині екзистенціалізму існує два основних напрямки атеїстичне (М. Хайдеггер, Ж. П. Сартр, А. Камю) і релігійна (К. Ясперс, Г. Марсель, Н. А. Бердяєв, Л. І. Шестов). Центральною проблемою екзистенціалізм вважає питання про сутність людини. Існування передує сутності, і людина знаходить свою сутність сам, сам проектує і реалізує себе. Більше того, як стверджував Ж. П. Сартр, людина "приречений бути вільним", оскільки ніхто за нього не може здійснювати вибір лінії поведінки, вибір свого "Я". Звідси випливає відповідальність людини і за свої вчинки, і навіть за те, що його перетворення в справжньої людини не відбулося. Особливе місце в екзистенціалізмі посідає проблема пошуку сенсу життя, досягнення її сутності, яка розкривається лише через зіткнення які К. Ясперс назвав прикордонними, Таким чином, зсув акценту в філософії з буття взагалі, буття знеособленого на буття людини, здійснений екзистенціалізмом

Філос. антропологія(в широкому значенні )-філос. учення про природу і сутність людини,у вузькому значенні – школа(напрям) в західноєвропейській філос.(перев. німецької) пер. пол. ХХ ст..яка намагалась ств. Цілісне вчення про людину шляхом викор.і осмислення різних наук – біології,психології,соціології,релігії.Розділ. напрям філос. антропології по наст. Критеріям:пізнання людини по її сутності та по її проявам.Поява філос. антропології пов’язана з роботами Мкса Шелера і Гельмута Плеснера,які є клас. Для цього напряму, пізніше Арнольда Галена.Оскільки сутність людини багатогранна,яку важко пізнати то сутність людини почали розляд. з біолг. Точки: що людина – це істота,яка здатна ств. надзвичайно особливі творіння,але оскільки людина є унікальна від інших істот то вона відчуває певну ущербність.І відчужується від свої творінь.Проте більшість представ. філос. антроп. розлядали з точку зору її проявів(функціон. напрям філос. антроп.), а не сутності(біолог. напрям),тому пізнати людину можна через її функціональні прояви,через культурну і творчу діяльність.

Персоналізм- це екзистенціально-теологічний напрям філос. що визнає особистість первинною творчою реальністю і висшою духовною цінністю,а весь світ творчим виявом активної верх. Особистості – Бога.Сфом. в Росії і США в кін. ХХ ст..,а потім в 30- ті рокм у Франції та ін. країнах.Представниками є М. Бердяєв і Л.Шестов(у Росії),Б Боун і Ройс(в США),Е. Муньє і Ж.Лакруа та ін.Персоналісти заперечують обособленість цієї течії, вважаючи її однією з корінних тенденцій розвитку філос. на протязі історії.Інтерес персоналістів- особистість,її відношення до Бога та до ін. особистостей,ресерси свободи і творчості ,проблеми комунікації.Особ .перет. у фунд. онтол. категорію,основний прояв буття в чкому вольова активність і діяльність поєднується з неперервністю існування.Тому особ. І її досвід є єдиною реальністю.Але витоки особистості знаход. в ній самій ,в безкінечному єдиному началі- Богу і являються достатньою основою будь-якої активності.Персоналісти вимагали замінити суб’єкта пізнання клас. філос.що вияв. Істину незалежно від емпіричного змісту свідомості,людиною зі всією повнотою її конкретних виявів,тобто активним суб’єктом,бо згідно персоналістському принципу пізнає тільки індив.,одиничниа неповторна людина.