3 Головні праці:

1. «Критика чистого розуму» - вчення про пізнання.

2. «Критика практичного розуму» - вчення про мораль

3. «Критика здатності чудження» вчення про естетику.

Етапи в процесі пізнання за Кантом:

1. Чуттєве (трансцендентальна естетика)

2. Розсудкове пізнання (трансцендентальна аналітика)

3. Розумове пізнання (трансцендентальна діалектика)

Чуттєве

В результаті взаємодії органів чуттів з дійсністю виникають відчуття, а їх впорядкованість в просторі і часі формує одиничні споглядання. Простір і час є апріорними формами чуттєвості і породжуються суб’єктом.

Розсудкове

Одиничні споглядання пов’язуються розсудком в певну єдність (синтезуються). Розсудку характерна апріорна здатність зв’язувати за допомогою певних понять. Ці форми розсудку, які в ньому апріорно містяться і синтезують одиничні споглядання, називаються категоріями (кількості, якості, модальності, відношення).

Розумове

На рівні розуму виникають трансцендентні ідеї, які виходять за межі досвіду. Це ідеї психологічні (вчення про думку), космологічні (вчення про світ), теологічні (вчення про бога). Ці ідеї передбачають прагнення розуму до досягнення «речей в собі», але, наближаючись до них, розум породжує антиномію (заперечення), чим засвідчує межі пізнавальних можливостей людини.

21.Філософського вчення Гегеля та його місце в філософії.

Особливості філософії Гегеля

Гегель розробляє діалектичне вчення, яке розвивається на ідеалістичному ґрунті. Основою цього постає абсолютна ідея, яка згідно законів діалектики постійно розвивається і переходить від однієї ступені до іншої. На певному етапі переходить в природу, а потім в вищий ступінь свого розвитку – абсолютний дух, де ідея проявляється в людській історії.

Абсолютний дух включає в себе 3 етапи:

1. Суб’єктивний (людська свідомість)

2. Об’єктивний (суспільство і його форми)

3. Абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія)

Особливості Гегелівської філософії:

1. Пантеїзм – божественна думка пронизує весь світ

2. Панлогізм – божественне мислення є логічним

3. Діалектика – розгляд всіх явищ і процесів в постійному взаємозв’язку і розвитку.

22.Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха та його місце в філософії.

Фейєрбах

1. Представник матеріалізму і атеїзму

2. Антропологічний матеріалізм (розгляд людини як природної чуттєвої істоти)

3. Атеїзм – розгляд релігії як відчудження в сутності людини.

За Фейербахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. "Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару "шкільну" філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обох. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — "релігію" антропологією, "філософією майбутнього". Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до "серця" людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (при цьому релігію Фейєрбах вважає родовою ознакою людини — адже в тварин релігії немає).

Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості ("предикати"), які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, Бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії